Чи поширювалися на мене настанови?

Мені завжди було легко вибирати скромний одяг. Я виросла в сім’ї, де норми були високими, а коли я уклала храмовий шлюб, мій храмовий одяг нагадував мені про необхідність одягатися скромно.

Однак придбання купального костюма виявилося для мене випробуванням. Оскільки він носиться без храмового одягу, я піймала себе на думці, що хочу носити купальники, в яких мені було б соромно з’явитися перед знайомими.

Ми з чоловіком запланували поїхати в круїз лише удвох. Я подумала, що саме під час круїзу й одягну такий купальник. Там не буде нікого із знайомих, тож у мене не буде почуття вини. Ніхто не знатиме, що я свята останніх днів, а решта жінок на кораблі найвірогідніше будуть одягнені, як і я.

Оскільки я вже була у шлюбі, то не було реальної причини одягати скромний купальник, принаймні я так думала. Настанови щодо скромності стосувалися лише підлітків, чи не так? Але щось у глибині душі не давало мені спокою. Я уклала храмовий шлюб. Я досягнула своєї мети залишатися гідною і знайти гідного чоловіка. І я хотіла й надалі вибирати правду.

Я вирішила проглянути розділ “Одяг і зовнішність” у брошурі Заради зміцнення молоді. Я вже давненько не відкривала брошуру, тож мені впали у вічі слова: “Своїм одягом і зовнішністю ви можете показати Господу, що знаєте, яким цінним є ваше тіло. Ви можете показати, що є учнями Ісуса Христа і любите Його” ([2011], c. 14).

Ті слова зазвучали відлунням у моїй голові. Чи була я учнем Ісуса Христа? Чи хотіла я бути вірною завжди і в усіх місцях (див. Мосія 18:9)?

З того часу я вирішила, що хоча мені й під 30, я повинна дотримуватися принципів, які засвоїла в юності. Ті принципи безсумнівно так само стосуються й мене. Я хочу бути гарним прикладом для своїх дітей. Я хочу, аби вони знали, що я є учнем Ісуса Христа.