“На шляху свого обов’язку”

У 1947 році відзначалася 100-та річниця прибуття перших піонерів-святих останніх днів у Долину Солоного озера. Протягом того року на спогад про цю подію було проведено багато святкувань і висловлено безліч слів вдячності відданим учням Ісуса Христа, які торували стежки, будували домівки, засівали землю у неплідній пустині та створювали нові поселення.

На жовтневій генеральній конференції 1947 року, віддаючи данину пошани цим вірним піонерам, президент Дж. Рубен Кларк, перший радник у Першому Президентстві, виголосив одну з найнезабутніших і найбільш зворушливих промов.

У своєму посланні президент Кларк коротко відзначив відомих провідників, які керували переселенням на захід, зокрема Бригама Янга, Гебера Ч. Кімболла, Уілфорда Вудраффа, Парлі П. Пратта і багатьох інших. Однак його основна мета полягала не в тому, щоб розповісти про досягнення цих видатних постатей. Натомість він присвятив свій виступ відважним людям, чиї імена не відомі і офіційно не записані в історії Церкви. У заголовку була відображена суть його послання: “Ті, хто в останньому фургоні”¹.

Президент Кларк дуже детально описав, з якими саме труднощами стикалися переселенці, які їхали в останньому критому фургоні кожного з довгих обозів, що перетинали рівнини. Він віддав шану цим безіменним і невідзначеним героям, які день за днем, тиждень за тижнем і місяць за місяцем мало не задихалися від куряви, яку здіймали усі ті фургони, що рухалися попереду, і які постійно долали перешкоди, що траплялися їм на шляху.

Президент Кларк сказав: “Однак день за днем ті, хто був у останньому фургоні, просувалися вперед, змучені та стомлені, з болем у ногах, іноді майже повністю виснажені, однак спираючись на свою віру в те, що Бог їх любить, що відновлена євангелія є істинною, і що Господь веде і скеровує Братів, які йдуть попереду”².

Він завершив своє послання щирою хвалою, сказавши: “Цим смиренним душам, величним у вірі, величним у роботі, величним у праведному житті, величним у створенні нашого безцінного спадку, я смиренно висловлюю свою любов, свою повагу, свою благоговійну шану”³.

У 1990 році президент Говард В. Хантер, на той час президент Кворуму Дванадцятьох Апостолів, виступив з посланням про незамінний внесок незліченної кількості членів Церкви, які служать старанно і вірно та які майже або взагалі не отримують публічного визнання чи гучних оплесків.

Президент Хантер пояснив:

“Ось що сказано [про молодого й доблесного полководця Моронія]:

“Якби всі люди були, і є, і будуть колись такими, як Мороній, знайте, навіть самі сили пекла було б зруйновано назавжди; так, диявол ніколи вже не мав би сили над серцями дітей людських” (Алма 48:17).

Яка похвала видатній і могутній людині… Через два вірші ми читаємо про Геламана і його братів, які відігравали менш помітну роль, ніж Мороній:

“Тепер дивіться, Геламан і його брати були не менш послужливими до людей, ніж був Мороній” (Алма 48:19)”.

Президент Хантер продовжив: “Іншими словами, хоч Геламан і не був таким помітним чи видатним, як Мороній, він був таким же послужливим; це означає, що він був таким же корисним чи готовим допомогти, як і Мороній”⁴.

Потім Президент Хантер порадив усім нам бути не менш послужливими. Він сказав: “Якщо ви відчуваєте, що багато з того, чим ви займаєтеся цього року або будете займатися в майбутньому, не робить вас дуже відомими, не занепадайте духом. Більшість з найкращих людей, які будь-коли жили, також не були дуже відомими. Служіть і зростайте, віддано і тихо”⁵.

Я вдячний за мільйони членів Церкви, які сьогодні приходять до Спасителя⁶ і просуваються вперед шляхом завітів в останніх фургонах наших сучасних обозів — і які дійсно є не менш послужливими. Ваша сильна віра в Небесного Батька і Господа Ісуса Христа і ваше невибагливе, сповнене посвячення життя надихають мене бути кращою людиною і кращим учнем.

Я люблю вас. Я захоплююсь вами. Я дякую вам. І я хвалю вас.

Наведене у Книзі Мормона висловлювання Самуїла Ламанійця найкраще описує мої почуття до вас.

“Зрозумі[йте], що більшість їх на шляху свого обовʼязку, і вони йдуть обачно перед Богом, і вони стежать за тим, щоб дотримуватися Його заповідей, і Його уставів…

Так, я кажу вам, що більшість їх робить це, і вони намагаються з невтомною старанністю привести решту братів своїх до пізнання істини”⁷.

Я вірю, що фраза “на шляху свого обов’язку” описує уважних братів і сестер, які шукають тих, хто самотньо сидить на церковних зборах та інших заходах, і сідає поруч з ними. Вони постійно докладають зусиль, щоб втішити тих, хто потребує втішення⁸, не очікуючи визнання чи похвали.

Фраза “на шляху свого обов’язку” описує подружжя і дітей, які підтримують чоловіка чи дружину, батька чи матір або дитину, що служать провідниками у Господній відновленій Церкві. Їхній постійний, тихий і зазвичай непомітний вплив, який вони чинять, надаючи підтримку, уможливлює такі благословення для багатьох людей і сімей, про які стане повністю відомо лише у вічності.

