Запрошення досягти успіху

Коли Нік Бартон зі своєю дружиною Морган переїхав до Аризони, США, де Нік навчався на юридичному факультеті, вони почали молитися, щоб Господь дав їм можливість проводити місіонерську роботу. “Ми просили Небесного Батька допомогти нам стати більш чутливими до спонукань Святого Духа і бути достатньо сміливими, щоб діяти”,—розповідає Нік.

Якось у суботу Морган потрібна була машина для роботи, тож Нік поїхав на навчання на велосипеді. Однак, коли вже потрібно було повертатися додому, велосипеда не було.

Викрадені велосипеди були настільки подібні між собою, що в поліції запитали, чи не було чогось такого, що допомогло б впізнати велосипед. Я згадав, що Морган приклеїла на кермо напис зі словами: “Я тебе кохаю”.

Нік знову помолився. “Я просив, щоб міг чогось навчитися з цієї ситуації”,—каже він. Потім він заскочив у поїзд, щоб доїхати якомога ближче до свого дому, перш ніж подзвонити дружині та попросити її приїхати й забрати його.

“На наступній зупинці я побачив, як у поїзд сідав великий хлопець у кепці козирком назад. Він ніс мій велосипед! Я побачив на кермі напис “Я тебе кохаю”, тож був упевнений, що велосипед мій”,—розповідає Нік. Він поплескав чоловіка по плечу.

“Я сказав: “Хочу у вас запитати, де ви взяли цей велосипед”. Чоловік відповів: “На гаражному розпродажі в кінці вулиці”. Нік пояснив, що то був викрадений велосипед. Молодий чоловік відповів, що він не злодій і що Нік може забрати свій велосипед.

“Я подякував юнакові і сказав, що попрошу полісмена зателефонувати йому, аби встановити, де відбувався “гаражний розпродаж”,—розповідає Нік. Хлопець сказав, що його звуть Харлі і дав свій номер телефону. Я відповів, що поверну частину грошей, які він сплатив, оскільки нас обох обманули, і вийшов з поїзда, радіючи, що повернув собі велосипед”.

Але то був лише початок.

“Просто з допитливості я зателефонував Харлі наступного ранку. Він сказав, що поліція проводить розслідування. Потім він запитав, що ми з дружиною будемо робити того дня. Я зрозумів, що він хоче подружитися з нами.

Оскільки була неділя, я сказав, що ми йдемо до церкви, однак будемо раді зустрітися з ним іншим разом. Коли я поклав слухавку, мене раптом вразила думка, що це ж явна можливість для місіонерської роботи. Я передзвонив йому і запитав, чи не буде йому цікаво піти до церкви разом з нами. Він погодився! Харлі побував на всіх зборах і пізніше сказав мені, що відчував, ніби промовці та вчителі зверталися безпосередньо до нього.

“Сім’я Харлі жила за океаном, і він переїхав невдовзі після того, як ми познайомилися,—розповідає Нік.— Але він став нашим справжнім другом, з повагою навчився ставитися до Церкви та ще раз упевнився, що Небесний Батько думає про нього”.

“Одного дня, прослухавши виступ конференції, я відчула, що мені треба поговорити з помічником аптекаря,—розповідає Ханна Роухаузер, також з Аризони.—Голос всередині мене сказав: “Він хороша людина. Запроси його на церковний захід”.

Наступного разу, коли Ханна проїжджала повз те місце, вона видивлялася, чи немає того чоловіка. Але його не було. Однак спонукання не зникало.

“Минуло кілька тижнів, я знову туди приїхала, і він там був. Розуміючи, що в мене небагато часу, я відразу ж перейшла до справи. “Ви ходите до церкви?”—запитала я. Він зупинився, дуже здивований, а потім відповів: “Так”. Я вручила йому свою візитівку. “Коли-небудь подзвоніть мені”,—сказала я і поїхала геть. “Ну що ж, я виконала свою частину,—подумала я.—Тепер мене не буде мучити совість”.

На її подив він подзвонив наступного дня і назвав своє ім’я—Грег Айселін. “Пізніше він сказав мені, що оскільки ми обоє були молодими й не мали сім’ї, то він подумав, що я запрошую його на побачення,—розповідає вона.—Але все закінчилося тригодинною розмовою про релігію, тож він почав дізнаватися про Церкву”. Сьогодні старійшина Айселін служить на місії повного дня в штаті Монтана, США.

26-річний Роберт Г. Елліс мол. працював поліцейським у будівлі Сенату у Вашингтоні, округ Колумбія, США.

“Я багато розмірковував над тим, що дізнався про Ісуса,—пригадує він.—Мої батько і мати не ходили до жодної церкви, але дозволяли ходити мені. Я з радістю відвідував більше десятка конфесій”. Невдовзі після одруження Роберт відчув, що має охриститися—але у якій церкві?

“Мій дух був занепокоєний. Я хотів знайти церкву, яка була відданою вченням Христа. Люди завжди казали, що всі церкви є Господньою Церквою, але, не вагаючись, продовжували, що інші конфесії є хибними. Я молився: “Я хочу охриститися, але не знаю, до якої церкви приєднатися”.

Пам’ятаючи слова Ісуса: “Просіть—і буде дано вам”(Maтвій 7:7),—Роберт продовжував молитися. Одного дня, коли він був на роботі, Роберт знову відчув занепокоєння, і на очі навернулися сльози.

“Мені було страшно, і я не знав, правильні чи неправильні мої думки. Потім на мене зійшло відчуття спокою. Навіть до кінця не усвідомлюючи, навіщо я це роблю, я підійшов до ліфтера і запитав: “До якої церкви ви ходите?”

Ліфтером був Норман Макфілд, колишній місіонер, який навчався в Університеті Джорджтауна.

“Він відірвав погляд від якихось книг. Можу сказати, що він був здивований. Норман відповів: “Я—мормон. А чому ви запитуєте?”

Я сказав: “Я хочу охриститися, але не знаю, до якої церкви приєднатися”.

Він запитав: “У що ви вірите?”

“У Ісуса Христа”,—відповів я з гордістю.

Він запитав: “Хочете, я розповім вам про мою церкву, Церкву Ісуса Христа Святих Останніх Днів?” Коли він розповідав мені, що Христову Церкву було відновлено на землі, я знав, що то була відповідь на мої молитви. Відчуття всередині мене були надзвичайними”.

Це сталося в 1977 році. Зараз брат і сестра Елліс є членами Церкви у Вірджинії, США.

Старійшина Даллін Х. Оукс, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, сказав, що “коли ми є “свідками Бога в усі часи і в усьому” (Moсія 18:9), Господь відкриє шлях, щоб ми знайшли і могли спілкуватися з тими, хто в пошуку. Це станеться, якщо ми прагнемо проводу і якщо ми керуємося у своїх вчинках щирою, подібною до Христової, любов’ю до людей”².

Нік, Ханна, Грег, Роберт і Норман погоджуються, що сказане ним є правдою.