Блудний син і дорога, що веде додому

Дехто називає її найвеличнішою короткою історією з усіх, що будь-коли розповідались¹. Оскільки вона була перекладена на тисячі мов по всьому світу, дуже можливо, що протягом останніх двох тисячоліть не було жодного дня, коли б цю історію не згадували десь у світі.

Її розповів Ісус Христос, наш Спаситель і Викупитель, Який прийшов на землю, щоб “спасти, що загинуло”². Вона починається з цих простих слів: “У чоловіка одного було два сини”³.

Відразу ж ми дізнаємося про конфлікт, який приносить чимало сердечного болю. Один з синів⁴ каже батькові, що йому набридло жити вдома. Він хоче свободи. Він хоче відмежуватися від культури і вчень своїх батьків. Він просить йому дати його частину спадку — зараз⁵.

Чи можете ви уявити, що відчув батько, коли почув це? Коли він усвідомив, що те, чого його син прагнув понад усе, — це полишити сім’ю і, можливо, ніколи не повернутися?

Син, безперечно, був у захваті від пригоди і радів. Нарешті він живе сам. Вільний від принципів і правил культури своєї юності, він тепер може сам робити вибір, на який не впливатимуть його батьки. Більше не буде вини. Він буде насолоджуватися компанією однодумців і жити так, як заманеться.

Прибувши в далеку країну, він швидко обзавівся новими приятелями і почав жити так, як завжди мріяв. Він, напевно, був популярним, бо вільно витрачав кошти. Його нові приятелі, які мали зиск з його марнотратства, не засуджували його. Вони хвалили, вітали і захищали його вибір⁶.

Якби в ті часи були соціальні медіа, то на його сторінках було би повно анімованих фотографій усміхнених друзів: #Живу_на_повну! #Ніколи_ще_ не_був_щасливішим! #Давно_мав_це_зробити!

Але гульня була недовгою — рідко буває, коли таке триває довго. Сталося дві події: по-перше, у нього скінчилися кошти, і друге, у тім краї настав голод⁷.

Коли проблем побільшало, він запанікував. Колись невгамовний радісний марнотратник, тепер він не міг собі дозволити хоч раз на день поїсти, не кажучи вже про дах над головою. Як йому вижити?

Він був щедрим до своїх приятелів — чи допоможуть вони йому тепер? Я можу уявити, як він просить про незначну підтримку — лише на короткий час — поки він знов не стане на ноги.

Та, як сказано у Писаннях: “Ніхто не давав”⁸.

Ледь живий, він натрапив на місцевого фермера, який найняв його пасти свиней⁹.

Відчуваючи страшний голод, покинутий і самотній, цей юнак, скоріш за все, думав, як могло статися, що все обернулося так надзвичайно, жахливо погано.

Його непокоїла не лише порожнеча у шлунку. Його непокоїла порожнеча в душі. Він був настільки впевнений, що потакання своїм мирським бажанням зробить його щасливим і що моральні закони були перепоною на шляху до того щастя. Тепер він дещо збагнув. Але, яку велику ціну йому довелося сплатити за це знання!¹⁰

У міру того, як посилювався фізичний і духовний голод, він почав згадувати про свого батька. Чи допоможе він йому після всього того, що сталося? Навіть у найбіднішого зі слуг його батька була їжа і прихисток від бур.

Але, повернутися до батька?

Ніколи.

Зізнатися своєму селищу, що він розтринькав свій спадок?

Неможливо.

Постати перед сусідами, які, звісно, попереджали його, що він ганьбить свою сім’ю і завдає серцевого болю батькам? Повернутися до своїх старих друзів після того, як він вихвалявся, що вирвався на свободу?

Не під силу.

Але голод, самотність і докори сумління просто так не зникнуть. Тоді “він спам’ятався”¹¹.

Він збагнув, що йому потрібно зробити.

Тепер повернімося до батька, засмученого господаря дому. Скільки сотень, а то й тисяч годин він провів у тривозі за свого сина?

Скільки разів він дивився на ту саму дорогу, якою пішов його син, і переживав глибоку втрату, яку відчув, коли його син йшов геть? Скільки молитов він підніс пізно вночі, благаючи Бога, щоб його син був у безпеці, щоб він дізнався правду, щоб він повернувся?

І тоді, одного дня, батько дивиться на ту безлюдну дорогу — дорогу, що веде додому — і бачить вдалині силует людини, яка йде до нього.

Чи це можливо?

І хоча та людина ще дуже далеко, батько раптом розуміє, що то його син.

Він біжить до нього, обіймає і цілує його¹².

“Отче, — благає син, промовляючи слова, які, мабуть, подумки проговорював тисячу разів, — Прогрішився я… против неба та супроти тебе. Недостойний я вже зватись сином твоїм. Прийми ж мене, як одного з своїх наймитів”¹³.

