Тяжкі обставини---це складова Божого плану для нашого вічного розвитку

Я помітив, що в житті---у кожному житті---повно злетів і падінь. Справді, у світі ми бачимо багато радості й суму, багато змінених планів і нових напрямків, багато благословень, які не завжди виглядають чи відчуваються як благословення, і багато того, що упокорює нас і збільшує наше терпіння та нашу віру. Час від часу ми всі набуваємо досвіду з того, і, я вважаю, ми завжди будемо його набувати. …

… Президент Спенсер В. Кімбол, який зазнав багато страждань, розчарувань і потрапляв у ситуації, не підвладні його контролю, одного разу написав:

“Ми, люди, позбавили б своє життя фізичного болю й душевного страждання та забезпечили б собі постійну зручність і комфорт, але якби ми зачинили двері для страждань і болю, то позбавили б себе найкращих друзів та благодійників. Страждання може зробити з людей святих, якщо вони вчаться терпінню, довгостражданню і самоконтролю” [Faith Precedes the Miracle (1972), 98].

У цьому твердженні Президент Кімбол говорить про зачинення дверей для певного досвіту в житті. … У нашому житті двері зачиняються регулярно, і в деяких випадках при цьому до нас приходять справжні страждання і біль. Але я дійсно вірю, що коли зачиняються одні такі двері, то інші відчиняються (а можливо й не одні)---з надією і благословеннями в інших сферах нашого життя, які б інакше ми могли б і не розпізнати.

… Кілька років тому [президент Меріон Дж. Ромні] сказав, що всі чоловіки і жінки, включно з найбільш вірними і відданими, зустрінуться у своєму житті з лихом і стражданнями, бо, як сказав Джозеф Сміт: “Люди мають страждати, щоб вони могли прийти на гору Сіон і бути піднесеними над небесами” [Учення Президентів Церкви: Джозеф Сміт (2007), с. 231; див. Conference Report, Oct. 1969, 57].

Потім президент Ромні сказав:

“Це не означає, що ми палко бажаємо страждання. Ми уникаємо його як тільки можемо. Однак ми тепер знаємо і всі ми знали, коли вибирали прийти у смертне життя, що тут ми будемо перевірятися в горнилах лиха і страждання. …

[Більш того,] від Батькового плану для перевірки [і удосконалення] Його дітей не був звільнений і Сам Спаситель. Страждання, які довелось Йому витерпіти і які Він витерпів до кінця, рівні сукупному стражданню всіх чоловіків [і жінок повсюди. Він тремтів, у Нього сочилася кров, і Він хотів відсахнутися від тієї чаші і сказав:] “Проте, слава нехай буде Батькові, і Я скуштував і закінчив Свої приготування для дітей людських” (УЗ 19:18–19)” (in Conference Report, Oct. 1969, p. 57).

Ми всі повинні завершити наші “приготування для дітей людських” [УЗ 19:19]. Христові приготування зовсім відрізнялися від наших, але всім нам необхідно зробити ці приготування, щоб двері відчинилися. Виконання таких важливих приготувань часто вимагатиме пройти через певний біль, несподівану зміну життєвого шляху, а також необхідно буде підкоритися, “саме як дитина підкоряється своєму батькові” [Мосія 3:19]. Завершення божественних приготувань і відчинення целестіальних дверей може тривати у нас---безсумнівно, воно й насправді триватиме---аж до останніх годин нашого земного життя³.

Ми прийшли в смертне життя, щоб зустріти опір. Це входить в план для нашого вічного розвитку. Без спокуси, хвороби, болю й горя не могло б бути добра, чесноти, вдячності за благополуччя або радості. … Ми повинні памʼятати: ті ж самі сили опору, які заважають нашому розвитку, надають нам також і можливості, щоб долати їх⁴.

Коли [труднощі смертного життя] упокорюють, удосконалюють, вчать і благословляють нас, то вони можуть бути могутнім знаряддям в руках Бога, щоб зробити нас кращими людьми, щоб зробити нас більш вдячними, більш люблячими і більш уважними до інших людей в їхні важкі часи.

