Причащання від Господньої вечері

[Пасха]---найдавніше з юдейських свят, під час якого відзначається подія, що передувала отриманню звичаєвого закону Мойсея. Пасха нагадує кожному поколінню про повернення дітей Ізраїля до обіцяної землі і про великі страждання до цього в Єгипті. Під час Пасхи вшановується вихід народу з неволі і рабства до свободи і звільнення. Це старозавітне весняне свято, коли світ природи прокидається до життя, зростання і плодоношення.

Пасха повʼязана з християнським святкуванням Великодня. … Пасха [і Великдень] свідчать про великий дар, даний Богом, і про жертву, яка була з цим даром повʼязана. Обома цими великими релігійними святкуваннями проголошується, що смерть “пройде повз нас” і не матиме над нами постійної влади, і що могила не матиме перемоги.

Щоб звільнити дітей Ізраїлевих з Єгипту, Сам Єгова промовляв до Мойсея з палаючого куща на Синаї, кажучи:

“Я справді бачив біду Свого народу, що в Єгипті, і почув його зойк перед його гнобителями, бо пізнав Я болі його. …

А тепер іди ж, і Я пошлю тебе до фараона, і виведи з Єгипту народ Мій, синів Ізраїлевих!” (Вих. 3:7, 10).

Оскільки фараон був непохитним, багато кар було послано на Єгипет, але “стало запеклим фараонове серце,---і він не відпустив Ізраїлевих синів”. (Вих. 9:35).

У відповідь на ту відмову фараона Господь сказав: “І помре кожен перворідний єгипетської землі від перворідного фараона, що сидить на своїм престолі, до перворідного невільниці, що за жорнами, і все перворідне з худоби”. (Вих. 11:5).

Для захисту від цієї останньої і найстрашнішої кари, посланої на єгиптян, Господь наказав Мойсею, щоб діти Ізраїлеві взяли собі, кожний, ягня без вади.

“І нехай візьмуть тієї крови, і нехай покроплять на обидва бокові одвірки, і на одвірок верхній у тих домах, що будуть їсти його в них.

І нехай їдять тієї ночі те мʼясо, спечене на огні, та опрісноки. Нехай їдять його на гірких травах. …

А їсти його будете так: стегна ваші підперезані, взуття ваше на ногах ваших, а палиця ваша в руці вашій, і будете ви їсти його в поспіху. Пасха це для Господа! …

І станеться, коли запитають вас ваші сини: “Що то за служба ваша?”,

то відкажете: “Це жертва---Пасха для Господа, що обминув був доми Ізраїлевих синів в Єгипті”. (Вих. 12:7–8, 11, 26–27).

Після того як ізраїльтянам вдалося втекти з-під влади фараона і смерть забрала первістків єгиптян, ізраїльтяни зрештою перейшли Йордан. Написано, що “таборували Ізраїлеві сини в Ґілґалі, і справили Пасху ввечері чотирнадцятого дня місяця на єрихонських степах”. (Ісус Навин 5:10). І цієї традиції відтоді дотримувалися в єврейських сімʼях з року в рік, в т.ч. і в сімʼї Йосипа і Марії та малого хлопчика Ісуса⁴.

Як чітко сказано в Євангелії від Івана, свято Пасхи позначило важливі віхи в земному священнослужінні Христа. На першу Пасху під час Свого священнослужіння Ісус повідомив про Свою Місію, очистивши храм, коли вигнав з-під його порталів грошомінів і продавців тварин. На другу Пасху Ісус продемонстрував Свою владу, учинивши чудо з хлібами й рибою. Христос тут представив символи, які пізніше набудуть навіть ще більшого значення у великій горниці. “Я---хліб життя,---сказав він.--- Хто до Мене приходить,—не голодуватиме він, а хто вірує в Мене,—ніколи не прагнутиме”. (Іван 6:35).

Звичайно, це було святкування Його останньої Пасхи, яке повною мірою відповідало відзначанню цього давнього свята. В останній тиждень Свого земного священнослужіння Ісус вже чітко знав, що буде означати для Нього ось ця Пасха. В усьому вже відчувалася тривога. Матвій пише:

“І сталось, коли закінчив Ісус усі ці слова, Він сказав Своїм учням:

“Ви знаєте, що через два дні буде Пасха,---і Людський Син буде виданий на розпʼяття”. (Мт. 26:1--2).

