“За Мною йдіть”
Як Емілі Річардс змогла “щось сказати”
31 травня–6 червня
Емілі Річардс піднялася на вузьку трибуну National Woman Suffrage Association (Національної асоціації з питань надання виборчого права жінкам), що проводила зібрання у столиці США, Вашингтоні, округа Колумбія. Вона знала, що це одна з найвизначніших подій у її житті. То був 1889 рік, і такі питання, як право жінок брати участь у виборах у Юті та множинний шлюб, гаряче обговорювалися. Хоч Емілі хвилювалася, вона відчувала, що готова виступити на захист своєї домівки, своєї статі та своєї релігії.
Одне з видань так розповідало про цю подію: “Були побоювання, що цю пані з Юти не почують в усіх куточках зали—а саме так сталося з іншими промовцями,—але всі були здивовані та приємно вражені тим, що її чистий голос проникав до найвіддаленіших закутків будівлі, а її промова була справжнім тріумфом”1.
Хоча не збереглося записів, що сказала Емілі того дня, один з журналістів писав, що вона промовляла майже півгодини. Її виступ “був упорядкований, мав наукове підґрунтя” і в ньому містилися факти та думки, що “роззброювали упередженість”. Далі журналіст повідомляв, що слова Емілі були сповнені “лагідним духом”, який того дня пом’якшив багато сердець у ставленні до території Юта2.
Однак Емілі не завжди була вправним промовцем. Вона згадувала, як Елайза Р. Сноу, на той час генеральний президент Товариства допомоги, дала їй пораду: “Коли [сестра Сноу] вперше попросила мене виступити на зборах, я не змогла, і потім вона сказала: “Нічого страшного, але, коли тебе знову попросять виступати, спробуй і ти зможеш щось сказати”3.
Емілі всім серцем сприйняла цю пораду і зробила все можливе, аби бути готовою виступати, коли в цьому виникала потреба. Як і Емілі Річардс, ми повинні бути готові у будь-який час “відкривати [свої] вуст[а]” (Учення і Завіти 60:2) і проголошувати слово Бога.