Так, у всіх нас, як особисто, так і колективно, є важкі миті, але навіть у найважчі часи, у давнину чи в наш час, ті проблеми і пророцтва ніколи не призначалися ні для чого іншого, як тільки для того, щоб благословити праведних і допомогти тим, хто є менш праведними, рухатися вперед до покаяння. Бог любить нас, і в Писаннях нам сказано, що Він “дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне” [Іван 3:16]⁵.

Великий патріарх із Книги Мормона, Легій, підбадьорюючи, говорив до свого сина Якова, сина, народженого у пустині в дні лиха та протидії. Життя Якова не було таким, як він міг сподіватися на це, і проходило воно не в ідеальному досвіді, як могло намічатися. Він зазнав бідувань і смутку, але Легій пообіцяв, що всі ті бідування будуть освячені його сину на користь (див. 2 Нефій 2:2).

А потім Легій додає ці слова, які стали класикою:

“Бо певно є потреба в тому, щоб була протилежність у всьому. Якби не так, … праведність не могла б існувати, так само як злочестивість, ні святість, ані лихо, ні добро, ані зло” (2 Нефій 2:11).

Упродовж років я знаходив велике втішення в цьому поясненні того болю й тих розчарувань, які доводиться зазнавати в житті. Я знаходив навіть більше втішення в тому, що найвеличніші чоловіки і жінки, включно із Сином Бога, стикалися з такою протидією, аби краще зрозуміти контраст між праведністю і злочестивістю, святістю і убозтвом, добром і злом. Пророк Джозеф Сміт, перебуваючи в темній, вологій вʼязниці Ліберті, засвоїв: якщо нас покликано пройти крізь страждання, то вони сприяють нашому зростанню й дають досвід і неодмінно підуть нам на благо (див. УЗ 122:5–8).

Де одні двері зачиняються, відчиняються інші, навіть для пророка у вʼязниці. Ми не завжди буваємо достатньо мудрі чи достатньо досвідчені, щоб точно оцінити всі можливі входи і виходи. Та оселя, яку Бог готує для кожного зі Своїх улюблених дітей, може мати лише певні коридори і поруччя сходів, особливі килими та завіси, через які ми маємо пройти, щоб вона стала нашою. …

У різні часи нашого життя, можливо й неодноразово в нашому житті, ми таки маємо визнавати, що Бог знає те, чого не знаємо ми, і бачить те, чого не бачимо ми. “Бо ваші думки—не Мої це думки, а дороги Мої—то не ваші дороги, говорить Господь” (Ісая 55:8).

Якщо у вас вдома складні стосунки з дітьми, що збиваються з дороги, якщо ви потерпаєте від фінансових невдач та емоційного напруження, що загрожують вашій сімʼї і вашому щастю, якщо ви повинні зіткнутися з втратою життя чи здоровʼя, нехай у вашій душі буде мир. Нас не буде спокушено більше, ніж ми можемо витримати [див. 1 Коринтянам 10:13; Алма 13:28; 34:39]. Наші обхідні шляхи й розчарування---це пряма й вузька дорога до Нього⁶.

У смертному житті завжди є труднощі, і вони завжди будуть. Але якщо ми знаємо те, що ми знаємо, і живемо так, як ми маємо жити, то для песимізму й розпачу дійсно немає ані місця, ані виправдання.

За своє життя я пережив дві світові війни, плюс Корея, плюс Вʼєтнам і [перелік можна продовжувати]. Я прокладав собі шлях у період депресії, а обзавівшись сімʼєю, ще й примудрявся навчатися в юридичній школі. Я бачив, в якому шаленому стані перебували фондові ринки й світова економіка, і я бачив, як шаленіли кілька деспотів і тиранів, і через все це по всьому світу було горе.

Тож я сподіваюсь, що ви не будете вважати, що всі труднощі, які існують у світі, припали на ваше десятиліття або що ніколи не було важчих труднощів, ніж випали особисто вам, або що ніколи не стане легше. Я запевняю вас, що справи були й гіршими і що вони завжди будуть йти краще. Вони завжди йдуть краще---особливо коли ми живемо за євангелією Ісуса Христа і любимо її та даємо їй можливість процвітати в нашому житті. …

Хто б там що не казав, а ви маєте всі підстави в цьому світі бути щасливими, оптимістично налаштованими і впевненими. Кожному поколінню, від самого початку, доводилося щось долати і вирішувати якісь проблеми⁷.

“Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені,—і Я вас заспокою!

Візьміть на себе ярмо Моє, і навчіться від Мене, бо Я тихий і серцем покірливий,—і “знайдете спокій душам своїм”.

Бож ярмо Моє любе, а тягар Мій легкий!” (Матвій 11:28-30). …

… Ця дивовижна пропозиція допомоги, надана Самим Сином Бога, призначалася не лише галеліянам в Його час. Цей заклик взяти на себе Його любе ярмо і Його легку ношу був не лише до минулих поколінь. Він був і є благанням взагалі до всіх людей, до всіх міст і народів, до кожного чоловіка, кожної жінки й кожної дитини повсюди.

Коли у нас особисто настають тяжкі часи нестатків, ми не повинні залишати без уваги цю незмінну відповідь на турботи і тривоги нашого світу. У ній є обіцяння особистого миру і захисту. У ній є сила, щоб утримуватися від гріха в усі періоди часу. Ми також повинні вірити, що Ісус Христос володіє всією силою, щоб полегшити наші тягарі і зробити легшою нашу ношу. Ми також повинні прийти до Нього і там отримати відпочинок від наших трудів.

Звичайно ж, ці обіцяння супроводжуються зобовʼязаннями. “Візьміть на себе ярмо Моє”,---благає Він. У біблійні часи ярмо було пристроєм, який дуже допомагав людям обробляти землю. Воно давало можливість слабшій тварині поєднати свою силу із силою тварини сильнішої, і завдяки цьому розподілити й полегшити важку роботу---тягти плуг чи фургон. Тягар, який було надто важко або, можливо, й непосильно везти одній тварині, міг бути справедливо розподілений і його було зручно везти їм двом, обʼєднаним спільним ярмом. Його ярмо вимагає значних й щирих зусиль, однак для тих, хто справді навернений, ярмо це є легким, і тягар цей стає легшим.

Навіщо вам нести життєві тягарі самотужки, запитує Христос, тобто чому вам нести їх із земною підтримкою, яка швидко втрачається? Христове ярмо і є для того, щоб нести важкі тягарі, воно дає силу й мир завдяки тому, що ми стоїмо поряд з Богом, і надаватиме підтримку, силу та створюватиме рівновагу, щоб нам зустріти свої труднощі і витерпіти свої випробування на камʼянистому полі нашого земного життя.

Очевидно, що індивідуальні життєві тягарі у кожної людини свої, однак їх має кожний з нас. … Звичайно, деякі скорботи викликаються гріхами світу, який не дослухається до поради [нашого] Небесного Батька. Щоб там не було, але, здається, ніхто з нас цілком не звільнений від життєвих труднощів. Усім і кожному Христос, по суті, сказав так: Оскільки всі ми повинні нести якісь тягарі і покласти на себе якесь ярмо, то чому б їм не бути Моїми? Ось вам Моє обіцяння: ярмо Моє---любе і тягар Мій---легкий. (Див. Мат. 11:28–30)⁸.

У Писаннях … вказано, що настануть такі часи, коли увесь світ буде мати якісь труднощі. Ми знаємо, що в нашому розподілі неправедність, на жаль, буде просто очевидною і вона невідворотно викличе труднощі, біль та покарання. Бог буде відсікати ту неправедність в належний для Нього час, а наше завдання---жити повноцінно й віддано і не надто перейматися бідами світу чи тим, коли йому настане кінець. Наше завдання---мати євангелію у своєму житті й бути яскравим світлом, містом, що стоїть на верховині гори, щоб показувати красу євангелії Ісуса Христа та радість і щастя, що завжди приходять до кожної людини будь-якого віку, яка виконує заповіді.

