Ісус Христос — це Скарб

У 1907 році заможний англієць, якого звали Джордж Герберт, 5-й граф Карнарвону¹, переїхав до Єгипту і зацікавився археологією. Він познайомився з відомим єгиптологом, Говардом Картером, і запропонував йому бути партнерами. Картер наглядатиме за їхніми археологічними розкопками, а Карнарвон забезпечить фінансування.

Разом вони успішно провели дослідження у ряді місцевостей. Потім вони отримали дозвіл здійснювати розкопки у Долині Царів, розташованій біля сучасного Луксора, де було знайдено гробниці багатьох фараонів. Вони вирішили відшукати гробницю царя Тутанхамона. Тутанхамон зійшов на єгипетський трон понад 3 000 років тому і правив 10 років, а потім несподівано помер². Було відомо, що його поховали у Долині Царів³, але місцезнаходження його гробниці було невідомим.

Картер і Карнарвон упродовж п’яти років безуспішно шукали гробницю Тутанхамона. Зрештою Карнарвон повідомив Картеру, що він більше не братиме участі в цьому безуспішному пошуку. Картер благав його дозволити провести ще один сезон розкопок, і Карнарвон поступився й погодився надати фінансування.

Картер збагнув, що хоча методичні розкопки всього дна Долини Царів уже проведено, залишилось ще одне місце — те, на якому розташовувався їхній базовий табір. Через кілька днів розкопок у тому місці вони знайшли перші сходи, що вели вниз до гробниці⁴.

Коли Картер зрештою зазирнув у передпокій гробниці Тутанхамона, він побачив усюди золото. Після трьох місяців роботи з внесення до каталогу вмісту передпокою, вони у лютому 1923 року відкрили запечатану похоронну камеру — це сталося 100 років тому. Це була найвідоміша археологічна знахідка 20-го століття.

Упродовж тих років безуспішного пошуку Картер і Карнарвон не помітили того, що в буквальному сенсі було у них під ногами. Приблизно за п’ять століть до народження Спасителя пророк Яків з Книги Мормона називав сприйняття за належне або недооцінювання того, що є поряд, “поглядання[м] за межу”. Яків передбачив, що люди в Єрусалимі не розпізнають обіцяного Месію, коли Він прийде. Яків пророкував, що вони будуть “народом[, який] зневажа[є] слова прямоти… і прагн[е] до того, чого вони не могли розуміти. Отже, через їхню сліпоту, сліпоту, яка прий[де] через поглядання за межу, вони повинні неодмінно впасти”⁵. Іншими словами, вони спотикатимуться.

Пророцтво Якова справдилось. Під час земного священнослужіння Ісуса багато людей поглядали за межу, поза Нього. Вони дивилися повз Спасителя світу. Замість того, щоб визнати Його роль у здійсненні плану Небесного Батька, вони засудили і розіп’яли Його. Вони прагнули побачити когось іншого, хто приніс би їм спасіння, і чекали на нього.

Подібно до тих людей у Єрусалимі та подібно до Картера й Карнарвона ми також можемо бути схильні поглядати за межу. Нам слід утримуватись від цієї схильності, інакше ми не помітимо Ісуса Христа у нашому житті й не зможемо розпізнати багато благословень, які Він пропонує нам. Ми потребуємо Його. Нам радять покладатися “повністю на заслуги Того, Хто владний спасати”⁶.

Він — наша межа. Якщо ми хибно уявляємо, що потребуємо чогось більшого, ніж пропонує Він, то заперечуємо або применшуємо масштаб і силу впливу, який Він може мати у нашому житті. Він предʼявив права на милість і виявляє цю милість до нас⁷. Він є тим єдиним “джерел[ом, до якого нам слід] звертатися за прощенням [наших] гріхів”⁸. Він є нашим Заступником перед Батьком і відстоює те, чого завжди хотів Батько: щоб ми повернулися до Нього як спадкоємці Його царства. Ми маємо, як сказав пророк Алма, “кин[ути] поглядом [н]аших очей і поч[ати] вірити в Сина Божого, що Він прийде викупити Свій народ, і що Він страждатиме і загине, щоб спокутувати [наші] гріхи; і що Він встане знову з мертвих, чим принесе воскресіння”⁹. Ісус Христос — наш Скарб.

Спаситель дав нам багато способів, як ми можемо свідомо зосереджуватися на Ньому, зокрема щоденну можливість каятися. Іноді ми недооцінюємо, наскільки великим є це запропоноване нам благословення. Мене у восьмирічному віці охристив мій батько. Після цієї події, коли ми збиралися перейти вулицю, де був жвавий рух, я тримав його за руку. Я був неуважним і ступив з тротуару на дорогу саме в ту мить, коли до нас з гуркотом наблизилась велика вантажівка. Мій батько смикнув мене назад з дороги на тротуар. Якби він цього не зробив, мене збила би ця вантажівка. Знаючи про свій бешкетний характер, я подумав: “Мабуть для мене було б краще, якби мене вбила ця вантажівка, адже я ніколи не буду таким чистим, як я є зараз, відразу після свого хрищення”.

