Ходити у завітних стосунках з Христом

Мій добрий друг Ілан розповів мені про одну дорогу в Ізраїлі. “Це називається Дорогою Ісуса, — сказав він, — тому що веде з Назарета до Капернаума. Багато хто вірить, що цим шляхом йшов Ісус”. Я одразу ж вирішила, що хочу пройти тим шляхом, і почала планувати поїздку до Ізраїлю.

За шість тижнів до поїздки я зламала щиколотку. Мій чоловік хвилювався через цю травму, а мене найбільше турбувало, як я пройду Дорогою Ісуса через місяць. Я вперта від природи, тому не стала скасовувати свій політ.

Пам’ятаю, як того чудового червневого ранку я зустрілася з нашим ізраїльським гідом. Я вибралася на одній нозі з машини, а потім витягла милиці та колінний скутер. Мая, наш гід, подивилася на мій гіпс і сказала: “Не думаю, що ви зможете пройти цією стежкою в такому стані”.

“Можливо, ні, — відповіла я, — але нічого не заважає мені спробувати”. Вона стримано кивнула, і ми вирушили в путь. За це я її і люблю. За її віру в мою здатність пройти тим шляхом із травмою.

Я деякий час намагалася самостійно пробиратися крутою стежкою та між валунами. Тоді, зворушена глибиною моєї рішучості, Мая витягла тонку мотузку, прив’язала її до керма мого скутера і почала тягти. Вона тягнула мене вгору пагорбами, через лимонні сади і вздовж берегів Галілейського моря. Наприкінці подорожі я висловила вдячність своїй милій провідниці, яка допомогла мені здійснити те, чого я ніколи не змогла б зробити самостійно.

Коли Господь покликав Еноха мандрувати і свідчити про Нього, Енох завагався¹. Він був просто хлопцем, “тяжкоустим”. Як він міг пройти цей шлях у такому стані? Його засліплювало те, що у ньому було не так. Господь просто і негайно відповів на занепокоєння Еноха: “Іди зі Мною”². Як Енох, ми теж маємо пам’ятати, що Той, Хто “в муках страждав… кров проливав”³, дозволить смертному життю робити з нами свою справу, але Він не просить нас проходити ці труднощі наодинці⁴. Якими б важкими не були наша історія чи нинішній курс нашого шляху, Він запросить нас іти з Ним⁵.

Уявіть юнака, який потрапив у біду і зустрів Господа в пустинному місці. Яків подорожував далеко від дому. Глибокою ніччю йому наснився сон, в якому була не лише драбина, але й важливі завітні обіцяння, включно з тим, яке я люблю називати обіцянням на п’яти пальцях⁶. Тієї ночі Господь став поруч з Яковом, представився Богом батька Якова, а потім пообіцяв:

• “Я з тобою.

• Я пильнуватиму тебе.

• Я верну тебе додому.

• Я не покину тебе.

• Я вчиню, як сказав тобі”⁷.

Яків мав зробити вибір. Він міг вибрати прожити своє життя, будучи просто трохи знайомим з Богом свого батька, а міг вибрати прожити життя у відданих завітних стосунках з Ним. Багато років по тому Яків свідчив про життя за Господніми завітними обіцяннями: “[Бог]… відповів мені в день мого утиску, і був зо мною в дорозі, якою ходив я”⁸. Так само, як Він зробив це для Якова, Господь відповість кожному з нас у день скрути, якщо ми вирішимо пов’язати своє життя з Його життям. Він обіцяв ходити з нами на цьому шляху.

Ми називаємо це шляхом завітів — він починається із завіту хрищення і веде до глибших завітів, які ми укладаємо в храмі. Можливо, ви чуєте ці слова і думаєте, які галочки треба поставити. Можливо, все, що ви бачите, — це шлях вимог. Придивившись уважніше, ми побачимо щось більш привабливе. Завіт стосується не тільки договору, хоча це й важливий аспект. Він про стосунки. Президент Рассел М. Нельсон навчав: “Шлях завіту нерозривно пов’язаний з нашими стосунками з Богом”⁹.

Подумайте про завіт шлюбу. Дата весілля важлива, але не менш важливими є стосунки, що виковуються протягом подальшого спільного життя. Те саме стосується і завітних відносин з Богом. Були поставлені умови, і на цьому шляху будуть очікування. Утім, Він запрошує нас прийти такими, які ми є, з щирими намірами серця, і “просуватися вперед”¹⁰ з Ним, Який буде на нашому боці, довіряючи, що отримаємо Його обіцяні благословення. Писання нагадують нам, що часто ці благословення приходять у Його власний час і спосіб: через 38 років¹¹, 12 років¹² чи негайно¹³. “Як станеться лихо [на твоєму шляху] — рятунок прийде”¹⁴.