У цьому останньому розподілі буде велика скорбота. (Див. Мат. 24:21). Ми знаємо, що будуть війни і чутки про війни (див. УЗ 45:26) і що вся земля буде у сумʼятті (див. УЗ 45:26). У всіх розподілах були свої небезпечні часи, але в наші дні прийде і справжня небезпека. (Див. 2 Тим. 3:1). Лихі люди будуть процвітати (див. 2 Тим. 3:13), але й тоді лихі люди часто процвітали. Прийдуть нещастя і примножуватимуться беззаконня. (Див. УЗ 45:27).

Природно, що деякі з таких пророцтв неминуче викликають страх, і страх цей поширюється не тільки на молодше покоління. Цей страх відчувають люди будь-якого віку, які не розуміють того, що розуміємо ми.

Але я хочу наголосити на тому, що ці почуття---не для святих останніх днів і вони приходять не від Бога. Давньому Ізраїлю великий Єгова сказав:

“Будьте сильні та відважні, не бійтеся, не лякайтеся перед ними, бо Господь, Бог твій, Він Той, Хто ходить з тобою,---не опустить Він тебе й не покине тебе. …

А Господь, Він Той, що піде перед тобою,---не опустить тебе й не покине тебе,---не бійся й не лякайся”. (Повторення Закону 31:6, 8).

І вам, нашому дивовижному поколінню в сучасному Ізраїлі, Господь сказав:

“Отже, не бійся, черідко мала; творіть добро; нехай земля і пекло обʼєднаються проти вас, а якщо вас збудовано на Моїй скелі, вони не зможуть подолати. …

Звертайтеся до Мене в кожній думці; не вагайтеся, не бійтеся”. (УЗ 6:34, 36).

Цією порадою пронизано всі наші сучасні Писання. Ви тільки прислухайтеся до цього чудового запевнення: “Не бійтеся, малі діти, бо ви Мої, а Я подолав світ, і ви з тих, кого Мій Батько дав Мені”. (УЗ 50:41). “Істинно Я кажу вам, Мої друзі, не бійтеся, нехай серця ваші заспокояться; так, завжди радійте і в усьому приносьте дяку”. (УЗ 98:1).

У світлі такої чудової поради, я думаю, нам належить трошки більше радіти і трошки менше впадати у розпач; належить дякувати за те, що ми маємо, і за безліч Божих благословень для нас; належить трошки менше говорити про те, чого, можливо, ми не маємо, або про те, що тривога може приходити разом з важкими часами в цьому чи будь-якому поколінні.

• Як може допомогти нам знання того, що тяжкі обставини є складовою Божого плану для нашого вічного прогресу? (Див. підрозділ 1). Чому, на вашу думку, тяжкі обставини є складовою смертного життя?

• Прогляньте учення Президента Хантера у підрозділі 2, щоб зрозуміти, для чого існують тяжкі обставини. Як ви можете побачити, що тяжкі обставини можуть піти нам на користь? Як нам навчитися дивитися на тяжкі обставини з Господньої вічної перспективи?

• Чому, як навчає Президент Хантер, у нас є підстава бути щасливими й оптимістами навіть у важкі часи? (Див. підрозділ 3). Як нам розвинути в собі більше оптимізму в такі часи? Які з благословень ми продовжуємо мати навіть у найтяжчих обставинах?

• Як ми приймаємо запрошення Спасителя дозволити Йому нести наші тягарі і полегшити нашу ношу? (Див. підрозділ 4). Що означає взяти на себе Його ярмо? Як Спаситель допоміг вам у важкі часи?

• Президент Хантер навчає, що почуття страху, яке викликається нещастями останніх днів, приходить не від Бога (див. підрозділ 5). Як страх шкодить життю? Як нам жити з надією і вірою, а не зі страхом?

Іван 14:27; 16:33; Євреям 4:14–16; 5:8–9; 1 Нефій 1:20; Алма 36:3; УЗ 58:2–4; 101:4–5; 121:7–8; 122:7–9

“Багато хто вважає, що найкращим часом для вивчення [Писань] є ранковий час після нічного відпочинку. … Іншим більше подобається їх вивчати у тихі години після того, як закінчилася робота й минули турботи дня. … Можливо, важливішим є не стільки години дня, а чітко встановлений час для регулярного вивчення [Писань]” (Howard W. Hunter, “Reading the Scriptures”, Ensign, Nov. 1979, 64).