Коли люди змушені залишити домівку: служити переміщеним особам так, як служив би Христос
Переміщені особи потребують не лише матеріальної допомоги; їм потрібні турботливі стосунки та служіння.
Вгорі: фотографія від Getty Images; інші фотографії зроблені Марком Маріоттом
Мабуть, найбільшою травматичною подією в житті людини є необхідність утікати зі своєї домівки. Через постійне наростання насильства, економічних негараздів та політичних заворушень сім’ям доводиться залишати домівки, не маючи часу на те, щоб узяти з собою важливі або необхідні речі. Часто буває так, що, долаючи сотні кілометрів під час небезпечної подорожі у пошуках безпечного місця, сім’ї розділяються. Діти не лише бачать, але з власного досвіду знають, що означає крайня нестача їжі та тілесні пошкодження. Ці люди можуть лише сподіватися, що важка подорож приведе їх до безпечного місця.
За останні десять років щонайменше 100 мільйонам чоловік довелося втікати зі своїх домівок у пошуках прихистку чи то у своїх країнах, чи за їхніми межами1. З огляду на таку невтішну статистику велике занепокоєння викликає тяжке становище людей, яким довелося покинути свої домівки. Звертаючись до прикладу Спасителя, ми можемо знаходити для себе способи послужити людям, які потрапили у скруту.
Сирійська сім’я отримує допомогу в Ливані. Внаслідок війни у Сирії 11 мільйонів сирійців залишилися без домівки. Колись Спаситель Сам був біженцем, і Він добре розуміє тих, хто має таке випробування.
Згадаймо свою історію
Для святих останніх днів переміщені особи повинні бути не просто тими, про кого повідомляють в новинах; ми маємо бачити в них своїх ближніх (див. Матвій 22:39), з якими у нас і у нашого Спасителя є багато спільного. “Їхня історія є нашою не такою вже давньою історією”,—сказав старійшина Патрик Керон, з президентства сімдесятників2.
Нам не потрібно дивитися вглиб віків, щоб пригадати часи, коли святих останніх днів брутально виганяли з їхніх домівок і позбавляли майна. Ми можемо також бачити, що серед їхніх нових сусідів були такі, які допомагали їм на шляху. Коли святих вигнали зі штату Міссурі, мешканці округи Квінсі, штат Іллінойс, прийняли їх і запропонували допомогу. Ті люди показали приклад служіння, подібного до Христового, і “врятували святих від більших втрат, яких вони в іншому випадку могли б зазнати”3.
Спаситель також був біженцем у Своєму земному житті. Бретт Мак-Дональд, співробітник благодійної організації святих останніх днів, розповідав про те, як відвідував табори для біженців по всьому світу: “Ісус і Його батьки певний час були біженцями у Північній Африці; ви відчуваєте Його вплив і неослабну увагу до життя тих людей, які страждають”4.
Волонтерка з Благодійної організації святих останніх днів відвідує табір для біженців у Йорданії. Працівники, які надають допомогу, дотримуються принципів кодексу надання гуманітарної допомоги, якими можемо керуватися і ми, служачи біженцям та іншим переміщеним особам.
Дотримання гуманітарного кодексу в наш час
Зараз ми маємо можливість приділяти увагу людям і надавати таку саму допомогу, яку члени Церкви у ХІХ столітті отримали від своїх сусідів. Але нашим братам і сестрам, які були вимушені залишити свої домівки у наш час, потрібні не лише матеріальна допомога чи гроші; їм потрібні турботливі стосунки та служіння, подібне до Христового.
Багато гуманітарних організацій, серед яких Благодійна організація святих останніх днів, дотримуються гуманітарного етичного кодексу, який допомагає нам служити переміщеним особам. Хоча цей кодекс широко застосовується під час виконання гуманітарної роботи, в ньому містяться євангельські принципи, які допомагають нам більш ефективно “підніма[ти] руки, що опустилися, і зміцню[вати] ослаблі коліна” (Учення і Завіти 81:5).
Приділяючи увагу встановленню дружніх стосунків, ми можемо знаходити змістовні способи послужити. Зліва: Член Церкви передає матері-біженці ковдру, яка належала її усиновленому хлопчику. Внизу: Ми можемо допомагати біженцям більше дізнаватися про місцеві культурні традиції, зокрема про приготування страв, які можуть бути для них новими.
Принцип гуманності
Відповідно до принципу гуманності, під час служіння нам слід старатися бачити в кожній людині дитину Бога. Ця істина здається простою, але про неї важко пам’ятати, коли люди виглядають, діють, розмовляють або вірять не так, як ми.
Ви можете допомогти собі побачити Божу іскру в кожній особі, запитавши себе: “Якби ця людина була членом моєї сім’ї або дорогою для мене людиною, як це змінило б моє бачення?”
Подібне запитання стало дуже особистим для однієї жінки-святої останніх днів, коли її Товариство допомоги організовувало вечірку для однієї матері-біженки з їхнього міста, у якої народилася дитина.
