Принципи справжнього покаяння

У звичайному розумінні поняття членство в Церкві означає, що повне ім’я людини офіційно внесено в записи про членство в Церкві. …

Але Господь визначає члена Його царства зовсім інакше. У 1828 р. через пророка Джозефа Сміта Він сказав: “Ось, це Моє вчення—той, хто кається й приходить до Мене,—ось хто є Моя Церква.” (УЗ 10:67; курсив додано). Для Того, Чиєю є ця Церква, членство в ній включає в себе набагато більше, ніж просто бути записаними в її члени.

Тому я хотів би вказати на важливі поняття, які ми повинні розуміти й застосовувати, якщо ми справді маємо покаятися і прийти до Господа.

Один з найчастіше використовуваних Сатаною обманів є уявлення, що нібито заповіді Бога призначені, щоб обмежувати свободу і щастя. Молоді люди іноді особливо відчувають, що Господні норми, неначе огорожі і ланцюги, не дають їм брати участь в тому, що, як їм здається, приносить найбільшу насолоду в житті. Та це зовсім навпаки. Євангельський план—це план, завдяки якому люди направляються до повноти радості. Це перше поняття, на якому я хочу наголосити. Євангельські принципи—це кроки і настанови, які допомагатимуть нам знайти справжнє щастя і справжню радість.

Розуміючи це, автор псалмів вигукує: “Як я кохаю Закона Твого, … Твоя заповідь робить мудрішим мене від моїх ворогів. … Для моєї ноги Твоє слово—світильник, то світло для стежки моєї! … Я навіки свідоцтва Твої вспадкував, бо вони—радість серця мого”. (Пс. 118:97–98, 105, 111).

Якщо ми дійсно хочемо покаятись і прийти до Нього, щоб називатися членами Його Церкви, то ми повинні перш за все збагнути цю вічну істину: євангельський план—це план щастя. Злочестивість ніколи не приносила, ніколи не приносить і ніколи не буде приносити нам щастя [див. Алма 41:10]. Порушення Божих законів приносить тільки лихо, приводить в залежність і темряву⁶.

Друге поняття, яке є важливим для нашого розуміння,—це взаємозв’язок між покаянням і принципом віри. Покаяння—це другий основний принцип євангелії. Перший—що ми повинні мати віру в Господа Ісуса Христа. Чому це так? Чому справжньому покаянню повинна передувати віра в Господа?

Аби відповісти на це запитання, ми повинні дещо зрозуміти про спокутну жертву Учителя. Легій навчав, що “жодна плоть не може жити в присутності Бога інакше, як тільки через діяння, і милість, і благодать Святого Месії”. (2 Неф. 2:8). Навіть найсправедливіша і найчесніша людина не може спастися лише своїми ділами, бо, як каже нам апостол Павло: “Всі згрішили, і позбавлені Божої слави”. (Рим. 3:23).

Якби не було досконалого, безгрішного життя Спасителя, яке Він добровільно віддав за нас, не могло б бути прощення гріхів.

Отже, покаяння—це більше ніж проста зміна поведінки. Багато чоловіків і жінок у світі демонструють велику силу волі й самодисципліну в подоланні шкідливих звичок і слабкостей плоті. Але в той же час у них не виникає жодної думки про Вчителя, іноді вони навіть відкрито заперечують Його. Така зміна поведінки, навіть якщо вона й відбувається в позитивному напрямку, не є виявом справжнього покаяння.

Віра в Господа Ісуса Христа—це та основа, на якій повинно відбуватися щире і змістовне покаяння. Якщо ми справді прагнемо позбутися гріха, то повинні спершу шукати Того, Хто є Автором нашого спасіння⁷.

Третій важливий принцип, який нам слід зрозуміти, щоб бути справжніми членами Церкви,—покаяння виявляється не просто у зміні вчинків, а у зміні серця.

