Розділ 19

Провідництво

“Якщо ви маєте стати майбутніми провідниками Церкви, [своєї] країни та вашої власної сім’ї, то ви повинні стояти стійкими у вірі, непохитними перед злом”.

З життя Езри Тефта Бенсона

Езра Тефт Бенсон почав навчатися, як бути провідником, ще в юності. Коли йому було років 13, його батька покликали служити на місії. На час батькової відсутності Езра, як найстарша дитина в сім’ї, взяв на себе виконання багатьох основних обов’язків на сімейній фермі. Через кілька років, коли його покликали до Британської місії, він служив президентом філії і президентом конференції Ньюкасл (конференція—це аналог сьогоднішнього округу). Пізніше він служив у трьох президентствах колу: раз як радник, раз як президент колу протягом короткого часу і раз як президент колу впродовж тривалішого часу. У своїй професійній діяльності він працював на багатьох керівних посадах у галузі сільського господарства. Оскільки він став керівником і експертом у галузі сільського господарства, президент Дуайт Ейзенхауер запросив його працювати на найвищій посаді у сільськогосподарській галузі Сполучених Штатів. Упродовж восьми років він працював з президентом Ейзенхауером як міністр сільського господарства.

До того як стати Президентом Церкви, Президент Бенсон прослужив 12 років президентом Кворуму Дванадцятьох Апостолів. Члени кворуму ставилися до нього як до свого провідника з великою повагою. Старійшина Брюс Р. Мак-Конкі “часто казав членам своєї сім’ї, що ніколи не бачив у Церкві такого виконавця, як Президент Бенсон”¹.

Будучи провідником Дванадцятьох, Президент Бенсон заохочував членів кворуму відверто висловлювати їхні думки, навіть якщо він дотримувався іншої думки. Коли старійшина Рассел М. Нельсон був новим членом кворуму, він гадав, що, можливо, не повинен висловлювати свою позицію. “Проте [Президент Бенсон] так не думав,—сказав він.— Справді, коли я нічого не казав при обговоренні якогось питання, він просив мене висловити мою думку”².

Хоч Президент Бенсон і вимагав, щоб всі висловлювали свою точку зору, усе ж не дозволяв, щоб в обговоренні відхилялися від теми. Президент Говард В. Хантер казав, що Президент Бенсон “знав, як зробити обговорення з братами щирим і відвертим, та вмів направляти й контролювати його і об’єднати всіх для одностайного прийняття рішення”³. Коли “він відчував, що питання достатньо обговорене, то, як правило, казав: “Думаю, сіна ми вже достатньо натрусили. А тепер давайте його зв’яжемо”,—і пропонував прийняти рішення”⁴.

Президент Бенсон турбувався про тих, ким керував, і навчав їх своїм прикладом. “Я не знаю нікого, хто б так уважно ставився до своїх побратимів або більше зосереджувався на їхньому благополуччі,—сказав Президент Гордон Б. Хінклі.— Він не просить інших робити те, що не хоче робити сам, але він подає приклад служіння іншим, щоб його наслідувати”⁵. Президент Бенсон також вмів ефективно делегувати роботу іншим, навчаючи і зміцнюючи їх упродовж цього процесу.

На генеральній конференції, на якій Президент Бенсон був підтриманий як Президент Церкви, Президент Гордон Б. Хінклі висловив свою впевненість в тому, що Господь вибрав та підготував Президента Бенсона вести Церкву:

“Я свідчу вам, що це Господь майже сорок три роки тому вибрав Езру Тефта Бенсона стати членом Кворуму дванадцятьох. Це Господь усі ці роки перевіряв і дисциплінував його, навчав і готував. …

Як той, хто знає його і стоїть з ним поруч, я свідчу, що він—людина віри, людина, перевірена у провідництві, людина, яка дуже любить Господа і Його роботу, яка любить синів і дочок Бога повсюди. Він—та людина, яка довела свою здатність”⁶.

