Розділ 21

Віра і свідчення

“Найвище досягнення в житті---знайти Бога і знати, що Він живий”.

З життя Говарда В. Хантера

Говард В. Хантер почав зміцнювати своє свідчення ще в ранні роки свого дитинства, які пройшли в Бойсі, шт. Айдахо. Хоч його батько в той час і не був членом Церкви, мати виховувала його в євангелії. “Ми навчалися молитися, сидячи в неї на колінах,---згадував він.--- Свідчення я отримав ще хлопчиком, на колінах моєї матері”¹.

Свідчення Говарда з роками зростало. Коли йому було вже за 20 і він жив у Лос-Анджелесі, шт. Каліфорнія, він почав усвідомлювати важливість серйозного вивчення євангелії. Він писав: “Хоч я й відвідував церковні уроки майже все своє життя, моє перше справжнє пробудження до євангелії сталося в класі Недільної школи у приході Адамс, в якому навчав брат Пітер А. Клейтон. Він мав багате знання й здатність надихати молодих людей. Я вивчав матеріали уроків, читав вдома позакласні завдання, які він нам давав, і брав участь в обговоренні призначених тем. … Я думаю про цей період свого життя як про час, коли переді мною почали розкриватися євангельські істини. Я завжди мав свідчення про євангелію, але раптом до мене почало приходити розуміння її”².

Через багато років Президент Хантер пояснив: “Приходить час, коли ми розуміємо принципи нашого створення і те, хто ми є. Зненацька це стає зрозумілим для нас і струни нашого серця починають вібрувати. Це і є час, коли свідчення входить в саму нашу душу і ми без жодних сумнівів вже знаємо, що Бог є нашим батьком: що Він--- живий, що Він---реальний, що ми, в буквальному сенсі,---Його діти”³.

Президент Хінклі так сказав про віру й свідчення Президента Хантера:

“Президент Хантер … вважав, що віра має могутню силу. У нього було впевнене знання про божественне і про вічне. … [Він] мав безперечне й упевнене свідчення про живу реальність Бога, нашого Вічного Батька. Він з великою впевненістю свідчив про божественність Господа Ісуса Христа, Викупителя людства”⁴.

“Найважливішим завданням є пошук Бога---визначити для себе Його реальність, Його особисті якості і здобути знання про євангелію Його Сина Ісуса Христа”.

Учення Говарда В. Хантера

Через віру ми можемо знайти Бога і дізнатися, що Він живий.

Найвище досягнення в житті---знайти Бога і знати, що Він живий. Як і будь-яке інше гідне досягнення, це досягнення може бути доступним для тих, хто буде вірувати й матиме віру в те, що спочатку може й не бути очевидним⁵.

Коли думки людини звернені до Бога й того, що стосується Бога, в людині відбувається духовне перетворення. Завдяки цьому вона піднімається над буденністю і її характер стає благородним та подібний до Божого. Якщо ми маємо віру в Бога, то живемо за одним з найважливіших законів життя. Наймогутнішою силою в людській натурі є духовна сила віри⁶.

Найважливішим завданням є пошук Бога---визначити для себе Його реальність, Його особисті якості і здобути знання про євангелію Його Сина Ісуса Христа. Нелегко мати досконале розуміння Бога. Його пошук вимагає постійного зусилля, і є такі, хто ніколи не зрушиться на пошук цього знання. …

Що б не шукала людина---наукових істин чи розуміння Бога, вона повинна мати віру. Це стає відправною точкою. У віри є багато визначень, однак найбільш класичне її визначення було дано автором Послання до євреїв такими змістовними словами: “А віра---то підстава сподіваного, доказ небаченого”. (Євр. 11:1). Іншими словами, віра робить нас впевненими в тому, на що ми сподіваємось, і переконаними в тому, чого ми не бачимо. … Ті, хто палко шукає Бога, не бачать Його, але вони знають про Його реальність завдяки вірі. Це більше, ніж сподівання. Віра робить його переконанням---доказом небаченого.

Автор Послання до євреїв [апостол Павло] продовжує: “Вірою ми розуміємо, що віки Словом Божим збудовані, так що з невидимого сталось видиме”. (Євр. 11:3). Віра тут описана як вірування в те, що світ був створений словом Бога, або переконаність в цьому. Не може бути свідків цього факту, але віра дає знання: те, що ми бачимо в чудесах землі і в усій природі, було створено Богом. …

У мене є безсумнівне переконання в тому, Бог є реальністю---що Він живий. Він---наш Небесний Батько, а ми---Його духовні діти. Він створив небеса й землю та все, що на землі, і є автором вічних законів, за якими управляється всесвіт. Ці закони відкриваються поступово, коли людина продовжує свій пошук, але вони існували завжди і будуть залишатися навіки незмінними⁷.