Прекрасно знаючи, що Його чекає, Ісус просить Петра та Івана підготувати все для пасхальної трапези. Він сказав їм, щоб вони спитали у господаря одного дому: “Де кімната, в якій споживу зо Своїми учнями пасху?” (Лука 22:11).

Самотність Його народження, у певному розумінні, дублювалася самотністю Його смерті. Мають нори лисиці і гнізда пташки, а Син Людський не мав де й голови прихилити ні під час Свого народження, ні в останні години Свого смертного існування [див. Матвій 8:20].

Урешті-решт приготування до пасхальної трапези були закінчені; усе було виконано за традицією, якої дотримувалися впродовж півтори тисячі років. Ісус разом зі Своїми учнями сів за трапезу, а після споживання жертовного агнця й хліба, а також вина на спомин про це стародавнє свято Він навчав їх більш новому й більш священному значенню цього стародавнього благословення від Бога.

Він узяв один з плоских, круглих хлібів із прісного тіста, благословив його і розламав на шматки, які Він роздав апостолам, сказавши: “Це тіло Моє, що за вас віддається. Це чиніть на спомин про Мене!” (Лука 22:19).

Коли наповнили чашу, Він взяв її і, подякувавши, запропонував їм випити з неї, кажучи: “Оця чаша---Новий Заповіт у Моїй крові, що за вас проливається”. (Лука 22:20). Павло сказав про це так: “Бо кожного разу, як будете їсти цей хліб та чашу цю пити,—смерть Господню звіщаєте, аж доки Він прийде”. (1 Кор. 11:26).

Хліб і вино, а не тварини і трави, стануть символами тіла і крові Великого Агнця, тими символами, які треба благоговійно їсти й пити, щоб завжди памʼятати Його.

У такий простий, але вражаючий спосіб Спаситель запровадив обряд, який тепер відомий як причастя Господньої вечері. Через страждання в Гефсиманії, жертву на Голгофі та воскресіння з гробниці в саду Ісус виповнив стародавній закон і тим самим розпочав новий розподіл, що основується на більш високому, більш святому розумінні закону жертви. Від людей вже більше не вимагалося віддавати в жертву перворідних від їхніх отар, тому що Першонароджений Бога прийшов, щоб віддати Себе як “нескінченну і вічну жертву”.

В цьому й полягає велич Спокути та Воскресіння: це не просто звільнення від смерті, а дар вічного життя завдяки нескінченній жертві⁵.

Як це було доречно, що під час дотримання цього стародавнього завіту захисту [пасхальної трапези] Ісус мав запровадити символи нового завіту безпеки---символи Його власних тіла і крові. Коли Він взяв хліб і розламав його, а потім взяв чашу і благословив її, Він представив Себе як Агнця Божого, Який забезпечить духовне живлення й вічне спасіння⁶.

Не так давно я … [мав] привілей відвідати причасні збори в нашому рідному приході. … Поки священики готували причастя, ми під керівництвом диригента співали:

Священик стояв на колінах перед розламаним хлібом і молився: “Щоб вони могли їсти в памʼять тіла Твого Сина, і свідчити перед Тобою, о Боже, Вічний Батьку, що вони бажають узяти на себе імʼя Твого Сина і завжди памʼятати Його, і дотримуватися Його заповідей”. (УЗ 20:77). Диякони розійшлися по каплиці, щоб рознести розламаний хліб. Один з них підійшов до нашого ряду й тримав біля мене срібну тацю, поки я причащався. Потім я тримав тацю, щоб могла причаститися сестра Хантер, після цього вже вона тримала її для людини, яка сиділа поруч неї. Таким чином таця дійшла до кінця ряду, кожний служив і кожному служили.

Я подумав про події, що сталися ввечері майже дві тисячі років тому, коли Ісус був зраджений. … Причащання від Господньої Вечері [було] запроваджено, щоб замінити жертвування [тварин] і бути нагадуванням всім, хто причащається, що Він дійсно приніс Себе в жертву за них; і бути додатковим нагадуванням про завіти, які вони уклали, щоб йти за Ним, виконувати Його заповіді й залишатися вірними до кінця.

