Допомога з висоти

У всіх нас настають в житті часи, коли нам потрібна небесна допомога, надана особливим чином і негайно. У всіх нас бувають миті, коли ми переобтяжені чимось або збентежені порадою, отриманою від інших людей, і ми відчуваємо, що нам дуже потрібно отримати духовне скерування, дуже потрібно знайти правильний шлях і зробити те, що є правильним. У вступі до Писань цього розподілу останніх днів Господь пообіцяв: якщо ми будемо смиренними в часи потреби і звернемося до Нього по допомогу, нас буде “зроблено сильними, і благословлено з висоти, і [ми зможемо] отримувати знання час від часу”. (УЗ 1:28). Та допомога прийде до нас, але за умови, що ми будемо прагнути її, вірити в неї й робити те, що цар Веніямин у Книзі Мормона назвав “підда[ти]ся натхненню Духа Святого”. (Мосія 3:19).

Можливо, немає в житті обіцяння більш заспокійливого, ніж обіцяння божественного сприяння й духовного скерування в часи потреби. Це дар, який дарується з небес, дар, який нам потрібний із самого раннього дитинства і до останніх днів нашого життя. …

В євангелії Ісуса Христа ми маємо допомогу з висоти. “Будьте в доброму гуморі,---каже Господь,---бо Я вестиму вас”. (УЗ 78:18). “Я вділю тобі від Свого Духа, Який просвітить твій розум, Який сповнить твою душу радістю”. (УЗ 11:13).

Я свідчу про божественність Ісуса Христа. Бог справді живий і вділяє нам від Свого Духа. Стикаючись із життєвими проблемами і зустрічаючись із життєвими завданнями, давайте всі звертатися за цим даром, який приходить від Бога, нашого Батька, та знаходити духовну радість³.

Юнак-пророк Джозеф Сміт … прагнув дізнатися про думку й волю Господа в час розгубленості й занепокоєння в його житті. … Місцевість неподалік Пальміри, шт. Нью-Йорк, стала місцем “надзвичайн[ого] релігійн[ого] заворушення” у роки юності Джозефа, які він провів там. І справді, йому здавалося, що воно поширилося на всю округу, “велика кількість людей,---писав він,---приєднувалася до різних релігійних партій, а це викликало немале збудження і розділення” серед людей [Джозеф Сміт---Історія 1:5].

Для юнака, якому ледь виповнилося чотирнадцять років, пошук істини був ще важчим і заплутанішим через те, що члени сімʼї Сміт у той час віддавали перевагу різним релігіям.

І ось тепер, нагадавши вам про ті обставини й ситуацію, я запрошую вас поміркувати над такими досить дивовижними думками і почуттями хлопчика такого юного віку. Він написав:

“У цей час великого збудження я часто серйозно замислювався і відчував великий неспокій, і незважаючи на те, що я переживав такі глибокі й часто гіркі почуття, я … стояв поза [цими угрупуваннями]. … [А]ле безладдя і суперечки між конфесіями були настільки великими, що неможливо було хлопцеві, настільки юному й не обізнаному в людях і житті, як я, дійти певного висновку---хто був правий, а хто помилявся.

Заворушення й галас були настільки великими й безупинними, що часами мій розум надзвичайно збурювався. …

Серед цієї війни слів і зіткнення думок я часто розмірковував про себе: Що ж робити? На боці якої секти правда? Чи, може, вони всі помиляються? Чи, може, лише одна з них істинна? Як я можу дізнатися про це?

І в той час, коли відбувалася в мені ця тяжка внутрішня боротьба, викликана протистоянням партій релігійників, я одного дня читав Послання апостола Якова, пʼятий вірш першого розділу, в якому сказано: А якщо кому з вас не стачає мудрості, нехай просить від Бога, що всім дає просто та не докоряє,---і буде вона йому дана.