Коли цар Веніямин закінчив своє дивовижне звернення в землі Зарагемля, усі люди закричали в один голос, що вони повірили його словам. Вони з упевненістю знали, що його обіцяння стосовно викуплення були дійсними, бо, як вони сказали: “через Духа Господа Вседержителя … зверш[ено] сильну зміну в нас, або в наших серцях [і зверніть увагу!], що ми вже не маємо бажання чинити зло, але постійно чинити добро”. (Moсія 5:2)⁸.

Чи можуть людські серця змінитися? Так, звичайно! Це відбувається кожного дня у великій місіонерській роботі Церкви. Це одне з найбільш поширеніших сучасних чудес Христа. Якщо воно ще не сталося з вами, то обов’язково станеться.

Наш Господь сказав Никодиму, що “коли хто не народиться згори, то не може побачити Божого Царства”. (Іван 3:3) …

Алма стверджує: “І Господь сказав мені: Не дивуйся, що все людство, так, чоловіки і жінки, всі народи, коліна, язики і люди, повинні народитися знову; так, народитися від Бога, змінити свій тілесний і занепалий стан на стан праведності, будучи викупленими Богом, стаючи Його синами і дочками;

І так вони стають новими створіннями; і якщо вони не зроблять цього, вони ніяк не зможуть успадкувати царство Бога”. (Мосія 27:25–26). …

У четвертому розділі книги Алми описано період в історії нефійців, коли “церква почала зазнавати невдачі у своєму розвиткові”. (Алма 4:10). Алма відповів на цей виклик, відмовившись від свого місця головного судді, “і обмежився тільки первосвященством”, обов’язки якого лежали на ньому. (Aлма 4:20).

Він приніс людям “щир[е] свідчення” (Алма 4:19), і у п’ятому розділі книги Алми він ставить більше сорока важливих запитань. Відверто говорячи до членів Церкви, він заявив: “Я питаю вас, мої браття по церкві, хіба ви не народжені духовно від Бога? Хіба ви не отримали образ Його у виразі вашого обличчя? Хіба ви не відчули могутню зміну у ваших серцях?” (Aлма 5:14).

Він продовжив: “Чи пережили ви переміну в серці, і чи відчули ви, нібито співаєте пісню викупительної любові, я хочу спитати, чи можете ви відчувати це тепер?” (Алма 5:26).

Чи не посилився б вражаюче розвиток Церкви сьогодні, якби збільшилась кількість тих, хто духовно народився? Ви можете уявити собі, якими б стали наші домівки? Чи можете ви уявити собі, що сталося б з дедалі більшою кількістю примірників Книги Мормона в руках дедалі більшої кількості місіонерів, які знають, як її використовувати, і які були народжені від Бога? Коли це станеться, ми матимемо щедрий урожай душ, як це й обіцяв Господь. Алма, “народжений від Бога”, як місіонер був здатний так впливати словом, що багато інших людей також були народжені від Бога. (Див. Алма 36:23–26)⁹.

Зображення

Book of Mormon prophet Alma the Younger depicted lying on a bed. He is just waking up from being struck dumb and repenting of his sins. Alma has his hand against his head.

Коли з нами відбувається ця могутня зміна, яка приходить тільки через віру в Ісуса Христа і через дію Духа на нас, то ми стаємо неначе новою людиною. Отже, ця зміна нагадує нове народження. Тисячі з вас відчули в собі цю зміну. Ви полишили життя в гріху, іноді в глибокому й огидному гріху, і пам’ятаючи про кров Христа, пролиту за вас, стали чистими. У вас немає більше наміру повернутися на свої старі шляхи. Ви дійсно стали новою людиною. Ось що означає зміна серця¹⁰.

Четверте поняття, на якому б я хотів наголосити, виражене у Писаннях словами “смуток для Бога”, який ми відчуваємо за наші гріхи. У світі неважко знайти чоловіків і жінок, які відчувають жаль за свої неправильні вчинки. Іноді це відбувається тому, що їхні вчинки принесли великий смуток і страждання їм або їхнім рідним. Іноді їхній смуток викликаний тим, що вони попалися і їх було покарано за ці вчинки. Такі мирські відчуття не є складовою “смутку для Бога”.

