Прямуйте шляхом щастя

Недавно ми з сім’єю кілька днів відпочивали на півдні Франції. Одного вечора, одразу після того, як сонце сіло і темрява огорнула навколишню місцевість, я вирішив трохи полежати на шезлонгу біля дому. Я почав вдивлятися в небеса. Спочатку вони були неосяжно чорними. Раптом на небі з’явилося світло, наче іскорка, потім друга, потім третя. Поступово, коли мої очі звикли до темряви, я усвідомив, що захоплююся міріадами зірок. Те, що здавалося мені темним небом, перетворилося на Чумацький Шлях.

Розмірковуючи про безмежність Всесвіту і про свою фізичну незначущість, я спитав себе: “Хто я у порівнянні з цією грандіозністю і величчю?” Мені на думку спав один вірш з Писань.

“Коли бачу Твої небеса—діло пальців Твоїх, місяця й зорі, що Ти встановив,—

то що є людина, що Ти пам’ятаєш про неї, і син людський, про якого Ти згадуєш?” (Псалми 8:4–5).

Відразу за яким послідувала ця втішна фраза:

“А однак учинив Ти його мало меншим від [анголів], і славою й величчю Ти коронуєш його!” (Псалми 8:6).

Це парадокс і диво Сотворіння. Всесвіт безмежний і безкінечний, і все ж водночас кожен з нас є унікально цінним, славетним і безкінечним в очах нашого Творця. Моя фізична присутність нескінченно мала, але моя особиста цінність має безмірну важливість для мого Небесного Батька.

Знання про те, що Бог знає нас і любить нас особисто, подібне до світла, яке освітлює наше життя і сповнює його сенсом. Ким би я не був, не залежно від того, чи є у мене друзі чи ні, чи маю я популярність чи ні, і навіть, якщо я відчуваю, що мене відкидають або переслідують інші люди, я маю абсолютну впевненість в тому, що мій Небесний Батько любить мене. Він знає мої потреби, Він розуміє мої турботи, Він прагне благословити мене.

Уявіть, щоб це означало для вас, якби ви могли бачити себе так, як Бог бачить вас. Що сталося б, якби ви дивилися на себе з таким же благоволінням, любов’ю і впевненістю, як це робить Бог? Уявіть, як змінилося б ваше життя, якби ви розуміли свій вічний потенціал так, як його розуміє Бог?

Я свідчу—Він існує. Шукайте Його! Прагніть і вивчайте. Моліться і просіть. Я обіцяю вам, щоб Бог дасть вам відчутні ознаки Свого існування і Своєї любові до вас.

Стати тими, ким ви дійсно є, звучить як парадокс. Як я можу стати тим, ким вже є? Я проілюструю цей принцип, розповівши історію.

У фільмі Вік розуму представлена історія Маргарити, успішного банкіра, яка живе у гарячковому ритмі життя, сповненого подорожей і конференцій. Хоча в неї і є коханий залицяльник, та, за її словами, вона немає часу на шлюб або народження дітей.

Коли їй виповнюється 40 років, вона отримує загадкового листа, в якому написано: “Дорога я, сьогодні мені виповнилося сім років і я пишу тобі цього листа, щоб допомогти тобі пригадати обіцяння, дані мною у семирічному віці, а також щоб ти пам’ятала, ким я хотіла стати”. Авторкою цього листа є ніхто інший, ніж сама Маргарита у семирічному віці. Далі були ще кілька листів, в яких маленька дівчинка описує у подробицях цілі свого життя.

Маргарита усвідомлює, що особа, якою вона стала, немає нічого спільного з тим, якою вона прагнула стати, коли була маленькою дівчинкою. Коли вона вирішує стати такою людиною, якою бачила себе ще дитиною, її життя докорінно змінюється. Вона примирюється зі своєю сім’єю і вирішує присвятити решту свого життя служінню нужденним людям³.

Якби для вас було можливим отримати листа з доземного життя, про що б у ньому йшлося? Як вплинув би на вас такий лист із забутого, але дуже реального світу, якби ви отримали його сьогодні?

У цьому листі можливо було б написане щось схоже на таке: “Дорогий я. Я пишу тобі, щоб ти пам’ятав, ким я хотів стати. Я сподіваюсь, що ти пам’ятатимеш, що моє найбільше бажання—бути учнем нашого Спасителя, Ісуса Христа. Я підтримую Його план і, коли перебуватиму на землі, я хочу допомагати Йому в Його спасительній роботі. Будь ласка, також пам’ятай, що я хочу належати до сім’ї, яка буде разом на всю вічність”.

Одна з найбільших пригод життя полягає в тому, щоб дізнатися, хто ми справді є, звідки ми прийшли, а тоді послідовно жити в гармонії з нашою справжньою сутністю, як дітей Бога, і метою нашого життя.

