Лише в цифровому форматі: Голоси святих останніх днів
Наш досконалий трикутник надії та зцілення
Лікарі казали, що навряд чи наша новонароджена дівчинка буде розвиватися нормально, однак віра, піст і молитви та благословення священства довели, що вони помилялися.
Фотографія Леслі Нільссона
У 2015 році ми всі дуже раділи народженню Агати. Вона була першою онучкою моїх батьків. Усе йшло добре до дня її появи на світ. Вона була дитиною з великою вагою і у мене через це виникли ускладнення, а лікар із запізненням прибув до лікарні. Коли він нарешті приїхав, йому довелося застосувати щипці, щоб витягнути її. На той час у неї вже була неонатальна асфіксія.
Коли Агату на якусь мить поклали мені на груди, я подумала, що це зробили, аби я могла з нею попрощатися. Після цього медсестри швидко перенесли її до відділення неонатальної реанімації. Пізніше я дізналася, що за шкалою Апгара, яку застосовують для оцінки стану новонароджених, її показник дорівнював 2. Показник від 7 до 10 вважається нормальним.
Скануванням виявили велику білу пляму в мозку Агати, що було ознакою значного ушкодження внаслідок нестачі кисню. Лікарі сказали нам, що якщо вона виживе, то буде мати розумові ускладнення, фізичні вади і, найвірогідніше, епілепсію.
Коли моя сім’я дізналася про серйозність захворювання Агати, то моїм батькам і родичам чоловіка по черзі дозволяли увійти до неонатального реанімаційного відділення, щоб побачити Агату й попрощатися з нею. Мій батько і тесть, незалежно один від одного, дали їй благословення. Мій чоловік також благословив її. Тієї неділі ми постилися за неї всією сім’єю.
Агата провела 11 днів у лікарні, перш ніж ми забрали її додому. Упродовж кількох місяців вона проходила різні дослідження і процедури. Вона не могла ковтати, їй бракувало певних рефлексів, і вона потерпала від конвульсій. Мені сказали, що вона ніколи не зможе рухати головою, ніколи не буде ходити і ніколи не буде говорити.
Увесь наступний рік ми продовжували молитися і поститися за Агату, і ми возили її до фізіотерапевта, щоб допомогти їй навчитися рухатися. Ліва частина її тіла особливо постраждала від асфіксії. Вона могла рухати правою рукою, однак ліва не рухалася. Лікарі казали, що покращення буде повільним. Але лише через кілька сеансів вона змогла однаковою мірою рухати обома частинами тіла. Лікар сказав, що це диво. Оскільки вона так швидко навчалася, він дивувався, навіщо ми взагалі її привезли до нього.
Кожне невеличке покращення приносило нам радість. Невдовзі Агата почала рухати головою. Потім вона почала сідати. Коли вона почала усміхатися, ми знали, що це відповідь на нашу віру й молитви. А коли вона вперше сказала “мама”, я відчула величезну радість.
Найбільше диво сталося під час її щорічного огляду. МРТ показало, що в її мозку немає білої плями. Її лікар не міг у це повірити.
“Таке враження, що це сканування робили іншій дитині”,—сказав він, порівнюючи нове зображення з тим, що було зроблено після її народження. Він попросив, щоб ми зробили повторне сканування, запитавши: “Що взагалі відбувається?”
Сьогодні у Агати немає ні розумових, ні фізичних вад, і вона більше не приймає ліків від епілепсії. У школі її знають як розумну успішну дитину.
Ми приписуємо зцілення Агати, за словами мого батька, “досконалому трикутнику”: вірі, посту й молитві та благословенням священства, даним праведними чоловіками. Ми знаємо, що Господь любить нас, ми знаємо, що Він має силу, і ми знаємо, що Він дає нам Свою силу, щоб застосовувати її на землі. Ми вдячні, що Він зцілив Агату.