Коли [я] думав про це, мені згадалася настанова Павла з його послання до церкви в Коринті. Він сказав: “Тому-то, хто їстиме хліб цей чи питиме чашу Господню негідно,—буде винний супроти тіла та крови Господньої!

Нехай же людина випробовує себе, і так нехай хліб їсть і з чаші хай п’є.

Бо хто їсть і п’є негідно, не розважаючи про тіло [Господнє], той суд собі їсть і п’є!” (1 Кор. 11:27--29).

Мені стало неспокійно. Я запитав себе: “Чи ставлю я Бога вище над усе інше і чи виконую я всі Його заповіді?” Я почав роздумувати і прийшов до певного висновку. Укласти завіт з Господом завжди виконувати Його заповіді---це серйозне зобовʼязання, і відновлювати цей завіт, приймаючи причастя, є такою ж серйозною справою. Урочисті миті роздумів під час виконання обряду причастя, мають величезне значення. Це миті самоперевірки, самоаналізу, самооцінки---час для роздумів і прийняття рішень.

На цей час вже інший священик стояв на колінах біля столу, молячись, щоб всі, хто пʼє, “могли робити це в памʼять крові Твого Сина, яку було пролито за них; … що вони завжди памʼятають Його, щоб Його Дух міг бути з ними”. (УЗ 20:79).

Всі були у спокійних роздумах, тишу порушив тільки плач крихітного немовляти, мати якого швидко пригорнула його до себе. Усе, що порушує тишу під час цього священного обряду, здається недоречним; але, звичайно ж, голос маленької дитини не може викликати невдоволення Господа. Його також колисала любляча мати на початку земного життя, яке почалося у Вифлеємі й закінчилося на хресті Голгофи.

Молоді чоловіки закінчили прислужувати причастя. Потім прозвучали слова підбадьорення і настанов, після них---заключний гімн і молитва; і священні миті, коли “душа моя тіка від марноти”, добігли кінця [див. “Я молюсь на самоті”, Гімни, № 75]. Коли ми поверталися додому, … до мене прийшла така думка: “Як це було б чудово, якби у всіх людей було розуміння, для чого існує хрищення, та готовність прийняти його; бажання дотримуватися завітів, які складаємо під час цього обряду, служити Господу й жити за Його заповідями; і, крім того, бажання приймати причастя у Суботній день, щоб поновити ті завіти служити Йому й бути вірними до кінця. …

Відвідування причасних зборів та прийняття причастя зробили той день більш змістовним, і я відчув, що краще зрозумів, чому Господь сказав: “І щоб ти міг повніше утримувати себе незаплямованим від світу, ходи в дім молитви і піднось свої священнодійства в Мій святий день;

Бо істинно це є день, призначений тобі, щоб відпочивати від своїх трудів і виявляти свою відданість Всевишньому”. (УЗ 59:9–10)⁷.

• Поміркуйте над вченнями Президента Хантера стосовно Пасхи в давньому Ізраїлі (див. підрозділ 1). Що ми можемо дізнатися про Пасху? Як Пасха повʼязана зі святкуванням Великодня?

• Поміркуйте над розповіддю Президента Хантера про те, як Спаситель запровадив причастя (див. підрозділ 2). Чому ця подія є важливою для вас? Чому причастя є “завітом безпеки” для нас?

• Які враження у вас викликала розповідь Президента Хантера про прийняття причастя, що міститься в підрозділі 3? Що ми можемо дізнатися з цієї розповіді, що зробить причастя більш змістовним для нас? Чому прийняття причастя є для вас благословенням?

1 Коринтянам 5:7–8; 11:23–29; 3 Нефій 18:3–14; 20:8–9; Мороній 6:5–6; УЗ 20:75–79; 27:1–2

“Навчаючи євангелії, ми повинні смиренно визнати, що істинним вчителем є Святий Дух. Нашим привілеєм є служити інструментами, з допомогою яких Святий Дух може навчати, свідчити, втішати і надихати” (Навчати---немає покликання величнішого [2000], с. 41).