… В останні дні існування нефійського народу Мормон сказав своєму народу: “Їхній сум був не на покаяння, через великодушність Бога; але швидше це був сум проклятих, через те, що Господь не завжди захоче дозволяти їм мати щастя у гріхові.

І вони не прийшли до Ісуса із скрушеними серцями і упокореними духами, але вони проклинали Бога і хотіли вмерти”. (Морм. 2:13–14).

У Східній півкулі апостол Павло трудився серед людей Коринта. Через певний час надійшли повідомлення про великі проблеми, що існували серед святих, у т.ч. й аморальність (див. 1 Кор. 5:1), і Павло написав гострого листа, сповненого докору. Народ відреагував належним чином і зрештою проблеми були усунені, бо у своєму другому посланні до них Павло написав: “Я радію тепер не тому, що ви засмутились, а що ви засмутилися на покаяння, бо ви засмутилися для Бога. …

Бо смуток для Бога чинить каяття на спасіння, а про нього не жалуємо, а смуток світський —чинить смерть”. (2 Кор. 7:9–10).

В обох цих уривках з Писань смуток для Бога визначається як смуток, що веде нас до покаяння.

Смуток для Бога—це дар Духа. Це глибоке розуміння того, що своїми вчинками ми образили нашого Батька і Бога. Це гостре й виразне усвідомлення того, що наша поведінка змусила Спасителя, Того, Хто не знав гріха, найвеличнішого з-поміж усіх, терпіти муку і страждання. Через наші гріхи з кожної Його пори виступила кров. Смуток для Бога і є цією дуже реальною розумовою та духовною мукою й описується у Писаннях як стан, коли людина має “скрушене серце і упокорений дух” (див. 3 Неф. 9:20; Морон. 6:2; УЗ 20:37; 59:8; Пс. 34:18; 51:17; Ісая 57:15). Саме такий стан і є абсолютно необхідним для справжнього покаяння¹¹.

Наступний принцип, який би я хотів обговорити, такий: ніхто настільки не прагне побачити, що ми змінюємо своє життя, як Батько і Спаситель. У книзі Об’явлення міститься переконливе і проникливе запрошення від Спасителя. Він каже: “Ось, Я стою під дверима та стукаю: коли хто почує Мій голос і двері відчинить, Я до нього ввійду” (Об’явлення 3:20). Зверніть увагу, Він не каже: “Я стою біля дверей і чекаю, поки ви постукаєте”. Він кличе, киває нам, просить, щоб ми просто відкрили наше серце і дали Йому увійти.

Цей принцип ще ясніше поданий Моронієм в його важливій проповіді про віру. Господь сказав йому: “Якщо люди прийдуть до Мене, Я покажу їм їхню слабкість. Я даю людям слабкість, щоб вони були покірними; і достатньо Моєї благодаті для всіх людей”. Немає значення, чого нам бракує або якими є наші слабкості, або в чому ми недостатньо сильні. Його дарів і сил достатньо, щоб все це виправити.

Мороній продовжує словами Господа: “Достатньо моєї благодаті для всіх людей, які упокорюються переді Мною; бо якщо вони упокорюються переді Мною і мають віру в Мене, то Я вчиню так, щоб слабке стало сильним для них”. (Етер 12:27; курсив додано).

Яке обіцяння від Господа! Саме джерело наших бід може бути змінене, сформоване і перетворене у міцність і джерело сили. Це обіцяння неодноразово повторюється в тому чи іншому вигляді в багатьох інших уривках з Писань. Ісая сказав: “Він змученому дає силу, а безсилому міць”. (Ісая 40:29). Павлу Господь сказав: “Досить тобі Моєї благодаті,—бо сила Моя здійснюється в немочі”. (2 Кор. 12:9). В Ученні і Завітах ми читаємо: “Того, хто тремтить під Моєю силою, буде зроблено сильним, і той принесе плоди хвали і мудрості”. (УЗ 52:17; див. також 1 Неф. 17:3; 2 Неф. 3:13; УЗ 1:28; 133:58–59)¹².