Аби отримати знання про реальність Бога, ми повинні віддано докладати зусилля, виконувати Його волю й молитися про розуміння.

Аби знайти Бога як реальність, ми повинні йти курсом, який Він вказав для цього пошуку. Це та дорога, що веде вгору; вона вимагає віри й зусилля і є нелегкою. Тому багато людей не будуть присвячувати себе цьому важкому завданню---довести собі реальність існування Бога. Навпаки, дехто йде легким шляхом і відкидає Його існування або ж просто тримається курсу невизначеності тих, хто сумнівається. …

… Іноді віра означає вірити в те, що щось є істинним, коли недостатньо доказів, щоб мати знання про це. Ми повинні й далі досліджувати та прислухатися до такої настанови: “Просіть---і буде вам дано, шукайте---і знайдете, стукайте---і відчинять вам; бо кожен, хто просить---одержує; а хто стукає---відчинять йому”. (Мт. 7:7--8). …

Це загальне правило: ми не отримаємо нічого цінного, поки не готові заплатити певну ціну. Учений не стане обізнаним, якщо не працює й не докладає зусиль, щоб домогтися успіху. Якщо він не готовий робити це, то чи може він сказати, що існує така річ як ученість? … Так само нерозумно для людини казати, що Бога немає просто тому, що в неї немає бажання шукати Його.

… Щоб людина отримала тверде знання про реальність Бога, вона повинна жити за заповідями й ученнями, проголошеними Спасителем під час Свого особистого священнослужіння. … Ті, хто має бажання шукати, докладає зусилля та виконує Божу волю, матимуть знання про реальність Бога, яке прийде до них.

Коли людина знаходить Бога й розуміє Його шляхи, то дізнається, що ніщо у всесвіті не відбувається випадково, але що все стається за планом, який божественно підготовлений заздалегідь. Яким багатим змістом наповнюється її життя! Вона отримує розуміння, яке перевершує мирську вченість! Красоти світу стають ще прекраснішими, порядок у всесвіті стає ще більш значущим і всі Божі творіння стають більш зрозумілими, коли людина спостерігає, як приходять і минають Божі дні, а пори роки змінюють одна одну у своєму порядку⁸.

Христос під час Свого священнослужіння на землі пояснював, як може людина пізнати істину про Бога. Він сказав: “Коли хоче хто волю чинити Його, той довідається про науку, чи від Бога вона, чи від Себе Самого кажу Я”. (Іван 7:17). Також Учитель пояснив, що таке воля Батька і велика заповідь: “Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою”. (Мт. 22:37). Ті, хто старається виконувати Божу волю й виконувати Його заповіді, будуть отримувати особисті одкровення стосовно божественності Господньої роботи у принесенні свідчення про Батька.

Тим, хто бажає мати розуміння, слова Якова пояснюють, як його можна набути: “А якщо кому з вас не стачає мудрости, нехай просить від Бога, що всім дає просто, та не докоряє,—і буде вона йому дана”. (Якова 1:5). Яков має на увазі не фактичне знання в сенсі науки, а скоріше одкровення, що приходить з висоти у відповідь на запитання людей і як результат виконання настанови помолитися. …

Отже, ми маємо, так би мовити, формулу для пошуку Бога й інструментарій для здійснення цього пошуку: віра, любов і молитва. Наука дала людині дивовижні речі, але вона не може зробити для неї те, що вона повинна зробити для себе сама, і найважливіше з цього---дізнатися про реальність Бога. Це завдання---складне; цей труд---нелегкий; але, як стверджував Учитель: “Великою буде їхня винагорода і вічною буде їхня слава”. (УЗ 76:6)⁹.

Ми повинні вірити, щоб побачити.

Хома хотів спершу побачити, щоб повірити.

У день воскресіння, коли вечір настав, явився Ісус і став посеред Своїх учнів у замкненій кімнаті. Він показав їм Свої руки, які були пробиті цвяхами, і Свій бік, який був простромлений списом. Хома, один з дванадцятьох, не був при цьому з ними, але інші розказали йому, що бачили Господа і що Він говорив до них. … Хома був скептиком і сказав учням:

“… Коли на руках Його знаку відцвяшного я не побачу, і пальця свого не вкладу до відцвяшної рани, і своєї руки не вкладу до боку Його,---не ввірую!” (Іван 20:25).

… У цьому Хома виражає дух нашої доби. Його не задовольняло ніщо, чого він не міг побачити, і це навіть при тому, що він був з Учителем і знав Його вчення стосовно віри і сумнівів. … Віра не вивершиться над сумнівами, якщо людині необхідно відчувати або бачити, щоб повірити.

