Дотримання правил

Ітан розглядав різнокольорові обкладинки відеоігор, що вишикувалися на полицях. Його батьки сказали, що він може вибрати собі одну на день народження. Але ігор було так багато! Погляд Ітана перестрибував з автоперегонів до пригодницьких ігор, а потім до танцювальних ігор. Нарешті він вибрав перегони і дав гру татові.

“Ти знайшов ту, що тобі сподобалася?”— запитав тато.

“Я думаю, мені сподобаються ці автоперегони”,—сказав Ітан.

“Виглядає цікаво,—сказав тато.— А як вона позначена?”

Ітан повернув обгортку. Він знав, що може грати лише в ігри з певними позначками. Коли йому придбали комп’ютер, батьки поговорили з ним про важливість дотримання сімейних правил стосовно позначок на відеоіграх. Ітан знав, що в багатьох іграх є нехороші речі, а він хотів бути слухняним.

Ітан знайшов позначку про рейтинг на обгортці й показав татові. “Позначка вказує, що в цю гру може грати кожен”,—сказав він.

“Чудово,—сказав тато.— Ходімо, заплатимо за гру. З Днем народження, Ітане!”

“Дякую, тату”,— усміхнувся Ітан, якому вже кортіло бути вдома і розпочати нову гру.

Через кілька днів Ітан пішов погратися у дім свого друга Чейза. Він і Чейз ходили до одного класу Початкового товариства, і вони часто гралися разом. Ітан узяв із собою свою нову відеогру.

“Привіт, Ітане,—сказав Чейз, відкриваючи двері.— Заходь. У мене є нова відеогра, в яку ми можемо пограти!”

“У мене також!”— сказав Ітан, тримаючи в руках свою гру.

Хлопці всілися перед комп’ютером, і Чейз запустив свою гру. На екрані спалахнула назва, а також рейтинг гри. Ітан завмер. Позначка, що вказувала рейтинг, означала, що йому не дозволяється грати в неї.

Чейз у захваті вибрав опції меню своїм пультом і почав грати. Ітан поки що не побачив нічого поганого. Він натиснув кнопку на своєму пульті, щоб ввести у гру свого героя. Було весело, але чим більше він грав, тим неспокійніше було на серці. Він усе ще не бачив нічого поганого, але йому хотілося дотримуватися сімейних правил.

“Знаєш, Чейзе, мені не дозволяють грати у ігри з такою позначкою рейтинга”,—сказав Ітан.

“Та, не переймайся,—сказав Чейз.— У цій грі немає нічого поганого”.

“Ти впевнений?”— запитав Ітан.

“Так,—відповів Чейз.— Моя сім’я в неї грає. Мабуть, їй неправильно позначили рейтинг”.

Саме в ту мить мама Чейза зазирнула в кімнату. “Привіт, хлопці!—сказала вона.— У вас все гаразд?”

Ітан ледве перевів подих. “Ні, сестро Мерфі,—сказав він.— Справа в тому, що мені не дозволяють грати у відеоігри з такою позначкою”.

“Я сказав йому, що в тій грі немає нічого поганого”,—відповів Чейз.

Мама Чейза помахала рукою. “Не переймайся, Ітане—сказала вона.— Я знаю багато ігор з такою позначкою, які не є хорошими, але я впевнена, що твоя мама дозволила б тобі зіграти в цю”. Вона усміхнулася й пішла з кімнати.

Чейз продовжував грати, але Ітан поклав свій пульт. “Чейзе, може пограємо в гру автоперегони, яку я приніс?”— запитав Ітан.

Чейз знизав плечима, невідривно дивлячись в екран. “Ні, я краще пограю в цю”.

Ітан спокійно встав і пішов у кімнату Чейза, де знайшов кілька іграшкових машинок для перегонів, щоб погратися ними. Це не було так само цікаво, як грати у відеогру, але у Ітана було приємне почуття від того, що він дотримався правил своєї сім’ї.Дженніфер Медді живе в Юті, США.