Президентство Товариства допомоги зв’язалося з місцевою організацією, яка опікується біженцями, аби знайти матір, якій вони могли б допомогти. Як тільки члени президентства дізналися контактну інформацію матері та її сім’ї, вони прийшли до них, аби дізнатися, як можуть допомогти найкращим чином. (Важлива складова принципу гуманності—з повагою ставитися до свободи вибору біженця, запитавши, яку допомогу ця людина потребує, а потім уважно вислухати).
Президент Товариства допомоги запропонувала провести вечірку з нагоди народження немовляти, пояснивши, що це можливість відсвяткувати появу нової дитини і принести подарунки, які можуть бути необхідними для немовляти і мами. Сім’я біженців погодилася, що це їм допоможе.
Коли приход почав планувати вечірку, одна сестра, яка сама усиновила дитину з Гватемали, відчула, що вона добре розуміє тих, кому довелося опинитись у новій домівці. Під час довгого процесу усиновлення ця сестра займалася виготовленням ковдри для свого немовляти. Коли вона порівняла те, що відбувалося з її усиновленою дитиною і що відбувається з цим немовлям, яке народилося в сім’ї біженців, їй захотілося встановити зв’язок з цією сім’єю, подарувавши ковдру, яку вона пошила.
Під час вечірки та жінка пояснила, що є спільного між нею і мамою-біженкою, розповівши, що її маленькому синочку також довелося прийти у новий дім, і як їм подобалося загортати його у ковдру, коли він з’явився у їхньому домі. Жінка подарувала мамі-біженці ковдру зі словами: “Я сподіваюся, що і вашому немовляті вона також сподобається”.
Принцип неупередженості
Президент Рассел М. Нельсон навчав:
“Бог не любить якусь одну расу більше за інші. Він запрошує усіх прийти до Нього, “чорного і білого, звʼязаного і вільного, чоловічої статі і жіночої” [2 Нефій 26:33]. …
Сьогодні я закликаю членів Церкви повсюди бути першими в тому, щоб позбутися упередження в ставленні та діях”5.
Слова Президента Нельсона допомагають пояснити принцип неупередженості. У своєму служінні нам не слід розрізняти людей за їхньою національністю, расою, статтю, релігійними віруваннями, класовою належністю чи політичними переконаннями. Ми служимо людям, навіть якщо вони від нас відрізняються.
Ми бачимо взірець неупередженості у притчі Христа про доброго самарянина в Лука 10. Самарянин, належачи до тих, кого юдеї за традицією не сприймали, не вагаючись, допоміг людині, яка мала інше походження. Він навіть подбав про майбутнє постраждалого і доклав зусиль, аби зробити все можливе, щоб ця людина неодмінно одужала.
Розповівши цю притчу, Христос навчав Своїх учнів, що добрий самарянин ставився до постраждалого як ближній, виявивши йому милість. Після того Христос навчав: “Іди,—і роби так і ти!” (Лука 10:37).
Photograph by Nicole Johansen
Принцип незалежності
Застосування принципу незалежності під час надання гуманітарної допомоги означає, що ми служимо не заради власної вигоди. Натомість нам слід служити так, щоб заохочувати людей ставати незалежними і самозабезпеченими. Ми можемо допомагати переміщеним особам зрозуміти, як вони можуть застосовувати свої навички на користь тих громад, де вони тепер живуть, або допомагати їм оволодівати новими навичками, наприклад: розмовляти новою для них мовою чи пристосовуватися до місцевих норм культури. Коли люди стають більш незалежними, то можуть краще контролювати свої рішення і мають більше можливостей приносити користь суспільству, застосовуючи своє вміння.
Ніколь, член Церкви зі Сполучених Штатів, запитала у кількох біженців у своїй місцевості, чого вони хотіли б навчитися, аби впевненіше почуватися у громаді. Вони відповіли, що хотіли б навчитися готувати американську їжу. Ніколь узгодила час з іншими сестрами у приході, аби навчати біженців пекти домашній хліб і булочки, та забезпечила їх усім необхідним для того, щоб вони могли робити це вдома. Навчаючи біженців самостійно готувати їжу, Ніколь допомогла їм легше пристосовуватися до нового способу приготування їжі6.
Ми також можемо сприяти самостійності, даючи можливість нужденним людям допомагати одне одному. Ми можемо надавати підтримку, але якщо нужденні люди беруть на себе ініціативу в тому, щоб допомагати собі та іншим, вони розвивають стосунки з тими, з ким співпрацюють. Це допомагає їм зміцнювати свої громади і ставати силою одне для одного.
Бути у служінні більше схожими на Спасителя
Як сказав Верховний єпископ Джеральд Коссе: “Усі ми, хто живе на цій прекрасній планеті, маємо священний обов’язок дбати про всіх Божих дітей … , ким би вони не були і де б не жили”7. Найважливіше служіння часто відбувається тоді, коли ми зосереджуємося на окремих людях у своїх громадах.
Один член Церкви, який зрозумів, яким благословенням є встановлення особистих стосунків з біженцями, сказав: “Саме бажання підійти, допомогти і любити цих людей уже є початком великих змін. А як тільки ви познайомитеся із сім’єю, ви зрозумієте, що у кожного своя історія”8. Дізнаючись історії інших людей, ми зможемо подивитися на них як на Божих дітей, і служіння буде більше подібним до Спасителевого.