Хома не хотів покладатися на віру. Він хотів позитивного доказу цих фактів. Він хотів знання, а не віри. Знання повʼязане з минулим, бо наш досвід в минулому---це те, що дає нам знання, а віра повʼязана з майбутнім---з невідомим, з тим, чого ми ще не звідали.

Ми думаємо про Хому як про людину, яка подорожувала і розмовляла з Учителем і яка була вибрана Ним. У душі ми б хотіли, щоб Хома міг повернутися в напрямку майбутнього, маючи довіру до того, що тоді ще не було видимим, замість того, щоб, по суті, сказати: “Бачити---це вірити”. …

Віра дає нам впевненість в тому, що не є видимим.

Через тиждень учні знову зібралися разом в тому ж будинку в Єрусалимі. Цього разу й Хома був з ними. Двері були замкнені, але Ісус прийшов і став посеред них та й сказав: “Мир вам!”

Потім каже Хомі: “Простягни свого пальця сюди, та на руки Мої подивись. Простягни й свою руку, і вклади до боку Мого. І не будь ти невіруючий, але віруючий!” (Іван 20:26--27). …

Промовляє до нього Ісус: “Тому ввірував ти, що побачив Мене? Блаженні, що не бачили й увірували!” ([Іван] 20:29).

Ця подія є одним з чудових уроків усіх часів. Хома сказав: “Бачити---це вірити”, але Христос відповів: “Вірити---це бачити”. …

Класичний приклад віри описано апостолом Павлом в його Посланні до євреїв: “А віра---то підстава сподіваного, доказ небаченого”. (Євр. 11:1).

Це твердження не передбачає досконалого знання, але воно описує віру як те, що дає людині запевнення або впевненість в тому, що ще є в майбутньому. Ці речі можуть існувати, але саме через віру вони реалізуються. Віра дає відчуття впевненості в тому, що є невидимим або не має точних доказів.

Може здатися, що Хома втратив свою впевненість у майбутньому. Він дивився у минуле. Він хотів перевірити те, що тоді було невидимим. Ті, хто втрачають віру або в кого її мало, живуть у минулому---тобто без надії на майбутнє. Яка ж велика зміна приходить в життя людини, яка знаходить непохитну віру---ту віру, що дає запевнення й упевненість.

“Сліпий чоловік повірив і йому була дана можливість бачити”.

Чоловік, народжений сліпим, не мав сумніву; він повірив у Спасителя.

Якщо ми повернемося до девʼятого розділу Євангелії від Івана, то прочитаємо про ще один випадок, що стався в Єрусалимі, коли чоловік, який був сліпим від народження, отримав можливість бачити. Це був Суботній день, і Ісус, очевидно, був неподалік храму, коли побачив сліпого чоловіка, і Його учні запитали Його:

“… Учителю, хто згрішив: чи він сам, чи батьки його, що сліпим він родився?”

Ісус відповів: “Не згрішив ані він, ні батьки його, а щоб діла Божі зʼявились на ньому.

Ми мусимо виконувати діла Того, Хто послав Мене, аж поки є день. Надходить он ніч, коли жаден нічого не зможе виконувати.

Доки Я в світі,---Я Світло для світу”. (Іван 9:2--5).

Потім Ісус плюнув на землю і зробив грязь із слини, змішаної із земним пилом. Він намазав нею очі сліпого і сказав, щоб той пішов і умився в ставку Сілоам. Якби це був Хома, то чи пішов би він, як йому було вказано, або чи не поставив би він запитання: “Що хороше може статися від миття в стоячих водах того брудного ставка?” або “Які цілющі властивості є в слині, змішаній із земним пилом?” Здається, це були б резонні запитання, однак якби сліпий чоловік мав сумніви й запитання, то він і надалі залишався б сліпим. Маючи віру, він увірував і зробив так, як йому було вказано. Він пішов та й умився в тому ставку і повернувся назад уже зрячим. Вірити---це бачити. …

“Блаженні, що не бачили й увірували”.

Сліпий чоловік повірив, і йому була дана можливість бачити. Хома відмовився повірити, аж поки він не зможе побачити. У світі повно Хом, але є багато й таких, як сліпий чоловік в Єрусалимі. Кожний день місіонери Церкви зустрічають і тих, і тих, несучи своє послання світу, послання відновленої євангелії Ісуса Христа. … Одні вірять, мають віру і їх охрищують. Інші---не приймають, бо не можуть побачити або поторкати.

Не існує точного, конкретного, речового доказу того, що Бог живий, і все ж мільйони мають знання, що Він дійсно живий, завдяки тій вірі, яка й утворює цей доказ на користь того, що є невидимим. Багато хто каже місіонерам: “Я погодився б охриститися, якби зміг повірити, що Джозеф Сміт розмовляв з Батьком і Сином”. Цьому факту немає точного, конкретного, речового доказу, але для тих, кого торкнувся Дух, віра стоятиме на місці цього доказу на користь того, що є невидимим. Памʼятайте слова розіпʼятого Учителя, коли Він стояв перед Хомою:

“Блаженні, що не бачили й увірували”. ([Іван] 20:29).