У восьмирічному віці я помилково вважав, що вода хрищення змила гріхи. Це не так. За роки після мого хрищення я дізнався, що очищення від гріхів відбувається силою Ісуса Христа завдяки Його спокутній жертві, коли ми укладаємо завіт хрищення і дотримуємося його¹⁰. Потім, завдяки дару покаяння, ми можемо залишатися чистими. Я також дізнався, що причастя запускає могутній благотворний цикл у нашому житті, завдяки якому ми можемо зберігати прощення наших гріхів¹¹.

Подібно до скарбів, які були під ногами у Картера і Карнарвона, дорогоцінні благословення причастя доступні нам щоразу, коли ми відвідуємо причасні збори. Нам обіцяно, що Святий Дух буде нашим постійним супутником, якщо ми будемо ставитися до причастя так, як новонавернений ставиться до хрищення і конфірмації, зі скрушеним серцем і упокореним духом, і рішучістю дотримуватись завіту хрищення. Святий Дух благословляє нас Своєю освячувальною силою, щоб ми могли завжди зберігати прощення наших гріхів тиждень за тижнем¹².

Наш духовний фундамент зміцнюється, якщо ми каємося, свідомо готуємося до прийняття причастя і гідно це робимо. Тільки маючи міцний духовний фундамент, ми можемо витримати, метафорично кажучи, дощ, вітер і потоки, які протидіють нам у нашому житті¹³. І навпаки, наш духовний фундамент слабшає, якщо ми свідомо пропускаємо причасні збори або не зосереджуємося на Спасителі під час причастя. Ми можемо несвідомо “від’єдну[вати] себе від Духа Господа, так що Він не буде мати місця в [нас], щоб направляти [нас] путями мудрості, щоб [ми] були благословенними, процвітаючими і збереженими”¹⁴.

Коли з нами перебуває Святий Дух, ми матимемо натхнення і скерування укладати й інші завіти, такі, як ті, що ми укладаємо у храмах, і дотримуватися їх. Якщо ми це робимо, наші стосунки з Богом поглиблюються¹⁵. Можливо, ви помітили, що протягом останніх років було оголошено про будівництво багатьох нових храмів, тому храми знаходитимуться ще ближче до членів Церкви¹⁶. Парадоксально, що коли до храмів стає легше дістатися, наше відвідування храмів може ставати все менш регулярним. Коли храми знаходяться далеко, ми плануємо свій час і ресурси, щоб здійснити подорож до храму для поклоніння в ньому. Ми робимо ці подорожі пріоритетними.

Якщо храм розташований поруч, можна легко допустити, щоб якісь незначні справи заважали нам його відвідувати, і ми казали: “Гаразд, піду туди іншого разу”. Якщо ми живемо близько до храму, то можемо гнучкіше планувати час його відвідування, але, через ту саму гнучкість, ми можемо стати більш схильними сприймати храм як належне. Якщо ми сприймаємо його так, то “поглядаємо за межу”, недооцінюючи можливість наближатися до Спасителя у Його святому домі. Наша прихильність відвідуванню храму повинна бути щонайменше такою ж сильною, коли він поруч, як і коли він далеко.

Після того як Картер і Карнарвон провели розкопки по всій Долині Царів, шукаючи гробницю Тутанхамона, вони усвідомили свій недогляд. Нам, щоб знайти наш скарб, не потрібно безуспішно трудитися, як це деякий час робили вони. Нам також не потрібно шукати поради з екзотичних джерел, хвалячи новизну джерела і вважаючи, що така порада буде більш вагомою, ніж ті, які ми можемо отримати від смиренного пророка Бога.

Як написано у Старому Завіті, коли Нааман прагнув зцілення від прокази, на яку хворів, він обурився, коли йому сказали зануритися сім разів у розташовану неподалік звичайну річку. Але його переконали дослухатися до поради пророка Єлисея, а не покладатися на власні упереджені уявлення про те, як має відбутися це диво. Внаслідок цього Нааман зцілився¹⁷. Якщо ми довіряємо Божому пророку, який є на землі сьогодні, і діємо за його порадою, ми знайдемо щастя і також можемо зцілитися. Нам не потрібно поглядати за межу.

Брати і сестри, я закликаю вас пам’ятати Ісуса Христа і завжди зосереджуватися на Ньому. Він — наш Спаситель і Викупитель, та “межа”, на яку нам слід поглядати, і наш найвеличніший скарб. Якщо ви прийдете до Нього, то отримаєте винагороду — силу, щоб долати життєві труднощі, сміливість чинити те, що правильно, і здатність виконати свою місію у смертному житті. Дорожіть можливістю каятися, привілеєм приймати причастя, благословенням укладати храмові завіти і дотримуватися їх та радістю від поклоніння у храмі й того, що є живий пророк.

Я урочисто і твердо свідчу, що Бог, Вічний Батько, є нашим Небесним Батьком і що Він живий; Ісус є Христос; Він наш добрий, мудрий небесний Друг¹⁸, і це Його відновлена Церква. Дякую вам за вашу віру і відданість. Я молюся про те, щоб ви були благословенні, процвітали і були збережені, в ім’я Ісуса Христа, амінь.