Одна з найефективніших стратегій Сатани, направлених на тих, кого він спокусив на гріх,—шептати в їхні вуха, що вони не гідні молитися. Він казатиме вам, що Небесний Батько настільки незадоволений вами, що ніколи не буде слухати ваші молитви. Це—брехня, і він каже це, щоб обдурити вас. Сила гріха—величезна. Якщо ми хочемо виплутатися з гріха, особливо з тяжкого, то повинні мати силу більшу, ніж наша власна.

Ніхто не прагне так допомогти вам звільнитися від гріха, як ваш Небесний Батько. Йдіть до Нього. Визнайте свій гріх, сповідайтеся у своєму соромі й вині, а потім благайте Його про допомогу. Він має силу допомогти вам отримати перемогу¹³.

Брати і сестри, ми повинні прийти зі своїми гріхами до Господа у смиренному покаянні і сповнені смутку. Ми повинні благати Його про силу, щоб позбутися їх. Його обіцяння неодмінно виповняться. Він прийде нам на допомогу. Ми знайдемо силу, щоб змінити своє життя¹⁴.

Шостий і останній пункт, який би я хотів розглянути стосовно процесу покаяння, стосується того, що ми повинні бути обережними, прагнучи стати все більше й більше схожими на Бога, що нам не слід занепадати духом і втрачати надію. Ставати такими, як Христос,—це справа всього життя, і дуже часто зростання і зміни відбуваються повільно, майже невідчутно. У Писаннях містяться надзвичайні історії про чоловіків, життя яких змінилося вражаюче, миттєво, як, наприклад: у Алми молодшого, Павла по дорозі до Дамаска, Еноша, який молився довго, аж до ночі, царя Ламонія. Такі надзвичайні приклади сильних змін, що відбувалися навіть у тих людей, які піддалися гріху, дають впевненість у тому, що Спокута поширюється і на тих, хто перебуває у найглибшому відчаї.

Однак ми повинні бути обережними, коли обговорюємо ці надзвичайні приклади. Хоч вони і реальні та вражаючі, однак це швидше винятки, ніж правила. На кожного Павла, кожного Еноша і кожного царя Ламонія приходяться сотні й тисячі людей, які є свідками того, що процес покаяння дуже непомітний, майже невидимий. День за днем вони наближаються до Господа, ледве усвідомлюючи, що розбудовують богоподібне життя. Вони живуть спокійним життям, виявляючи доброту, служачи і виконуючи обов’язки. Вони подібні до ламанійців, яких, за словами Господа, “було хрищено вогнем і Святим Духом, і вони не знали цього”. (3 Нефій 9:20; курсив додано)”.

Ми не повинні втрачати надію. Надія—це якір для людської душі. Сатана хотів би позбавити нас цього якоря. У цій спробі він може викликати в нас почуття збентеження й бажання здатися. Але ми не повинні втрачати надію. Господу приємне кожне зусилля, навіть ті ледь помітні щоденні зусилля, коли ми стараємося бути більше схожими на Нього. І хоч ми можемо бачити, що нам ще ой як далеко йти дорогою до досконалості, усе ж ми не повинні відмовлятися від надії¹⁵.

Тим, хто платить ціну, якої вимагає щире покаяння, обіцяння неодмінно буде виконане. Ви знову можете бути чистими. Відчай може зникнути. Приємний мир прощення прийде у ваше життя.

Слова Господа, сказані через Ісаю, безперечні: “Прийдіть, і будемо правуватися,—говорить Господь: коли ваші гріхи будуть як кармазин,—стануть білі, мов сніг; якщо будуть червоні, немов багряниця,—то стануть мов вовна вони!” (Ісая 1:18).

І в цьому розподілі Господь з такою ж ясністю сказав: “Ось, хто покаявся у своїх гріхах, того прощено, і Я, Господь, не пам’ятаю їх більше” (УЗ 58:42)¹⁶.

Зображення

The resurrected Jesus Christ emerging from the Garden Tomb. Christ is portrayed stepping out of the tomb. He is depicted wearing white robes. Flowers are blooming near the entrance to the tomb.