Фраза “на шляху свого обов’язку” описує людей, які, відвернувшись від Бога, знову смиренно повертаються до Нього⁹, каються у своїх гріхах і прагнуть очищувальної і цілющої сили Спасителевої Спокути. Прийти до Христа¹⁰, повертаючись на шлях завітів після того, як через гріх відхилилися на “заборонені дороги”¹¹, — духовно важливо, і для цього слід суворо дотримуватися праведності. Коли ці люди просуваються вперед з вірою і не втомлюються у доброчинності, вони закладають основи великої роботи у своєму особистому житті¹², а також “для всіх поколінь і на вічність”¹³.

Фраза “на шляху свого обов’язку” описує праведних людей, які прагнуть поєднатися зі Спасителем через відповідні завіти і обряди Його євангелії, але можуть не мати змоги це зробити через дію непідвладних їм факторів. Я обіцяю, що ваші особисті страждання будуть полегшені, а ваша слухняність і вірність у тому, щоб терпеливо підкорити свою волю Богові, будуть винагороджені у “визначений Господом час”¹⁴. “Буває увечорі плач, а радість на ранок!”¹⁵

Фраза “на шляху свого обов’язку” описує натхненних письмових і усних перекладачів по всьому світу, які служать Господу, допомагаючи друзям і членам Церкви “почути повноту євангелії на [їхньому] рідному язикові, [їхньою] рідною мовою”¹⁶. Їхні голоси, мова жестів і перекладені документи передають вічні істини, однак мало хто з нас знає їхні імена або коли-небудь висловлює вдячність. Завдяки дару мов, яким вони були благословенні, ці перекладачі служать старанно, безкорисливо і, найчастіше, анонімно, щоб допомогти людям отримати духовний дар віри через читання і слухання слова Бога¹⁷.

Фраза “на шляху свого обов’язку” описує вірних одружених чоловіків і жінок, які шанують свій завітний обов’язок розмножуватися і наповнювати землю, і які благословенні силою і витривалістю, щоб впоратися зі своїми дітьми на причасних зборах. У дедалі більш збентеженому світі, що стикається з лихами і хибно розставленими пріоритетами, ці відважні душі не зважають на мирські голоси, що звеличують егоцентричність; вони шанують святість і важливість життя у плані щастя, підготовленому Небесним Батьком для Його дітей.

Багато подружніх пар теж довіряють Богу, якщо праведні бажання їхніх сердець не здійснюються так або тоді, як вони сподівалися і мріяли. Вони “надію складають на Господа”¹⁸ і не вимагають, щоб Він виконав усе бажане в їхньому смертному житті у визначені ними строки. “Бо від початку світу люди не чули, до вух не доходило, жодне око не бачило, о Боже, крім Тебе, які величні речі Ти приготував для [тих], хто чекає на Тебе”¹⁹.

Фраза “на шляху свого обов’язку” описує тисячі й тисячі провідників ясельної групи та вчителів Початкового товариства, які люблять і навчають дітей Церкви кожного Суботнього дня.

Поміркуйте про вічний вплив служіння, яке здійснюється цими відданими учнями, — і про дивовижні благословення, обіцяні тим, хто служить дітям.

“І взяв [Ісус] дитину, і поставив її серед них. І, обнявши її, Він промовив до них:

“Коли хто в Ім’я Моє прийме одне з дітей таких, той приймає Мене. Хто ж приймає Мене, — не Мене він приймає, а Того, Хто послав Мене!”²⁰

Фраза “на шляху свого обов’язку” описує відданих дітей, які ніжно дбають про літніх батьків; матір, яка не спить, бо втішає налякану дитину, стоячи на сторожі свого дому, як “левиця біля воріт”²¹; членів Церкви, які приходять раніше і затримуються пізніше, щоб розставити і потім прибрати стільці; а також натхненних людей, які запрошують рідних, друзів і знайомих прийти і побачити, прийти і допомогти, прийти і залишитися²².

Я описав лише кілька вибраних прикладів дотримання завітів, а також відданих учнів Ісуса Христа, таких, як ви, хто просувається вперед “на шляху свого обов’язку”. Мільйони інших прикладів святих останніх днів, які присвячують “всю свою душу”²³ Богові, є у домівках, зосереджених на Христі, і в церковних підрозділах по всьому світу.

Ви любите і служите, слухаєте і навчаєтеся, піклуєтеся і втішаєте, навчаєте і свідчите силою Святого Духа. Ви поститеся і молитеся часто, і стаєте все сильнішими і сильнішими в покірливості, і все стійкішими і стійкішими у вірі в Христа, “до того, що наповнює [ваші] душі радістю і втіхою, авжеж, аж до очищення й освячення [ваших] сердець, освячення, яке приходить через те, що [ви віддаєте ваші] серця Богові”²⁴.

Ті, хто в останньому фургоні, всі, хто не менш послужливий, і ви, хто сьогодні просувається вперед на шляху свого обов’язку, є силою відновленої Церкви Спасителя. І, як пообіцяв Господь, “усі престоли і владарювання, панування і влади буде відкрито і даровано всім тим, хто доблесно терпів за євангелію Ісуса Христа”²⁵.

Я з радістю свідчу, що Небесний Батько і Його Улюблений Син живі, і Їхні обіцяння є певними, у священне ім’я Господа Ісуса Христа, амінь.