Ходити Спасителевою стежкою милосердя

У давні часи одна з перевірок чистоти золота проводилася за допомогою гладенького чорного кремʼянистого каменя, який називався пробним каменем. Коли золотом проводили по пробному каменю, то воно залишало на поверхні каменя слід, або мітку. Ювелір порівнював цю мітку з кольорами на своїй градуювальній таблиці кольорів. Чим більшим був вміст міді чи домішків, тим червонішою була мітка, а чим вищим був відсоток золота, тим мітка була жовтішою. Цей метод дозволяв дуже точно визначати чистоту золота.

Метод перевірки чистоти золота за допомогою пробного каменя був швидким і задовільним для більшості практичних цілей. Але якщо ювелір все ж сумнівався в чистоті золота, то він робив більш точну перевірку методом із застосовуванням вогню.

Я говорю вам, що Господь підготував пробний камінь для вас і для мене, своєрідне зовнішнє мірило внутрішнього учнівства, яке позначає нашу відданість і переживе вогонь, який ще чекає попереду.

Одного разу, коли Ісус навчав людей, підійшов до Нього законник і поставив таке запитання: “Учителю, що робити мені, щоб вічне життя осягнути?”

Ісус, цей великий учитель, відповів тому чоловіку, який вочевидь дуже добре знався на законі, запитанням на запитання: “Що в Законі написано, як ти читаєш?”

Чоловік відповів, твердо підсумувавши дві великі заповіді: “Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією силою своєю, і всім своїм розумом, і свого ближнього, як самого себе”.

Христос схвально відповів: “Роби це,---і будеш жити” (Лука 10:25–28).

Вічне життя, Боже життя, життя, якого ми прагнемо, корениться в двох заповідях. У Писаннях сказано, що “на двох оцих заповідях увесь Закон і Пророки стоять” (Матвій 22:40). Любіть Бога і любіть свого ближнього. Ці дві [заповіді] діють разом; вони невіддільні. У найвищому сенсі їх можна вважати ідентичними. І вони є заповідями, за якими кожний з нас може жити.

Відповідь Ісуса тому законнику можна вважати Господнім пробним каменем. В іншому випадку Він сказав: “Що тільки вчинили ви одному з найменших братів Моїх цих,—те Мені ви вчинили” (Maтвій 25:40). Він оцінить нашу відданість Йому по тому, як ми любимо своїх ближніх та служимо їм. Яку мітку ми залишаємо на Господньому пробному камені? Чи справді ми хороші ближні? Ця перевірка виявляє: є ми високопробним золотом чи, може, ми залишаємо слід мідного колчедану?⁷

Законник, ніби вибачаючись за те, що поставив Учителю таке просте запитання, прагнув виправдатися і питав далі: “А хто то мій ближній?” (Лука 10:29).

Ми всі маємо бути вічно вдячні за це запитання, бо у відповіді Спасителя була наведена одна з Його найважливіших і найцінніших притч, та, яку кожний з нас читав і перечитував знову й знову:

“Один чоловік ішов з Єрусалиму до Єрихону, і попався розбійникам, що обдерли його, і завдали йому рани, та й утекли, покинувши ледве живого його.

Проходив випадком тією дорогою священик один, побачив його,---і проминув.

Так само й Левит надійшов на те місце, поглянув,---і теж проминув.

Проходив же там якийсь самарянин, та й натрапив на нього, і, побачивши, змилосердився.

І він підійшов, і обвʼязав йому рани, наливши оливи й вина. Потому його посадив на худобину власну, і приставив його до гостиниці, та й клопотався про нього.

А другого дня, відʼїжджавши, вийняв він два динарії, та й дав їх господареві й проказав: “Заопікуйся ним, а як більше що витратиш,---заплачу тобі, як вернуся” (Лука 10:30–35).

Потім Ісус спитав законника: “Котрий же з цих трьох---на думку твою---був ближній тому, хто попався розбійникам?” (Лука 10:36). Там Учитель запропонував пробний камінь християнства. Він просить, щоб наша мітка була оцінена на ньому.

”І священик, і левит з Христової притчі мали памʼятати про вимоги закону: “Коли побачиш осла свого брата або вола його, що впали на дорозі, то ти не сховаєшся від них,---конче підіймеш їх разом із ним” (Повторення Закону 22:4). Якщо треба допомогти волу, то наскільки ж більше слід бути готовими допомогти брату в його потребі. Але, як написав старійшина Джеймс Е. Талмейдж, “Легко знайти виправдання, щоб цього не робити; вони зʼявляються так само легко й рясно, як бурʼяни на узбіччі” (Jesus the Christ, 3d ed., Salt Lake City: The Church of Jesus Christ of Latter-day Saints, 1916, p. 431).

