Подарунок мого єпископа на день народження

На мій день народження одного недільного ранку, коли ми з чоловіком готувалися йти до Церкви, подзвонив телефон. Я підняла слухавку і почула голос єпископа: “Я знаю, що сьогодні ваш день народження, але чи не могли б ви зустрітися зі мною в моєму кабінеті за 30 хвилин? Я хотів би поговорити з вами”.

З почуттям цікавості я поквапилася до Церкви.

У своєму кабінеті єпископ сказав мені: “Сестро Круз, у мене є для вас подарунок на день народження. Господь покликає вас служити президентом Товариства молодих жінок. Чи приймете ви це покликання?” Я була приголомшена, однак прийняла це покликання. Мене підтримали й рукопоклали того ж дня.

Повернувшись додому після церковних зборів, я сіла на своє ліжко. Я відчула, якою ношею на мене лягла ця відповідальність. Я заплакала і відчула свою невідповідність для цієї роботи. Яка це велика відповідальність керувати тими молодими жінками! Я охристилася, коли мені було 22 роки, і раніше ніколи не відвідувала заходів Товариства молодих жінок. Як же я могла бути президентом Товариства молодих жінок?

Я зробила єдине, що знала маю зробити—я стала на коліна і попросила Небесного Батька про скерування у цьому новому покликанні. В той момент зі мною сталося те, що я ніколи не забуду. Подумки уявляючи собі кожну молоду жінку, я зрозуміла, що всі вони є дочками Небесного Батька. Кожній потрібен був президент, який би любив її і міг допомогти зрозуміти, що Бог любить її. Подумки я побачила імена всіх малоактивних молодих жінок (з якими я ніколи не зустрічалась), і зрозуміла, що вони також є дочками Небесного Батька і потребували моєї уваги. Я відчула потенціал кожної з них.

Наступні місяці були не легкими. Я невтомно працювала, щоб познайомитися з кожною молодою жінкою і зрозуміти їхні потреби. Разом з активними молодими жінками наше президентство допомогло тим, хто були менш активними, повернутися до активності. Я бачила, як Господь допомагав багатьма способами.

Коли мене звільнили з мого покликання, я хвилювалася, що, можливо, могла зробити більше. Повернувшись додому, я стала на коліна і спитала Небесного Батька, чи було моє служіння прийнятним. Мене відвідало приємне відчуття, що Він був задоволений.

Я пригадала той день народження, коли могла відмовитися від покликання через всі мої інші обов’язки. Втім, якби я не прийняла того покликання, то втратила б найбільше за всіх. Я б втратила можливість навчитися смиренню, здобути розуміння, розвинути терпіння і можливість стати знаряддям в руках Господа. Але найбільше я б не виправдала довіри Господа, яку Він поклав на мене, і не змогла б пізнати, що можливість служити,—це дар.