І, мабуть, ще ніколи жоден уривок з Писань не зворушував людського серця з такою силою, як тоді ці слова зворушили моє. Вони, здавалося, в повній мірі заволоділи почуттями мого серця. Я знову і знову вдумувався в ці слова, відчуваючи, що я, напевно, більше за всіх потребую саме Божої мудрості, адже я не знав, що мені робити, і так ніколи і не дізнався б, якби не сягнув більшої мудрості” [Джозеф Сміт---Історія 1:8–12].

Звичайно, те, що відбулося далі, змінило курс людської історії. Вирішивши “просити від Бога”, юний Джозеф пішов у гай неподалік свого сільського дому. Там у відповідь на його палку молитву Бог, Вічний Батько, і Його Син, Ісус Христос, зʼявилися Джозефу і дали йому пораду. Те величне явлення, про яке я смиренно свідчу, дало відповідь на значно більше питань для нашого розподілу, ніж просто на запитання, до якої церкви мав приєднатися чи не приєднатися юний Джозеф.

Але моя мета … полягає не в тому, щоб окреслити ці перші моменти Відновлення, хоч воно і є однією з найбільш священних історій у Писаннях. Я, швидше, хочу привернути увагу до вражаючого ступеня духовної чутливості, яку продемонстрував цей дуже юний і неосвічений хлопець.

Чи багато хто з нас в чотирнадцять років або в якомусь іншому віці могли б тримати свою голову непохитною і свій розум спокійним, якби на нас, сіпаючи й тягнучи, впливало стільки сил, особливо в такому важливому питанні, як наше вічне спасіння? Чи багато хто з нас міг би вистояти в емоційному протистоянні, яке могло виникнути, коли батьки дотримуються інших релігійних переконань? Чи багато хто з нас у чотирнадцять чи пʼятнадцять років шукав у своїй душі і шукав у Священних Писаннях, щоб знайти відповіді на те, що апостол Павло назвав “Божими глибинами”? (1 Кор. 2:10).

Як дивовижно …, що цей юнак так глибоко пройнявся словами Писань, а потім особисто так палко молився; можливо, це---два найважливіші джерела духовної проникливості та духовного враження, які доступні для всього людства. Напевно, він розривався між різними поглядами, однак був рішуче налаштований робити те, що є правильним, і вирішив знайти правильний шлях. Він вірив, як повинні вірити й ми з вами, що він міг бути навчений і благословенний з висоти, як це й сталося.

Однак ми можемо сказати, що Джозеф Сміт був дуже особливим духом і його випадок був особливим. А як же тоді решта нас, хто тепер, можливо, старший,---принаймні кому більше чотирнадцяти років,---і кому не судилося відкрити розподіл євангелії? Ми також повинні приймати рішення і розбиратися в плутанині та продиратися крізь словесну війну у величезній кількості питань, що впливають на наше життя. У світі повно таких складних рішень, і іноді, стикаючись з ними, ми можемо відчувати свій вік чи свої слабкості.

Іноді ми можемо відчувати, що наша духовність ослабла. У деякі особливо важкі дні ми можемо навіть відчути, що Бог забув про нас, залишив нас самих в нашій розгубленості й занепокоєнні. Але те почуття не є більш виправданим для старших серед нас, ніж для молодших і менш досвідчених. Бог знає і любить усіх нас. Ми, кожний з нас, є Його дочками або Його синами, і які уроки не давало б нам життя, обіцяння все ще залишається в силі: “А якщо кому з вас не стачає мудрости, нехай просить від Бога, що всім дає просто, та не докоряє,---і буде вона йому дана”. (Якова 1:5)⁴.

Пізнання й мудрість землі та всього, що є минущим, приходить до нас через наші фізичні відчуття земним, мирським шляхом. Ми торкаємо, ми бачимо, ми чуємо, пробуємо на смак, відчуваємо запах---і пізнаємо. А духовне знання, як сказав Павло, приходить до нас духовним шляхом з його духовного джерела. Далі Павло каже так:

“А людина тілесна не приймає речей, що від Божого Духа, бо їй це глупота, і вона зрозуміти їх не може, бо вони розуміються тільки духовно”. (1 Кор. 2:14).