Ті, хто увірували, через віру будуть бачити.

Я додаю своє свідчення до свідчень тисяч місіонерів про те, що Бог дійсно живий, що Ісус є Спасителем світу, що ті, хто увірують, через віру матимуть можливість бачити¹⁰.

Діючи за своєю вірою, ми прийдемо до особистого свідчення.

У дитинстві ми приймали як факт те, що казали нам батьки чи вчителі, тому що мали довіру до них. Маленьке хлопʼя без жодного страху зістрибне з високого місця, якщо батько каже йому, що впіймає його. Цей маленький хлопчик має віру в те, що батько не дасть йому впасти. Коли діти стають дорослішими, то починають самі задумуватися, ставити запитання і сумніватися стосовно того, що не має матеріальних доказів. Я співчуваю молодим чоловікам і молодим жінкам, коли в їхні думки приходять чесні сумніви і вони відчувають сильний конфлікт при розвіянні сумнівів. Ці сумніви можуть бути розвіяні, якщо вони мають щире бажання знати істину, докладаючи для цього моральні, духовні й розумові зусилля. Завдяки цій боротьбі вони будуть виходити з цього конфлікту в міцнішу, сильнішу, більшу віру. Вони перейшли від простої, довірливої віри---через сумніви й конфлікт---у тверду, міцну віру, яка визріває у свідчення¹¹.

Студенти годинами проводять експерименти в наукових лабораторіях, щоб знайти істину. Якби вони те саме робили з вірою, молитвою, прощенням, смиренням і любовʼю, то знайшли б свідчення про Ісуса Христа, подавця цих принципів¹².

Євангелія Ісуса Христа---це не лише євангелія вірування; це також і план дій. … Він не сказав “спостерігати” за Його євангелією; Він сказав “жити” за нею! Він не сказав: “Зверніть увагу, яка вона чудова за складом та образністю”; Він сказав: “Іди, роби, дивися, відчувай, віддавай, віруй!” …

Дія---одне з того, що закладає фундамент особистого свідчення. Найбільш впевнене свідчення те, що приходить безпосередньо з особистого досвіду людини. Коли юдеї дивувалися тому, чого навчав Ісус в храмі, Він відповів на це так: “Наука Моя---не Моя, а Того, Хто послав Мене”. Потім Він додав те, що є ключем для особистого свідчення: “Коли хоче хто волю чинити Його, той довідається про науку, чи від Бога вона, чи від Себе Самого кажу Я”. (Іван 7:16--17).

Чи чуємо ми наказовий тон в цих словах Спасителя? “Якщо будь-яка людина буде робити … , то вона буде знати!” Іван вловив важливість цього наказового тону й наголосив на його значенні у своєму [посланні]. Він сказав: “А хто каже, що в Нім пробуває, той повинен поводитись так, як поводився Він”. (1 Івана 2:6).

Тільки казати, приймати, вірити---цього недостатньо. Усе це є неповним, поки те, що люди мають на думці, не буде перетворено в активну дію в щоденному житті. І тоді це стає найліпшим джерелом особистого свідчення. Людина знає, бо мала досвід. Їй немає потреби казати: “Брат Джонс каже, що це істина, а я йому вірю”. Вона може сказати: “Я жила за цим принципом у своєму власному житті, і я знаю завдяки особистому досвіду, що він працює. Я відчула його вплив, побачила його практичну користь і знаю, що він правильний. Я можу свідчити, опираючись на власне знання, що це істинний принцип”.

Багато людей мають таке свідчення в їхньому власному житті й не усвідомлюють його цінності. Недавно одна молода жінка сказала: “У мене немає свідчення про євангелію. А мені хотілося б його мати. Я приймаю її вчення. Я знаю, що вони діють у моєму житті. Я бачу, що вони діють в житті інших людей. Якби тільки Господь відповів на мої молитви і дав мені свідчення, я була б серед найщасливіших на землі!” Цій молодій жінці хотілося дивовижного втручання; але вона вже бачила диво євангелії, яке розширювало й надихало її власне життя. Господь вже відповів на її молитви. Вона вже мала свідчення, але не усвідомлювала, що це воно й було¹³.

Як висвячений апостол і особливий свідок Христа, я урочисто свідчу вам, що Ісус Христос дійсно є Сином Бога. … Саме силою Святого Духа я свідчу про це. Я знаю про реальність Христа, наче я бачив Його своїми очима і чув своїми вухами. Також я знаю, що Святий Дух підтвердить істинність мого свідчення у серцях усіх тих, хто слухає вухом віри¹⁴.