Президент Езра Тефт Бенсон та його радники у Першому Президентстві: президент Гордон Б. Хінклі (ліворуч) і президент Томас С. Монсон (праворуч)

Учення Езри Тефта Бенсона

Ефективні провідники—стійкі у вірі і подають гарний приклад.

Сила Христового провідництва зростала завдяки Його прикладу. Його ясним закликом було: “Іди вслід за Мною!” … Його [успіх у здобутті] вірності й відданості людей принципам праведності був досягнутий завдяки любові, яка є великим мотивуючим фактором. Він допоміг нам зрозуміти, що божественні якості в кожному з нас, які вимагають, щоб їх виявили, можуть стати чудовими реаліями життя. Його приклад і далі існує як найбільша надія і сила людства⁷.

Якщо ви маєте стати майбутніми провідниками Церкви, [своєї] країни та вашої власної сім’ї, то ви повинні стояти стійкими у вірі, непохитними перед злом; і як сказав Павло: “Зодягніться в повну Божу зброю, щоб могли ви стати проти хитрощів диявольських. Бо ми не маємо боротьби проти крови та тіла, але проти початків, проти влади, проти світоправителів цієї темряви, проти піднебесних духів злоби” (Ефесянам 6:11–12)⁸.

Наша молодь потребує менше критики, а більше гарних прикладів. Ви—ті гарні приклади, на які вони будуть дивитися як на взірець в житті, які вони будуть наслідувати і яких будуть дотримуватися. Їм буде потрібне натхнення, яке може прийти від вас, коли ви повною мірою живете за вченнями євангелії⁹.

Люди відповідають на ефективне провідництво.

Покірність

Однією з ознак чудового провідництва завжди був, є і буде смиренний дух¹⁰.

Духовна сила

Духовна сила сприяє виникненню позитивних думок, позитивних ідей, позитивних звичок, позитивного ставлення і позитивних зусиль. Це ті якості, які сприяють мудрості, фізичному та розумовому благополуччю і які з ентузіазмом сприймаються людьми і на які люди з ентузіазмом відповідають¹¹.

Тільки моральні люди мають здатність надихати й заохочувати одне одного до більшого служіння, до більших досягнень, до здобуття більшої сили¹².

Натхнення є необхідним для належного провідництва. … Ми повинні мати духа натхнення і коли навчаємо (УЗ 50:13–14), і коли керуємо справами царства (УЗ 46:2)¹³.

Ніщо не може замінити Духа¹⁴.

Знання

Справжній провідник намагається бути добре поінформованим. Він—та людина, яка діє за принципом, а не за доцільністю. Він намагається вчитися з усього людського досвіду, оцінюючи його відкритими принципами божественної мудрості¹⁵.

Для провідників один з найкращих шляхів зрозуміти правильні принципи—це мати ґрунтовне знання і розуміння Писань та відповідних посібників. Більшість ситуацій раніше вже виникали, можливо, багато разів, і політика та процедура вже визначені, щоб вирішувати якусь певну проблему. Тому завжди корисно звернутися до існуючих письмових інструкцій, ознайомитися з ними та церковною політикою стосовно питань, які виникають¹⁶.

Провідникам радять вивчати вчення Церкви, щоб вони були здатні належним чином представляти наші вчення іншим. Кажучи словами апостола Павла, ми очікуємо, щоб ви були “працівником бездоганним” (2 Тимофію 2:15)¹⁷.

Вірність

Хороший провідник сподівається на вірність. У свою чергу він і сам виявляє вірність. Він підставляє плече тим, кому дав завдання. Ця його вірність поширюється не лише на виконання обов’язків у покликанні. Він вірний, коли шанування приходить до тих, з ким він служить. Він пишається їхніми успіхами. Він не скасовує нічого без того, щоб спершу не порадитися з людиною, чиє рішення скасовує. Він не збентежить свого товариша перед іншими. Він щирий і відкритий з ним¹⁸.