Ми зрозуміли і знаємо, що єдиний шлях здобути духовне знання---наближатися до нашого Батька Небесного через Святого Духа в імʼя Ісуса Христа. Коли ми робимо це і якщо ми духовно підготовлені, то бачимо щось своїми очима не так, як бачили це раніше, і чуємо щось, чого раніше могли й не чути,---“те[, що] Бог приготував”, кажучи Павловими словами. (1 Кор. 2:9). Ці благословення ми отримуємо через Духа.

Ми віримо і свідчимо світу, що спілкування з нашим Батьком Небесним і скерування від Господа доступні сьогодні. Ми свідчимо, що Бог говорить до людини, як Він говорив і в часи Спасителя та в Старозавітні часи⁵.

Наша сучасність, здається, наводить на думку, що відданість молитві та благоговіння перед святим є чимось нерозумним або небажаним, або тим і тим. І все ж у скептичних “сучасних” людей є потреба в молитві. Миті небезпеки, велика відповідальність, глибоке занепокоєння, приголомшливе горе---це ті труднощі, що, вибиваючи нас із звичної зручної колії та заведеного порядку, будуть виводити нас на рівень рідних нам імпульсів. Якщо ми дозволимо, то все те буде упокорювати нас, помʼякшувати та направить до шанобливої молитви.

Якщо ж молитва є лише плачем, коли настає критичний час, тоді вона промовляється егоїстично і ми починаємо думати про Бога як про такого собі ремонтника чи таку собі службу обслуговування для надання нам допомоги лише в надзвичайних ситуаціях. Ми повинні памʼятати Всевишнього вдень і вночі---завжди,---а не тільки в часи, коли всі інші зусилля не принесли полегшення і ми відчайдушно потребуємо допомоги. Якщо і є якийсь елемент в людському житті, про який ми маємо запис і який має дивовижний успіх та безмежну цінність для людської душі, то це---благоговійне, побожне спілкування в молитві з нашим Небесним Батьком.

“Почуй, Господи, мову мою, стогнання моє зрозумій,---співав автор псалмів.---

Прислухайсь до голосу зойку мого, о мій Царю та Боже Ти мій, як до Тебе молитися буду!

Ти слухаєш, Господи, ранком мій голос, ранком молитися буду до Тебе та буду чекати”. (Пс. 5:2--4).

Можливо, цьому світу як ніщо інше необхідно, за словами автора псалмів, “чекати”, тобто дивитися вгору,---дивитися вгору як в наших радощах, так і в наших скорботах, як в нашому достатку, так і в нашій нужді. Ми повинні постійно дивитися вгору і визнавати Бога як подавця всього, що є добрим, і джерело нашого спасіння. …

Є широкі верстви нашого суспільства, в яких дух молитви і благоговіння, і поклоніння щез. Чоловіки і жінки в багатьох сферах є розумними, цікавими або навіть і блискучими, проте їм не вистачає одного дуже важливого елемента для повноцінного життя. Вони не дивляться вгору. Вони не підносять обітниці в праведності [див. УЗ 59:11]. Їхня розмова іскриста, але вона не священна. Їхня бесіда розумна, але вона не мудра. Будь то на роботі, у спорті чи в лабораторії вони вже надто далеко опустилися вниз за шкалою гідності, вони показують свої власні обмежені сили, а потім вважають за необхідне паплюжити ті безмежні сили, які приходять згори.

На жаль, іноді ми помічаємо відсутність благоговіння навіть в Церкві. Час від часу ми розмовляємо надто голосно, приходимо на збори і йдемо з них, надто непоштиво ставлячись до години, яка повинна бути годиною молитви і очищуючого поклоніння. Благоговіння---це атмосфера небес. Молитва--це звернення душі до Бога Батька. Ми робимо добре, щоб стати більш схожими на свого Батька, дивлячись вгору на Нього, завжди памʼятаючи Його і старанно піклуючись про Його світ та Його роботу⁶.