Самарянин подав нам приклад чистої християнської любові. Він мав співчуття; він підійшов до чоловіка, побитого грабіжниками, і перевʼязав його рани. Він відвіз його до заїжджого двору, потурбувався про нього, заплатив за його утримання і запропонував дати ще більше, якщо це буде потрібно для догляду за ним. Це історія про любов ближнього до свого ближнього.

Здавна кажуть, що з людини, “яка все закутує в себе, виходить маленький вузлик”. Любов певним чином робить маленький вузлик великим. Ключ до цього---любов до свого ближнього, у т.ч. й до тих, кого любити нелегко. Нам потрібно памʼятати, що ми самі вибираємо собі друзів, а ось наших ближніх дав нам Бог, і вони---повсюди. Любов не повинна мати кордонів; ми не повинні обмежувати нашу прихильність. Христос сказав: “Коли-бо ви любите тих, хто вас любить, то яку нагороду ви маєте? Хіба не те саме й митники роблять?” (Матвій 5:46)⁸.

Джозеф Сміт написав святим листа, який було опубліковано в газеті Messenger and Advocate [Посланник і Захисник], про те, що треба любити одне одного, аби бути виправданими перед Богом. Він написав:

“Дорогі брати! Ось обовʼязок, який кожний святий має охоче виконувати перед своїми братами: завжди їх любити і завжди їм допомагати. Аби бути виправданими перед Богом, ми повинні любити одне одного; ми повинні долати зло; ми повинні зглянутися над сиротами та вдовицями в утисках їхніх; і ми повинні тримати себе незаплямованими від світу: бо саме такі чесноти линуть потоком з чистого джерела чистої релігії. Зміцнюючи нашу віру тим, що набуваємо кожну хорошу якість, яка прикрашає дітей благословенного Ісуса, ми можемо молитися в час молитви; ми можемо любити свого ближнього, як самого себе, і бути вірними у скорботах, знаючи, що винагорода за це є більшою в царстві небесному. Яка втіха! Яка радість! Якби мені прожити життя праведника і якби мені отримати таку ж винагороду!” (History of the Church, 2:229).

Ці дві чесноти, любов і служіння, нам необхідні, якщо нам треба бути добрими ближніми і знаходити мир у своєму житті. Безсумнівно, їх мав у своєму серці старійшина Уіллард Річардс. У пообідню пору того дня, в який загинули мученицькою смертю в Картеджській вʼязниці Джозеф і Гайрум, тюремник натякнув, що їм безпечніше було б знаходитися в камерах. Джозеф повернувся до старійшини Річардса і спитав: “Якщо ми підемо в камеру, ти підеш з нами?”

Відповідь старійшини Річардса була відповіддю любові: “Брате Джозеф, ти не просив мене перепливати річку з тобою---ти не просив мене прибути в Картедж---ти не просив мене прийти у вʼязницю з вами---то чому ж ти думаєш, що я тепер тебе покину? Але я скажу тобі, що я зроблю; якщо тебе засудять бути страченим за “зраду”, то нехай замість тебе стратять мене, а ти вийдеш на волю”.

Це було сказано з таким глибоким хвилюванням і почуттям, що Джозеф відповів: “Але ти ж не зможеш”.

На що старійшина Річардс твердо відповів: “Я зможу”(див. B. H. Roberts, A Comprehensive History of the Church, 2:283).

Перевірка старійшини Річардса, мабуть, була важчою, ніж та, яку матиме більшість з нас: це була перевірка вогнем, а не пробним каменем. Але якби нас попросили віддати життя, чи змогли б ми його віддати за наші сімʼї?, наших друзів?, наших ближніх?

Пробний камінь---співчуття---є мірилом нашого учнівства; воно є мірилом нашої любові до Бога і до одне одного. Залишимо ми по собі мітку чистого золота чи, як священик і левит, перейдемо на інший бік дороги?⁹

В одному важливому посланні до святих останніх днів у Наву, лише за рік до своєї трагічної й передчасної мученицької смерті, пророк Джозеф Сміт сказав:

“Якщо ми зберігаємо й розвиваємо в собі любов до ближніх, то ми повинні любити інших, навіть наших ворогів---як ми любили б наших друзів. … Християни повинні припинити суперечки та змагання одне з одним і більше триматися принципів єдності та дружби поміж себе”. (History of the Church, 5:498–499).

Ця порада є такою ж чудовою для наших днів, якою вона була [й тоді]. Світу, в якому ми живемо, близько він до нашого дому чи далеко, потрібна євангелія Ісуса Христа. Вона забезпечує світ тим єдиним шляхом, яким він колись пізнає мир. Нам потрібно бути добрішими одне з одним, більш лагідними і прощаючими. Нам потрібно бути повільнішими на гнів і швидшими на допомогу. Нам потрібно простягнути руку дружби і стримати руку відплати. Коротше, нам потрібно любити одне одного чистою любовʼю Христа, зі справжнім милосердям та співчуттям, і якщо це потрібно, то підтримувати в біді, бо саме так нас любить Бог.