Його місія — це місія милості. Ісус Христос зустріне нас там, де ми є, і такими, якими ми є. Це причина того, що відбувалося в саду, на хресті та у гробниці. Спасителя було послано, щоб допомогти нам все здолати¹⁵. Але залишаючись на місці, ми не отримаємо визволення, якого прагнемо. Як Він не залишив Якова на голій землі, так само Господь не має наміру залишати нікого з нас там, де ми є.

Його місія — це місія піднесення. Він працюватиме в нас¹⁶, щоб піднести нас до того рівня, де Він є, і в цьому процесі дати нам можливість стати такими, як Він. Ісус Христос прийшов, щоб піднести нас¹⁷. Він хоче допомогти нам стати, як Він. Це причина існування храмів.

Ми маємо пам’ятати, що досягнемо піднесення не лише завдяки курсу, яким прямуємо, а й завдяки Напарнику — нашому Спасителю. У цьому й полягають завітні стосунки.

Перебуваючи в Ізраїлі, я відвідала Стіну плачу. Для юдеїв це найсвятіше місце в Ізраїлі. Це все, що лишилося від їхнього храму. Більшість вдягають найкраще вбрання, коли відвідують це священне місце; їхній вибір одягу є символом їхньої відданості стосункам з Богом. Вони приходять до цієї стіни, щоб читати Священні Писання, поклонятися і виливати душу в молитвах. Благання про храм поглинають кожен їхній день, кожну їхню молитву, так сильно вони бажають мати дім завіту. Я захоплююся їхньою відданістю.

Повернувшись з Ізраїлю, я стала уважніше прислухатися до розмов про завіти. Я помітила, що люди запитують: Чому мені треба йти шляхом завітів? Чи треба мені входити в дім, щоб укласти завіти? Чому мені треба носити священний храмовий одяг? Чи треба мені розвивати завітні стосунки з Господом? Відповідь на ці хороші й важливі запитання проста: все залежить від того, який рівень стосунків з Ісусом Христом ви хочете мати¹⁸. Кожному з нас доведеться знайти власну відповідь на ці глибоко особисті запитання.

Ось моя відповідь: я йду цим шляхом як “улюблена дочка Небесних Батьків”¹⁹, яку Бог знає²⁰ і якій глибоко довіряє²¹. Як дитя завіту, я маю право отримати обіцяні²² благословення. Я вибрала²³ ходити з Господом. Мене було покликано²⁴ бути свідком Христа. Коли шлях здається непосильним, я зміцнююся²⁵ завдяки уможливлюючій благодаті. Щоразу, коли я переступаю поріг Його дому, я глибше відчуваю завітні стосунки з Ним. Мене освячено²⁶ Його Духом, наділено²⁷ Його силою, рукопокладено²⁸ будувати Його царство. Через процес щоденного покаяння та щотижневого прийняття причастя я вчуся ставати стійкою²⁹ і творити добро³⁰. Я йду цим шляхом з Ісусом Христом, з нетерпінням чекаючи обіцяного дня, коли Він прийде знову. Тоді мене буде запечатано до Нього³¹ і піднесено як святу³² дочку Бога.

Ось чому я йду шляхом завітів.

Ось чому я тримаюся завітних обіцянь.

Ось чому я відвідую Його дім завітів.

Ось чому я ношу священний храмовий одяг як постійне нагадування.

Тому що я хочу жити у відданості завітним стосункам з Ним.

Можливо, ви також цього хочете. Почніть з того місця, де ви зараз³³. Не дозволяйте своєму стану заважати вам. Пам’ятайте, що темп або місце на шляху не так важливі, як просування вперед³⁴. Попросіть когось, кому ви довіряєте, хто йде шляхом завітів, познайомити вас зі Спасителем, Якого пізнали вони. Дізнавайтеся про Нього більше. Інвестуйте у стосунки, уклавши з Ним завіт. Ваш вік чи стан не важливі. Ви можете йти з Ним.

Після того як ми пройшли Дорогою Ісуса, Мая не забрала свою мотузку. Вона залишила її прив’язаною до мого скутера. Наступні кілька днів мої підлітки-племінники і їхній друг по черзі тягали мене вулицями Єрусалима³⁵. Вони подбали про те, щоб я нічого не пропустила з історій про Ісуса. Це нагадало мені про силу підростаючого покоління. Ми можемо навчатися у вас. Ви маєте щире бажання пізнати Провідника, Ісуса Христа. Ви довіряєте, що мотузка, яка нас прив’язує до Нього, є достатньо міцною. Ви маєте надзвичайний дар збирати інших до Нього³⁶.

На щастя, ми йдемо цим шляхом разом, підбадьорюючи одне одного³⁷. Розділяючи свій особистий досвід з Христом, ми зміцнимо свою відданість. Про це я свідчу, в ім’я Ісуса Христа, амінь.