Розвивати духовність і налаштовувати себе на найвищі благочестиві впливи непросто. Це вимагає часу і часто дається нелегко. Це не стається випадково, а досягається тільки завдяки цілеспрямованим зусиллям, звертанню до Бога та виконанню Його заповідей. …

Пророк Джозеф Сміт … дав нам, мабуть, найчіткіше з усіх формулювань стосовно необхідності стати духовними, і що також нам слід усвідомити: час і терпіння є частиною цього процесу. [Він] сказав: “Ми вважаємо, що Бог створив людину з розумом, здатним навчатися, і якостями, що можуть розвиватися відповідно до слухняності і старанності, які вона приділяє світлу, що передається з небес до розуму; і що чим ближче людина до досконалості, тим чистіше її бачення і тим більше в неї радості, доки вона здолає зло цього життя і втратить будь-яке бажання чинити гріх; і, як ті у давнину, сягає такої віри, що вона оточена силою і славою свого Творця і забирається, щоб жити з Ним. Але ми вважаємо, що це такий стан, якого до цього часу не досягла жодна людина” [Учення Президентів Церкви: Джозеф Сміт (2007), с. 211]⁷.

Ми повинні виділяти час, щоб підготувати свій розум для того, що є духовним. Розвиток здібності до духовного не приходить з наданням повноважень. Мають бути бажання, зусилля й особиста підготовка. Це, звичайно, вимагає … посту, молитви, дослідження Писань, досвіду, роздумів і прагнення й жаги до праведного життя.

Я вважаю корисним розглянути ці настанови від Всемогутнього:

“Якщо ти проситимеш, ти отримаєш одкровення за одкровенням, знання за знанням, щоб ти міг знати таємниці і мирні речі---те, що приносить радість, те, що приносить життя вічне” (УЗ 42:61).

“Просіть у Батька в Моє ім’я з вірою, віруючи, що ви отримаєте, і будете мати Святий Дух, Який виявляє все, що необхідно, дітям людським” (УЗ 18:18).

“Нехай урочистості вічності будуть на вашому розумі” (УЗ 43:34).

“Постійно зберігайте в душі, як скарб, слова життя, і буде вам дано в той самий час ту частину, яку буде відміряно кожній людині” (УЗ 84:85).

“Шукайте старанно, моліться завжди і будьте віруючими, і все спрацює вам на благо, якщо ви ходитимете праведно і памʼятатимете завіт, який ви склали один з одним” (УЗ 90:24).

“Бог дасть вам знання через Свого Святого Духа, так, через невимовний дар Святого Духа” (УЗ 121:26).

Це обіцяння, які Господь обовʼязково виконає, якщо ми підготуємо себе.

Знаходьте час, щоб поміркувати, подумати і помолитися про духовні питання⁸.

Частково труднощі, які ми відчуваємо, намагаючись набути духовності, викликаються почуттям, що нам так багато належить зробити і що ми далекі від досягнення мети. Досконалість---це те, що в кожного з нас ще попереду; але ми можемо, так би мовити, перетворити на капітал наші сили, почати там, де ми є, і прагнути щастя, яке можна знайти, стараючись отримати те, що від Бога. Ми також повинні памʼятати пораду Господа:

“Отже, не втомлюйтесь у доброчинності, бо ви закладаєте основи великої роботи. І з малого виходить те, що є великим.

Ось, Господу потрібні серце і небайдужий розум; і небайдужі та послушні куштуватимуть блага землі Сіону в ці останні дні”. (УЗ 64:33--34).