На наших богослужіннях ми часто співаємо прекрасний гімн, слова якого написала Сюзан Еванс Мак-Клауд. Дозвольте мені нагадати вам кілька куплетів з того гімну.

Нам потрібно більш твердо йти дорогою милосердя, яку показав Ісус. Нам потрібно знаходити час, щоб допомогти одне одному й надихнути, і тоді ми справді знайдемо силу, що перевищує нашу власну. Якби ми більше робили, щоб опанувати мистецтво цілителя, то була б незліченна кількість нагод його застосувати, влаштувати бідним свято і обійняти стражденних та ставитися до всіх з лагіднішим серцем. Так, я йтиму за Христом¹⁰.

[Ісус] сказав: “Нову заповідь Я вам даю: Любіть один одного! … По тому пізнають усі, що ви учні Мої, як будете мати любов між собою”. (Іван 13:34--35). Ця любов, яку ми повинні мати до своїх братів і сестер у людській сімʼї і яку Христос має до кожного з нас, називається милосердям або “чистою любовʼю Христа”. (Мороній 7:47). Це та любов, яка спонукала до страждань і жертви Христової Спокути. Це та найвища вершина, якої може досягнути людська душа, і найглибший вияв людського серця.

… Милосердя охоплює собою всі інші прекрасні чесноти. Нею відзначається і початок, і кінець плану спасіння. Коли все інше зникає, милосердя---Христова любов---не зникне. Вона є найпрекраснішою з усіх божественних якостей.

Ісус, маючи переповнене почуттями серце, говорив з бідними, пригнобленими, вдовами, маленькими дітьми; з селянами і рибалками, з тими, хто доглядав за козами й вівцями; з незнайомцями і чужинцями, багатіями, політичними можновладцями, а також з недружніми фарисеями і книжниками. Він служив бідним, голодним, убогим, хворим. Він благословляв кульгавих, сліпих, глухих та інших людей з фізичними вадами. Він виганяв демонів та злих духів, які викликали психічні та душевні хвороби. Він очищував тих, хто був обтяжений гріхом. Він навчав уроків любові і неодноразово демонстрував безкорисливе служіння іншим. Усі відчували Його любов. Усі мали “привілеї, як один, так і другий, і нікому не [було] заборонено”. (2 Нефій 26:28). Це---вияви і приклади Його безмежного милосердя.

Світ, в якому ми живемо, значно б виграв, якби чоловіки і жінки повсюди виявляли чисту любов Христа, яка є доброю, лагідною й невибагливою. В ній немає заздрощів чи гордощів. Вона безкорислива, бо нічого не прагне в обмін для себе. Вона не дратується і не думає злого, не втішається беззаконням; у ній немає місця для нетерпимості, ненависті чи жорстокості. Вона не мириться з глузуванням, вульгарністю, образами чи гоніннями. Вона закликає різних людей жити разом у християнській любові, якими б не були їхні релігійні переконання, раса, національність, матеріальне становище, освіта чи культура.

Спаситель наказав нам любити одне одного, як Він полюбив нас; зодягнутися “в узи милосердя” (УЗ 88:125), так само, як зодягнувся Він. Нас покликано очистити наші внутрішні почуття, змінити наші серця, зробити так, щоб наші зовнішні вчинки і вигляд відповідали тому, що ми говоримо, у що віримо і що відчуваємо всередині. Ми маємо бути справжніми учнями Христа¹¹.

Ще в молоді свої роки брат Верн Кроулі розказав, що він навчився дечого з надзвичайно важливого уроку, даного пророком Джозефом першим святим в Наву, коли він сказав їм “любити інших людей, навіть наших ворогів---як ми любили б наших друзів”. Це хороший урок для кожного з нас.

Після того як його батько захворів, Верн Кроулі взяв на себе відповідальність за ведення сімейної справи, повʼязаної зі старими автомобілями, хоч йому й було лише пʼятнадцять років. Час від часу дехто з клієнтів нечесно поводився з цим юнаком, і за ніч з автомобілів зникали якісь деталі. Верн гнівався й клявся, що таки спіймає когось і провчить. Він хотів помститися.

Якось, коли його батько вже почав одужувати після хвороби, Верн увечері, незадовго до закриття, робив обхід дворища, де знаходилися старі автомобілі. Уже темніло. У дальньому кутку їхньої власності він помітив когось, хто ніс якусь велику частину автомобіля до задньої огорожі. Він побіг, як чемпіон-атлет і спіймав молодого крадія. Його першою думкою було вимістити свою досаду кулаками, а потім потягти цього хлопця до контори й викликати поліцію. Його серце переповнювали гнів і помста. Він спіймав свого злодія й мав намір помститися так, як той заслуговував.

