Служіння чужинцю

Моя мама так і не прийняла євангелію під час своєї земної подорожі, незважаючи на те, що я молився за неї і відчував, що одного дня вона прийме її. Вона була сильною жінкою, яка все своє життя йшла на жертви, щоб підтримувати нашу сім’ю після війни в Кореї. На річницю маминої смерті ми з дружиною поїхали до Лос-Анджелеського храму, шт. Каліфорнія, щоб виконати за неї хрищення й конфірмацію. Дух, Який сильно відчувався у кімнаті, підтвердив мені, що моя мама з радістю прийняла євангелію й обряди.

Перед тим, як моя мама померла, вона попросила мене подбати про її молодшу сестру, яка перебувала в лікарні в Кореї. Я зі своєю сім’єю жив у Каліфорнії, США, отже, на жаль, здавалося, що не було жодного способу виконати останнє співчутливе бажання моєї мами. І ось службові справи несподівано привели мене у Південну Корею, і мені довелося жити окремо від своєї сім’ї цілий рік. І хоч я й переймався тим, що житиму далеко від своєї сім’ї, я також з нетерпінням очікував на те, щоб побачити свою тітоньку й свого батька, який знаходився в Корейській лікарні з хворобою Альцгеймера.

Я попросив Небесного Батька про божественну допомогу в той час, як я житиму далеко від своєї сім’ї. Плануючи час свого перебування в Кореї, я вирішив щотижня відвідувати свого батька, свою тітоньку й храм, а також щодня молитися про свою сім’ю.

Коли я прибув до Кореї, єпископ мого нового приходу покликав мене служити президентом Товариства молодих чоловіків і вчителем класу “Вчення євангелії”. Мій приход та лікарні, де перебували мій батько й тітонька, знаходилися далеко одне від одного, а робота вимагала від мене дуже багато уваги й сил; однак Небесний Батько благословив мене силою й енергією, щоб я міг звеличувати свої покликання й дотримуватися прийнятих рішень.

Невдовзі після того, як я почав відвідувати свою тітоньку, то дізнався, що до неї нечасто хтось навідувався. Я вирішив забирати її, щоб вона проводила вихідні зі мною у моєму готелі, живучи у вільній кімнаті. Однак переді мною постала проблема: чи потрібно мені було брати її з собою до церкви в неділю? Я гадав, що вона не зацікавиться церковними зборами й не зрозуміє їх і їй доведеться годинами чекати, поки я не повернуся після всіх церковних зборів і виконання інших обов’язків. Але чомусь я відчував, що мав узяти її з собою.

Тієї неділі я взяв її з собою і, як я і думав, їй довелося чекати на мене після зборів. Після зборів я повернувся з нею в готель, щоб поїсти. Я помітив, що в руці у неї був пакет. Коли я спитав про нього, вона відповіла, що одна з сестер дала їй щось із їжі.

Щоразу, коли я виконував якісь обов’язки після церковних зборів, ця сестра, яка не знала моєї тітоньки, завжди пропонувала їй щось із їжі. Одного тижня, під час уроку на Недільній школі, я почув, як людина зі знайомим мені голосом, визвалася прочитати уривок з Писань. Я ніколи не уявляв собі, що моя тітонька визветься зробити це, але одна добра сестра, яка сиділа поруч з нею, підказала їй прочитати уривок з Писань для класу. Хоча моя тітонька й не дуже добре могла спілкуватися з іншими людьми через те, що багато часу провела на самоті в лікарні, всі члени Церкви доброзичливо вітали її і дружньо з нею розмовляли.

Кожного недільного вечора я відвозив її назад до лікарні й обіцяв заїхати за нею на наступних вихідних, що завжди викликало на її лиці радісну усмішку.

Одного дня мій друг висловив занепокоєння тим, що коли я раптом припиню відвідувати її, залишивши Корею, для неї можуть настати важкі часи. З наближенням запланованого від’їзду з Кореї я почав відчувати змішані почуття—радість від повернення до своєї сім’ї і водночас тривогу й сум через те, що залишу свою тітоньку саму.

Зрештою я пояснив своїй тітоньці, що вже не зможу відвідувати її так часто. Якусь мить вона мовчала, явно засмутившись. Після цього вона спробувала заспокоїтися і спитала, чи зможу я відвідати її через рік. Я плакав і відчайдушно просив Небесного Батька допомогти цій жінці.

Під час моєї останньої неділі в Кореї єпископ спитав, чи можуть члени приходу забирати мою тітоньку по неділях, щоб привозити її до церкви. Він сказав, що багато членів Церкви хотіли б регулярно відвідувати її; і бажаючих було так багато, що їм потрібно буде організуватися і відвідувати її по черзі. Я не міг повірити, що він пропонує це! То була несподівана відповідь на мої відчайдушні молитви.

Оскільки члени Церкви жили далеко від лікарні моєї тітоньки, я запропонував залишити їм деяку суму грошей, щоб покрити витрати на дорогу, однак члени Церкви відмовилися взяти мої гроші. Вони сказали мені, що по черзі відвідуватимуть її раз на місяць, але пізніше я дізнався, що насправді вони відвідували її кожного тижня. Одна віддана сестра кожної п’ятниці забирає мою тітоньку, щоб відвідати інститут релігії й пообідати разом. Вона навіть відвезла її до перукарні, щоб зробити їй зачіску. Ще одна сестра, одинока матір двох підлітків, визвалася привозити її до церкви кожного недільного ранку. Вона готує їжу для моєї тітоньки, гуляє з нею і вони разом слухають музику. Та найважливіше, вона намагається бути другом і моя тітонька нарешті відкрила своє серце і з легкістю розмовляє з нею та іншими членами Церкви. Кожного недільного вечора, після довгого дня церковних зборів та виконання інших обов’язків, єпископ забирає мою тітоньку з домівки одного з членів Церкви, щоб відвезти її назад до лікарні. Кожного четверга він надсилає мені приємного листа електронною поштою, щоб повідомити про їхнє небесне служіння моїй тітоньці.

Я вірю в те, що моя мама бачила вчинки відданих святих останніх днів, які служили її молодшій сестрі. І зараз я знаю краще, ніж будь-коли раніше, чому ми називаємо наших товаришів-членів Церкви “братами” і “сестрами”.