Мене завжди підбадьорювали сказані Господом слова, що “небайдужі та послушні куштуватимуть блага землі Сіону в ці останні дні”. Кожен з нас може бути небайдужим і послушним. Якщо Господь сказав, що досконалі куштуватимуть блага землі Сіону в ці останні дні, то я гадаю, що дехто з нас знеохотився б і здався. …

Ми повинні почати там, де знаходимось. Ми повинні почати саме зараз. Нам треба крокувати широко, але крок за кроком. Бог, Який “визначив наше щастя”, буде вести нас до нього, як малих дітей, і ми в цьому процесі досягнемо досконалості.

Ніхто з нас не досягнув досконалості або зеніту духовного зростання, доступного в земному житті. Кожна людина може й повинна досягати духовного прогресу. Євангелія Ісуса Христа є божественним планом для вічного духовного зростання. Вона є чимось більшим, ніж етичним кодексом. Вона є чимось більшим, ніж ідеальним соціальним порядком. Вона є чимось більшим, ніж позитивним мисленням про самовдосконалення і поставлені завдання. Євангелія---це спасительна сила Господа Ісуса Христа з Його священством і підтримкою та зі Святим Духом. Якщо ми віримо в Господа Ісуса Христа і дотримуємося Його євангелії, крок за кроком удосконалюємося на своєму шляху, просимо сили, покращуємо своє ставлення до життя і приборкуємо свої амбіції, то неодмінно зрозуміємо, що належимо до кошари Доброго Пастиря. Це вимагатиме дисципліни, навчання, напруження, сил. Але, як сказав апостол Павло: “Я все можу в Тім, Хто мене підкріпляє,—в Ісусі Христі”. (Фил. 4:13).

У сучасному одкровенні дано таке обіцяння: “Поклади довіру свою на Того Духа, Який веде чинити добре---так, чинити справедливо, ходити покірно, судити праведно; і це є Мій Дух.

Істинно, істинно, Я кажу тобі, Я вділю тобі від Свого Духа, Який просвіти́ть твій розум, Який сповнить твою душу радістю;

І тоді знатимеш ти, тобто через це знатимеш ти все, що ти побажаєш від Мене стосовно праведного, з вірою, віруючи Мені, що отримаєш”. (УЗ 11:12--14)⁹.

• Прочитавши підрозділ 1, подумайте про часи, коли вам була потрібна небесна допомога. Як обіцяння божественної допомоги у часи потреби благословило ваше життя?

• Чого ми можемо навчитися у підрозділі 2 з прикладу Джозефа Сміта, що допоможе нам, коли ми відчуваємо розгубленість? Як нам розвинути більшу духовну чутливість, подібну тій, яку мав Джозеф?

• Обдумайте вчення Президента Хантера стосовно того, як отримувати духовне знання (див. підрозділ 3). Як ми можемо збільшити наше бажання і здібність набувати духовного знання? Як саме духовне знання допомогло вам?

• Яка небезпека таїться у ставленні до Бога як до “такого собі ремонтника чи такої собі служби обслуговування для надання нам допомоги лише в надзвичайних ситуаціях”? (Див. підрозділ 4). Як саме молитва ставала благословенням для вас?

• У підрозділі 5 Президент Хантер навчає нас, як розвивати духовність. Чому для розвитку духовної сили необхідні зусилля? Чого можна навчитися з Писань, які Президент Хантер цитує в цьому підрозділі?

• Поміркуйте над вченнями Президента Хантера про духовне зростання, що знаходяться у підрозділі 6. Як духовний розвиток був для вас процесом, в якому ви робили по одному кроку за раз? Як учення Президента Хантера в цьому підрозділі можуть бути корисними для вас, якщо ви відчуваєте, що далекі від досягнення мети?

Псалми 26:5; Приповісті 3:6; 2 Нефій 32:8–9; Алма 5:46; 34:17–27; 37:36–37; УЗ 8:2–3; 88:63; 112:10; Джозеф Сміт---Історія 1:13–17

Запропонуйте членам класу опрацювати цей розділ і знайти речення або абзаци, які є важливими для них. Попросіть їх поділитися одне з одним цими реченнями чи абзацами і пояснити, чому вони мають важливе значення.