Вчення пророка Малахії відіграє провідну роль у Відновленні євангелії: “І він посадить у серця дітей обіцяння, дані батькам, і серця дітей привернуться до їхніх батьків” (Джозеф Сміт—Історія 1:39). Завдяки Відновленню, ви є дітьми обітниці. Ви успадкуєте обіцяння, дані вашим батькам.

Перечитайте своє патріарше благословення. У цьому благословенні Господь підтверджує, що ви пов’язані з одним із дванадцятьох колін Ізраїля і завдяки цьому, через вашу вірність, ви стаєте спадкоємцем безмежних благословень, обіцяних Аврааму, Ісаку та Якову. Бог пообіцяв Аврааму, що “всі, хто сприймає цю євангелію, будуть названі [його] іменем, і будуть вважатися [його] сіменем, і воскреснуть, і благословлятимуть [його] як свого батька” (Авраам 2:10).

Ці обіцяння справжні, і якщо ми виконуємо свою частину, Бог виконає Свою. З іншого боку, ці обіцяння не гарантують, що всі події нашого життя будуть відбуватися відповідно до наших сподівань і бажань. Скоріше, Божі обіцяння гарантують, що щоб не сталося з нами, станеться відповідно до Його волі. Найбільше, чого ми можемо прагнути у житті—це підпорядкувати свою волю волі Господа, прийняти Його розклад нашого життя. Він знає все від початку, має широту бачення, якої ми не маємо, і безмежно любить нас.

Я проілюструю цей принцип на власному досвіді. Коли я був юнаком, то вирішив підготуватися до вступного іспиту в найкращі бізнес-коледжі Франції. Ця підготовка, яка тривала цілий рік, була дуже складною і вимагала щоденних особистих зусиль. На початку року я вирішив, що якою б не була складність завдання, я ніколи не дозволю, щоб моє навчання стало на перешкоді відвідуванню моїх недільних зборів чи занять інституту релігії раз на тиждень. Я навіть погодився служити діловодом свого приходу для дорослої молоді. Я був впевнений, що Господь визнає мою відданість і допоможе мені досягнути моїх цілей.

Наприкінці року, коли наблизився час іспитів, я відчував, що зробив усе, що було в моїх силах. Прибувши на іспит до найповажнішого коледжу, я мав цілковиту переконаність в тому, що Господь задовольнить мої прагнення. На жаль, усний іспит з предмету, який я знав найкраще, перетворився на неочікувану катастрофу—я отримав оцінку, що не дозволяла мені стати студентом цього дуже жаданого навчального закладу. Мене охопило цілковите сум’яття. Як Господь міг полишити мене, коли я був непохитним у своїй відданості?

Коли я прийшов на усний іспит в другий коледж з мого списку, моє серце було сповнене сумнівами. У цьому коледжі найважливіший іспит являв собою співбесіду з комісією, очолювану директором коледжу. Початок співбесіди пройшов нормально—доки мені не поставили, здавалось би, несуттєве запитання: “Ми знаємо, що ви багато навчалися, щоб підготуватися до цього іспиту. Але нам було б цікаво знати, чим ще ви займалися, окрім навчання”.

Моє серце ледь не зупинилося! Протягом цілого року у моєму житті були тільки дві справи: навчання і відвідування Церкви! Я боявся, що комісія негативно поставиться до пояснення про моє членство в Церкві. Але в одну мить я прийняв рішення залишатися відданим своїм принципам.

Протягом 15 хвилин або більше я описував те, чим я займався в Церкві: збори в Суботній день, заняття інституту релігії та свої обов’язки діловода приходу. Коли я завершив, то висловився директор коледжу.

“Знаєте, коли я був молодим, то навчався у Сполучених Штатах,—сказав він.— Один з моїх найкращих друзів був мормоном. Він був чудовим молодим чоловіком з прекрасними людськими якостями. Я вважаю мормонів дуже хорошими людьми”.

Того дня я отримав одну з найвищих із можливих оцінок і це дозволило мені стати студентом цього коледжу і зробити це з честю.

Я дякував Господу за Його великодушність. Мені знадобилося кілька років, щоб зрозуміти, на яке чудове благословення обернулася моя невдача під час вступу в перший коледж. У цьому другому коледжі я познайомився з важливими для мене людьми. Благословення від знайомства з ними стали очевидними протягом всієї моєї кар’єри, і навіть сьогодні вони все ще важливі у моєму житті та житті членів моєї сім’ї.

Якщо щось відбувається не так, як ви сподівалися чи очікували після того, як ви зробили все, що було у ваших силах, будьте готові прийняти волю вашого Небесного Батька. Він не заподіє нам нічого, що в кінцевому рахунку не піде нам на користь. Прислухайтеся до цього заспокійливого голосу, що шепоче до нас: “Вся плоть у Моїх руках; будьте спокійними та знайте, що Я є Бог” (УЗ 101:16).