Те, що приходить згори, є священним

І от однієї неділі я трохи довше, ніж завжди, не вставав з ліжка. Батьки хотіли прийти до церкви раніше, тож коли я все ж таки встав, мені довелося все робити поспіхом. Аж коли ми прийшли в дім зборів, я зрозумів, що забув узяти гроші для десятини. “Нічого, сплачу наступного тижня”,—подумав я. Але мені було неприємно. Я хотів, аби Небесний Батько знав, що я слухняний.

Після зборів ми повернулися додому і побачили, що нас пограбували. Дорогоцінності, відеокамера—усе, що було цінним, зникло. Я побіг у свою кімнату й відкрив шухляду, де залишив десятину. Її також не було. Тепер мені було дуже неприємно. Я вважав, що якби не забув узяти гроші з собою до церкви, то вони тепер не зникли б.

Після того я відчув спонукання сказати батькові ці слова: “Не хвилюйся. Все буде добре. Людина, яка нас пограбувала, взяла Господні гроші, тож вона взяла те, що є священним”. Я вважав, що для Господа це не залишиться непоміченим.

Але також думав, що Господь хотів, аби я навчився уважніше ставитися до того, що належало Йому. Невдовзі злодія спіймали, і все було повернуто—крім моєї десятини. Щоб усе виправити, я взяв таку ж суму грошей зі своїх заощаджень і відніс єпископу наступної неділі. З того часу я завжди намагався сплачувати свою десятину вчасно. Я знаю, що десятина—це закон Бога, тому я маю ставитися до нього відповідально.

У 63 розділі книги Учення і Завіти Господь навчає священного принципу: послуху. “Ось, Я, Господь, піднімаю Свій голос, і його треба слухатися” (вірш 5). Сказане Ним “є священним і має промовлятися з обережністю” (вірш 64).

У час отримання цього одкровення кілька людей, які відвернулися від Джозефа Сміта, критикували його. Серед них був Езра Бут. Бут був священником іншого віросповідання, але вирішив охриститися після того, як побачив, що Джозеф Сміт силою священства зцілив руку однієї жінки.

Втім Бут невдовзі втратив віру в те, свідком чого став. Він почав критикувати Пророка. Він не розумів, що ознаки або дива самі по собі не є джерелом тривалої віри. Коли він почав ставитися легковажно до того, що є священним, то загубив шлях і став одним зі “злочестивих та бунтівних” (вірш 2).

Мені цікаво, що коли Господь каже про наш послух, Він також каже і про Його вибір. Його вибір не є випадковим чи свавільним; Його вибір основується на вченні й принципах. У розділі 82 книги Учення і Завіти Він проголошує: “Я, Господь, звʼязаний Своїм обіцянням, коли ви робите те, що Я кажу” (вірш 10).

Для мене це означає, що Він обіцяє завжди дотримуватися Своїх обіцянь, якщо ми слухняні. Він буде нас захищати. Він буде нас вести. І хоча нам не слід шукати ознак, аби переконати інших в істині або доводити свою віру, ознаки і дива з’являються і будуть з’являтися внаслідок нашої віри в Ісуса Христа відповідно до волі Бога (див. Учення і Завіти 63:9–10). Наш послух дійсно позначається на здатності Господа благословляти нас. Це мене вражає.

Інший принцип слухняності полягає в тому, що знищення і присуд, які чекають на злочестивих, хоч важко про це чути або це уявити, будуть справедливими. Якби послуху не навчали і його не сподівалися, так би не було. Але оскільки вічні закони мають вічні наслідки, навіть той, хто відчуває на собі ці наслідки, знатиме, що присуди Господа є справедливими (див. Мосія 16:1). “І вся плоть знатиме, що Я є Бог.” (Учення і Завіти 63:6).

Господь вирішує, кого винагороджувати, а кого карати. Коли Він застерігає бунтівних, то робить це з любові до них, аби заохотити їх повернутися на правильний шлях, поки вони ще можуть це зробити, “бо без віри жодна людина не догоджає Богові” (вірш 11).

“Той, хто терпить у вірі і чинить Мою волю, той переможе” (вірш 20), і “тому, хто дотримується Моїх заповідей, Я дам таємниці Мого царства, і вони будуть у ньому криницею живої води, що тече в життя вічне” (вірш 23).

Зображення

men and women walking to and from a temple

Насправді Господь каже, що не лише ми самі повинні бути слухняними, але нам слід заохочувати інших бути такими. Він каже: “Щоб кожна людина взяла праведність у свої руки … і піднесла голос попередження до жителів землі; і проголосила і словом, і втечею, що спустошення зійде на злочестивих” (вірш 37).

“І словом, і втечею” Мені подобаються ці слова. Слухняні втечуть від світу й зберуться в Сіоні. Раніше це означало збиратися там, де знаходиться головне управління Церкви; у наш час це означає збиратися в місцях праведності, серед яких—храм. Як сказав Президент Рассел М. Нельсон: “Кожен з нас потребує постійного духовного зміцнення і навчання, що можливе лише в домі Господа”¹.

Збираючись у Сіоні, ми повинні стати посланням для інших. Тобто люди мають помічати, що ми не беремо участі в певних справах. Ми уникаємо певних місць; ми втікаємо до храмів, до каплиць і до наших домівок. Інші мають чітко зрозуміти, що ми вживаємо, а чого не вживаємо, що ми дивимося, а чого не дивимося, що ми читаємо, а чого не читаємо, що ми кажемо, а чого не кажемо. Наша втеча від світу має бути помітною і сама по собі повинна стати посланням для неслухняних.

Крім того, Господь сподівається, що ми скористаємося своїм голосом. Утікаючи від злочестивості цього світу, ми також повинні проголошувати славетну євангелію. Природно і нормально, що люди виявлятимуть цікавість, бажаючи знати, чому ми не беремо участі у певних мирських справах, а нам необхідно виявляти сміливість, щоб відповідати їм не поблажливо і не з жалості, але керуючись любов’ю та щирим бажанням спасти їх.

Як сказав старійшина Дітер Ф. Ухтдорф, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів: “Я не прошу вас стояти на розі вулиці з мегафоном і викрикувати вірші з Книги Мормона. Те, про що я прошу—завжди шукати можливість природним і нормальним чином привносити свою віру в звичайні стосунки з людьми—як особисто, так і онлайн. Я прошу, щоб ви “були свідками” [Мосія 18:9] сили євангелії в усі часи—і, в разі необхідності, за допомогою слів”².

Коли багато років тому я почав платити десятину, то не усвідомлював повною мірою важливості того, що робив. Але я знав, що це було правильно і що я маю відповідально ставитися до заповідей Бога, бо те, що приходить згори, є священним. Цікаво, що у 63 розділі також ідеться про фінансові рішення і пожертвування для Церкви та міститься таке обіцяння від Господа: “Той, хто є вірним і витерпить, подолає світ.

Той, хто надсилає скарби до землі Сіону, отримає успадкування на цьому світі, і його діяння йтимуть за ним слідом, і також винагорода у світі прийдешньому” (вірші 47–48).