Я сподіваюсь, що ми не будемо жити в минулому. Майбутнє людей, які живуть у минулому, не є величним. У нас є дуже помітна тенденція журитися через свої втрати, через прийняті нами рішення, які, як ми думаємо в ретроспективі, були, можливо, неправильними. У нас є дуже помітна тенденція погано ставитися до обставин, в яких ми перебуваємо, думаючи, що вони могли б бути кращими, якби ми прийняли інші рішення. Ми можемо мати користь від минулого досвіду. Проте давайте не проводити свій час, переймаючись рішеннями, які вже були прийняті, помилками, які вже були зроблені. Давайте жити тепер і в майбутньому¹⁷.

Мої улюблені брати і сестри, прагнучи називатися членами Церкви Христа, її членами в Його розумінні,—членами Церкви, які покаялися і йдуть до Нього,—давайте пам’ятати ці шість принципів. Перший, євангелія—це Господній план щастя і покаяння призначено, щоб принести нам радість. Другий, справжнє покаяння основується на вірі в Господа Ісуса Христа і відбувається завдяки їй. Іншого шляху немає. Третій, справжнє покаяння супроводжується зміною серця, а не тільки зміною поведінки. Четвертий, частиною цієї могутньої зміни серця є відчуття смутку для Бога за наші гріхи. Це й означає мати скрушене серце і упокорений дух. П’ятий, Божих дарів достатньо, щоб нам подолати кожний гріх і кожну слабкість, якщо тільки ми звернемося до Нього по допомогу. І останній, ми повинні пам’ятати, що покаяння у більшості випадків не супроводжується якимось сенсаційними або вражаючими змінами, а відбувається поступово, постійно і в послідовному русі до благочестя.

Якщо ми будемо прагнути включити ці принципи в наше життя і щодня реалізувати їх, то тоді ми будемо більше готові бути членами Церкви Ісуса Христа не тільки числячись в ній у записах. Як справжні члени Церкви, ми маємо право покладатися на Його обіцяння: “Той, хто з Моєї Церкви, і вистоїть у Моїй Церкві до кінця, того встановлю Я на Своїй скелі, і ворота пекла не переможуть їх”. (УЗ 10:69).

Я молюся про те, щоб усі ми змогли одержати для себе це обіцяння¹⁸.

• Президент Бенсон сказав, що аби справді покаятись, ми перш за все повинні усвідомити, що “євангельський план—це план щастя” і що злочестивість “ніколи не буде приносити нам щастя” (підрозділ 1). Чому, на вашу думку, це розуміння є необхідним у процесі покаяння?

• Чому, коли ми стараємося покаятися, недостатньо змінити тільки поведінку? (Див. підрозділ 2). Як ви вважаєте, чому нам потрібно дивитися на Ісуса Христа, щоб справді покаятися?

• Як ви відчули “могутню зміну серця”, як її пояснено в підрозділі 3? Що ми можемо зробити, аби допомогти іншим відчути цю зміну?

• Як саме “смуток для Бога” відрізняється від жалю деяких людей, який вони відчувають, зробивши неправильний вчинок? (Див. підрозділ 4). Як може мати чи батько або єпископ використати вчення в підрозділі 4, щоб допомогти тим, кому потрібно покаятись?

• Переглядаючи підрозділ 5, які вчення ви знаходите особливо заспокійливими? Чому ці вчення є заспокійливими для вас?

• Свідчачи про силу Спокути Спасителя, Президент Бенсон сказав: “Ми не повинні втрачати надії” (підрозділ 6). Переглядаючи підрозділ 6, які ви знаходите істини про Спокуту, що приносять вам надію?

Лука 15:11–32; Мосія 4:10–12; 26:30–31; Алма 34:17–18; 3 Нефій 27:19–20; УЗ 18:10–16; 19:15–19

“Вашою основною турботою має бути допомога іншим у вивченні євангелії, а не вражаюче викладання. Цього можна досягти, надаючи можливість тим, кого ви навчаєте, учити один одного” (Навчати—немає покликання величнішого [2000], с. 64).