Єдність

Існує “єдн[ість], якої вимагає закон целестіального царства; і Сіон не може бути збудовано інакше, як тільки за принципами закону целестіального царства”. (УЗ 105:4–5). Серед необхідних принципів і характеристик—єдність розуму і серця. “Я кажу вам, будьте єдиними; а якщо ви не єдині, ви не Мої”—це наказ Спасителя Його сучасній Церкві (УЗ 38:27; Іван 17:20–23). Ніде ця вимога не є такою необхідною, як серед тих, кого Він покликав головувати у всьому Його царстві¹⁹.

Любов і виявлення довіри

Для ефективного провідництва необхідно любити людей. Ви любите тих, з ким працюєте? Ви усвідомлюєте, якою великою є цінність душ в очах Бога (див. УЗ 18:10)? Ви маєте довіру до молоді? Ви хвалите їх за їхні чесноти, радієте їхнім досягненням? Чи ви критично ставитеся до них через їхні помилки?²⁰

Часто ще важчим за критику є те, що не почуєш жодного слова від нашого провідника стосовно роботи, яка нам була доручена. Короткі коментарі чи зауваження, які є щирими й конкретними, дуже сприяють у виконанні дорученої роботи²¹.

Ми знаємо, … що час, який провідник проводить в особистому контакті з членами Церкви, є продуктивнішим за час, проведений на зборах і при виконанні обов’язків. Особистий контакт—ось що є ключем до навернення неактивного члена Церкви²².

Прохання, особливо в Церкві, приносить кращий результат, ніж наказ,—і кращі почуття також. Пам’ятайте, що треба запитувати “чому?” Перевіряйте, щоб побачити, як ідуть справи. Виявляйте вдячність, коли люди добре виконують настанови. Виявляйте довіру, коли це можна зробити чесно. Коли щось у вас пішло не так, буде добре проаналізувати вже зроблене і виявити, де ви помилилися,—і не бійтеся зізнатися в тому, що ви помилилися. Пам’ятайте, наші люди—волонтери, вони працюють зі своєї волі. Вони також люблять Господа і Його роботу. Любіть їх. Цінуйте їх. Коли у вас є спокуса оголосити догану тому, з ким працюєте, не робіть цього. Спробуйте зробити цікавий експеримент і замість зауваження краще поплескайте по спині. Діти нашого Батька по всьому світу є особливо хорошими. Він любить їх. І ми повинні любити їх також²³.

Люди не люблять, коли їх змушують щось робити, навіть якщо це робиться задля добра. Але люди відгукуються на ефективне провідництво²⁴.

Хороші провідники з мудрістю делегують свої обов’язки.

Приклад делегування, який подав Спаситель

Самі основи світу були закладені через делегування повноваження. Багато разів Ісус нагадував людям, що Його місія на землі була місією через делеговане повноваження. Відновлення Його Церкви відбувалося від самого початку через делеговане повноваження.

Звертаючись до юдеїв у синагозі, Ісус сказав їм, що Він був посланий Його Батьком: “Бо Я з неба зійшов не на те, щоб волю чинити Свою, але волю Того, Хто послав Мене” (Іван 6:38)²⁵.

Ісус подає нам чудовий приклад хорошого адміністрування через належне делегування. … Багато Ним делегованих місіонерів подорожували без калитки чи торби. Люди зазнавали великих труднощів при виконанні Його настанов. Дехто з них загинув страшною смертю в служінні Йому. Але делеговані Ним учні йшли вперед по світу, сміливі, як леви, у виконанні Його доручення. Вони виконали те, про що ніколи й не мріяли. Жоден провідник ніколи не мотивував так чоловіків і жінок, як Він²⁶.

Церква Ісуса Христа готує провідників через залучення людей, делегованих через повноваження. Коли [Ісус] був на землі, Він покликав дванадцятьох апостолів, щоб вони допомагали Йому керувати церквою. Він також покликав сімдесятьох. Він делегував повноваження іншим. У Його церкві не повинно було бути просто глядачів. Усі мали бути залученими, щоб допомагати у побудові царства. А формуючи царство, вони формували себе.

