О, як осягнути Ісусову любов

Однієї неділі перед причасними зборами єпископ підійшов до мене і запитав: “Ви можете допомогти нам благословити причастя?” Я, звичайно ж, погодився.

Я пішов і взяв збірник гімнів, а потім помив руки, перш ніж зайняти місце за причасним столом. Я відкрив збірник гімнів і перший гімн, який побачив, був “О, як осягнути Ісусові милості!” (Гімни, № 110). Збори ще не почалися, тож я почав читати перший рядок: “О, як осягнути Ісусові милості”. Я відразу ж відчув, як моє серце сповнилося глибокою любов’ю.

Напередодні ввечері я читав у Біблії, як закінчилося життя Ісуса Христа—в тій частині розповідалося про Останню вечерю, Гефсиманський сад, Його смерть і Воскресіння. Я уявив, як над Ісусом знущалися, били і насміхалися Його мучителі. Я також уявив, як Ісус здійснює свою спокутну жертву в Гефсиманському саду, поки його учні спали.

Я усвідомив, що зараз буду благословляти хліб і воду, які символізують Його тіло і кров. Причастя дає нам можливість поновити завіти, укладені під час хрищення. Вони полягають у тому, щоб завжди пам’ятати Його, дотримуватися Його заповідей і взяти на себе Його ім’я.

Коли почалися причасні збори, усі ці думки роїлися в моїй голові. Я глибоко відчув, що Ісус страждав у таких муках і таким неймовірним чином, що нам важко це осягнути. Потім прийшла думка, що Він витерпів ці страждання через любов до нас—до мене.

Я відчув, як сильно Господь любить мене, що не міг стримати сліз. Я відчував, що не був гідний того, що Спаситель зробив для мене. Але я також відчував, що Його любов до мене є досконалою. Друг покладе своє життя за своїх друзів (див. Іван 15:13). Коли почали співати причасний гімн, я встав разом з іншим братом, щоб почати обряд.

Ми підняли красиву білу скатертину, яка накривала хліб. Коли я взяв хліб, то знав, що, відповідно до виконання обряду, маю поламати його на шматочки, однак я вагався. Хліб символізував тіло Христа. Я подумав про солдат, які завдали болю Господу, і я не хотів ламати хліб. Відламавши перший шматочок, я подумав про біль і приниження, які Ісус зазнав перед смертю—терновий вінок, бичування, тортури. По щоках котилися сльози, коли я готував хліб.

Тоді з’явилася думка, що ці болісні й принизливі події були необхідні. Вони були складовою спокутної жертви Ісуса Христа, і Він пішов на жертву, оскільки любить мене і кожного з нас.

Я почав відчувати глибокий спокій і радість. Я акуратно і повільно відламував кожен шматочок хліба, знаючи, що те, що я тримаю в руках, буде благословлятися і освячуватися для особливої мети. Це є символом чогось дуже цінного, прекрасного і надзвичайного. Я відчув велику відповідальність завдяки тому, що мені доручили виконувати цей обряд, аби ті, хто прийшов на збори, поновили свій завіт з Господом і отримали благословення Спокути.

Коли я закінчив, то побачив таці, наповнені поламаним хлібом. Видовище було прекрасним і величним. Мій напарник промовив молитву. Ніколи раніше я так чітко не розумів фразу: “щоб вони могли їсти в пам’ять тіла Твого Сина” (УЗ 20:77).

Коли я причастився хлібом, то знову відчув Спасителеву любов. Я відчув захист, смирення і сповнився рішучістю робити те, що правильно. Я захотів проаналізувати своє життя і покаятися в усьому, що зробив неправильно.

Я вдячний Ісусу Христу за Його любов до мене. Я вдячний, що ми можемо отримати благословення Його Спокути: мати прощення своїх гріхів і можливість повернутися до Небесного Батька.