Але батько не дає йому договорити. Зі сльозами на очах він велить своїм слугам: “Принесіть найкращу в домі одежу, і одягніть її на плечі сина мого. Надіньте персня на палець йому і сандалі на його ноги. Влаштуйте бенкет, щоб відсвяткувати. Мій син повернувся!”¹⁴

У моєму кабінеті висить малюнок німецького художника Річарда Бурде. Нам з Гарріет подобається цей малюнок. На ньому з більш широкої перспективи зображено одну лагідну сцену з цієї притчі Спасителя.

Зображення

Повернення блудного сина, художник Річард Бурде.

У той час, як майже всі дуже раділи поверненню цього сина, одна людина — його старший брат — не раділа цьому¹⁵.

На серці старшому брату доволі нелегко.

Він був тут, коли його брат зажадав свого спадку. Він бачив своїми очима, яке величезне горе звалилося на його батька.

Відтоді, як його брат пішов, він завжди намагався полегшити тягар свого батька. Він щодня докладав зусиль, щоб зцілити батькове зламане серце.

І нині те безрозсудне дитя повернулось, і люди безупинно, не в міру, приділяють увагу його бунтівному братові.

“За всі ці роки, — каже він батькові, — я жодного разу не відмовився зробити те, про що ти просив. Але за весь цей час ти жодного разу не влаштував для мене свята”¹⁶.

Сповнений любові батько відповідає: “Любий сину, все, що в мене є — твоє! Йдеться не про порівняння винагород чи святкувань. Йдеться про зцілення. Це та мить, про яку ми сподівалися усі ці роки. Брат твій був мертвий і ожив! Був пропав, але тепер він знайшовся!”¹⁷

Мої любі брати і сестри, дорогі друзі, як і всі притчі Спасителя, ця притча стосується не лише людей, які жили в давнину. Вона стосується вас і мене, сьогодні.

Хто з нас не сходив з путі святості, нерозумно вважаючи, що ми можемо знайти більше щастя, якщо йтимемо власним егоїстичним шляхом?

Хто з нас не відчував, що його впокорено, що його серце скрушено і що він відчайдушно прагне прощення й милості?

Мабуть дехто навіть задавався питанням: “Чи взагалі можливо повернутися? Чи станеться так, що мої колишні друзі назавжди клеймитимуть мене, відмовляться від мене і уникатимуть мене? Чи не краще так і залишитись загубленим? Як відреагує Бог, якщо я спробую повернутись?”

У цій притчі нам дається відповідь.

Наш Небесний Батько побіжить до нас, Його серце переповнене любов’ю і співчуттям. Він обійме нас, зодягне одежу нам на плечі, надіне персня нам на палець і сандалі нам на ноги, і проголосить: “Сьогодні у нас свято! Бо моє дитя, яке мертвим було, ожило!”

Небеса радітимуть нашому поверненню.

Чи можу я тепер скористатися можливістю і звернутися до кожного з вас окремо?

Що би не сталося у вашому житті в минулому, я вторую словам мого дорогого друга і товариша, апостола старійшини Джеффрі Р. Холланда, і проголошую ці слова: “Ви не можете зійти нижче тієї глибини, до якої сяє нескінченне світло [спокутної жертви] Христа”¹⁸.

Хоча вибір, який ви, можливо, зробили, увів вас далеко від Спасителя і Його Церкви, Головний Цілитель стоїть біля дороги, що веде додому, і вітає вас. І ми як члени Церкви Ісуса Христа прагнемо наслідувати Його приклад і прийняти вас, як наших братів і сестер, як наших друзів. Ми радіємо і святкуємо з вами.

Ваше повернення не применшить благословень інших людей. Бо Батькова щедрість безмежна, і те, що дається одному, жодним чином не применшує первородства інших¹⁹.

Я не кажу, що повернутися назад буде легко. Я можу свідчити про це. Насправді, це може бути найважчим вибором з усіх, які ви будь-коли зробите.

Але я свідчу, що в ту мить, коли ви вирішите повернутися і йти шляхом нашого Спасителя і Викупителя, Його сила увійде у ваше життя і змінить його²⁰.

Ангели на небесах будуть радіти.

А також і ми, ваша сім’я у Христі. Адже ми знаємо, що таке бути блудними марнотратами. Усі ми щодня покладаємося на ту ж саму спокутну силу Христа. Ми знаємо цю дорогу, і ми йтимемо з вами.

Ні, наш шлях не буде таким, на якому ми не зазнаємо горя, скорботи чи смутку. Але ми зайшли так далеко “через слово Христа з непохитною вірою в Нього, покладаючися повністю на заслуги Того, Хто владний спасати”. І разом ми будемо “просуватися вперед з непохитною вірою в Христа, маючи справжню яскравість надії, і любов до Бога і до всіх людей”²¹. Разом ми будемо “раді[ти] невимовною й славною радістю”²², бо Ісус Христос — наша сила!²³

Я молюся про те, щоб кожен з нас міг почути у цій глибокій за змістом притчі, як голос Батька кличе нас стати на дорогу, що веде додому, щоб у нас була мужність покаятись, отримати прощення і йти шляхом, що веде нас назад до нашого співчутливого і милостивого Бога. Про це я свідчу і залишаю вам своє благословення, в ім’я Ісуса Христа, амінь.