Метою Ісуса було піднести людину. …

Метою Ісуса було зробити кожного чоловіка царем, підготувати його у провідництві для вічності. У ту пам’ятну ніч після Останньої вечері Він сказав одинадцятьом… : “Поправді, поправді кажу вам: Хто вірує в Мене, той учинить діла, які чиню Я, і ще більші від них він учинить, бо Я йду до Отця”. (Іван 14:12). Завдяки делегуванню Ісус хотів піднести людину, а не стримувати її. І сьогодні по всій Церкві чоловіки і жінки набувають зрілості завдяки завданням, делегованим їм²⁷.

Під час Свого земного священнослужіння Ісус Христос делегував повноваження Своїм дванадцятьом апостолам.

Делегування в наших організаціях

Хороше управління означає делегування повноваження. Делегування частини навантаження допомагає вам і вашій організації. Ефективне управління—це мистецтво збільшення власних сил завдяки іншим²⁸.

Мудре делегування вимагає підготовки з молитвою, так само як і ефективне навчання чи проповідування. Господь ясно про це сказав такими словами: “І Дух буде дано вам молитвою віри; і якщо ви не отримаєте Духа, ви не будете навчати” (УЗ 42:14). А ми б додали: і ви без Духа не будете делегувати²⁹.

Сьогодні мудрий розпорядник у Церкві не буде намагатися сам зробити якусь роботу, даючи зрозуміти, що ніхто, крім нього, зробити її не здатний. І делегуючи, він запевнить того, кому делегує якісь повноваження, що той матиме повну його підтримку³⁰.

Коли відповідальність передана, провідник не забуває ні про призначену людину, ні про дане їй завдання. Він цікавиться виконанням цього завдання, проте не “заглядає через плече”. Він висловлює конкретну похвалу, якщо вона заслужена. Він дає корисну підказку, якщо вона потрібна. Якщо він відчуває, що робота не виконується й потрібна зміна, то він діє сміливо й твердо, але з добротою. Коли термін служіння в якомусь покликанні закінчується, він висловлює своє схвалення і дякує людині³¹.

Жодний мудрий провідник не вважає, що всі хороші ідеї виникають тільки в нього. Він просить давати пропозиції тих, кого він веде. Він дає їм відчути, що вони відіграють важливу роль у прийнятті рішень. Він дає їм відчути, що вони втілюють в життя і їхню політику, а не тільки його³².

Церковні провідники є знаряддям в Божих руках і повинні прагнути Духа, щоб вести і зміцнювати інших.

Сьогодні в Церкві провідник зазвичай отримує від виконання те, що він справді очікує. Йому потрібно мати високі сподівання. Йому слід запевнити тих, кому він дає завдання, що в служінні Господу вони матимуть навіть більше сили, ніж у виконанні звичайних обов’язків. Не може бути провалів в роботі Господа, якщо [ми] якнайкраще виконуємо [свою] частину. Ми—лише знаряддя; ця робота—Господня. Це Його Церква, це Його євангельський план. Ми працюємо з Його дітьми. Він не дасть нам зазнати невдачі, якщо ми виконуємо свою частину. Коли це потрібно, Він буде звеличувати нас навіть більше, ніж ми могли б досягнути цього завдяки своїм талантам і здібностям. Я це знаю³³.

Ми повинні пам’ятати, що … Церква …—це не бізнесовий світ. Її успіх вимірюється спасінням душ, а не прибутками чи збитками. Звичайно ж, нам потрібно бути ефективними і продуктивними, але нам також потрібно зосереджуватися на вічних цілях. Будьте обережні при застосуванні світських методів і термінології при виконанні священних функцій священства. Пам’ятайте, що для вирішення проблем в роботі царства лише раціональних процедур—якими б вони не були корисними—зовсім не буде достатньо. Божа робота повинна виконуватися з вірою, молитвою і Духом, “і якщо це відбувається якимось іншим шляхом, це не від Бога” (УЗ 50:18)³⁴.

Загальною метою Церкви є допомогти чоловікам і жінкам стати схожими на Бога у своєму ставленні і своїх якостях характеру, а також у своїх ідеалах³⁵.