А в цю мить, невідомо звідки, підійшов батько Верна; він поклав свою слабку й немічну руку на синове плече і сказав: “Я бачу, ти трохи засмучений, Верне. Давай я розберуся?” Потім він підійшов до юного невдахи-крадія, обняв його за плече, подивився якусь мить йому в очі і сказав: “Синку, скажи мені, чому ти це робиш? Чому ти намагався вкрасти цю коробку передач? Потім містер Кроулі, обнімаючи юнака за плече, попрямував з ним до контори, розпитуючи, які проблеми з машиною виникли в того юнака. Коли вони підходили до контори, батько сказав: “Ну, що ж, я думаю, у тебе полетіло зчеплення, через це в тебе й виникла проблема”.

А Верн в цей час просто закипав від злості. “Та що там піклуватися про його зчеплення?---думав він.---Треба подзвонити в поліцію та й кінець”. А батько все продовжував говорити. “Верне, а дай-но йому зчеплення. А ще дай йому віджимний підшипник. І дай йому нажимний диск. Тепер у нього є все, що потрібно”. Батько передав всі ці частини юнакові, який спробував було його пограбувати, і сказав йому: “Візьми це все. Тут і зчеплення також. Ти не повинен красти, юначе. Просто попроси. Так вирішиться будь-яка проблема. Люди готові допомогти”.

Брат Верн Кроулі сказав, що в той день він отримав урок про любов, який памʼятатиме завжди. Той юнак часто приходив до них знову. Добровільно, місяць за місяцем, він заплатив за всі частини, які дав йому Вік Кроулі, у т.ч. і за зчеплення. Коли він приходив, то запитував у Верна, чому його батько був таким і чому так робив. Верн розповідав йому щось про вірування святих останніх днів, а також про те, як міцно його батько любив Господа і любив людей. Урешті-решт невдаха-злодій був охрищений. Пізніше Верн розповідав: “Зараз важко описати почуття, які я мав, і через що я пройшов, переживаючи той випадок. Я також був молодим. Я спіймав свого обманщика. Я збирався покарати його так, як тільки міг. Але мій батько навчив мене іншому шляху.

Іншому шляху? Кращому шляху? Вищому шляху? Ще прекраснішому шляху? О яку користь мав би світ від такого вражаючого уроку! Як проголошує Мороній:

“Ось чому той, хто вірить в Бога, може з впевненістю надіятися на кращий світ. …

[В] дарі Свого Сина підготував Бог більш чудовий шлях; і через віру його було здійснено”. (Етер 12:4, 11)¹².

• Що мав на увазі Президент Хантер, називаючи дві великі заповіді “Господнім пробним каменем”? (Див. підрозділ 1). Подумайте, як би ви відповіли на запитання, поставлені Президентом Хантером у кінці підрозділу 1.

• Прогляньте розповідь Президента Хантера про притчу про доброго самарянина (див. підрозділ 2). Чого ми можемо навчитися з цих учень про любов до своїх ближніх? Як нам збільшити свою любов до тих, кого, можливо, “любити важко”?

• У підрозділі 3 Президент Хантер навчає, що ми повинні любити інших і служити їм, коли вони в біді. Як ви були благословенні людиною, яка любила вас і служила вам у скрутні часи?

• Поміркуйте над вченнями Президента Хантера про те, як наслідувати приклад Спасителя і бути милосердними (див. підрозділ 4). Як нам навчитися більше любити інших? Як саме ми можемо більш активно виявляти нашу любов?

• У підрозділі 5 Президент Хантер розглядає кілька способів, якими Христос виявляв Свою любов. Коли ви відчували Спасителеву любов у своєму житті? Які прийшли благословення, коли ви “виявляли чисту любов Христа”?

• Чого ми можемо навчитися із розказаної Президентом Хантером історії про Верна Кроулі? (Див. підрозділ 6). Як ми можемо змінити почуття “гніву і помсти” на почуття милосердя? Що з вашого досвіду допомогло вам дізнатися, що милосердя є “більш чудовим шляхом”?

Матвій 25:31–46; 1 Коринтянам 13; Ефесянам 4:29–32; 1 Івана 4:20; Мосія 4:13–27; Алма 34:28–29; Етер 12:33–34; Мороній 7:45–48; УЗ 121:45–46

“Вчинки, що ґрунтуються на вивченому, принесуть краще й глибше розуміння (див. Іван 7:17)” (Проповідуйте Мою євангелію [2005], с. 19). Запитайте себе, як ви можете застосовувати євангельські вчення вдома, на роботі і у виконанні своїх церковних обов’язків.