Спасителева зцілююча сила на островах моря

У 1960-х роках мій батько викладав у церковному коледжі в Лайє на Гаваях, де я народився. Мої сім старших сестер переконали батьків назвати мене гавайським іменем “Кімо”. Ми жили біля храму в Лайє, Гаваї, коли його відвідували багато членів Церкви Азійсько-Тихоокеанської території, включно з Японією¹. Саме в той час групи японських святих почали приїжджати на Гаваї, щоб отримати благословення храму.

Серед цих членів Церкви була і сестра з прекрасного острова Окінава. Історія її подорожі до Гавайського храму є дивовижною. Два десятиліття тому вона вийшла заміж за буддистськими весільними традиціями. А всього через кілька місяців після цього Японія напала на Перл-Харбор на Гаваях, що втягнуло Сполучені Штати в конфлікт з Японією. Услід за битвами за Мідвей та Іводзіму хвилі війни відкинули японські війська до її рідного острова Окінави — останньої лінії оборони, що залишалася для стримування військ союзників, за якою вже була центральна, найважливіша частина Японії.

У 1945 році битва за Окінаву вирувала протягом трьох жахливих місяців. Флотилія з 1300 американських військових кораблів оточила й обстрілювала острів. Втрати серед військових і цивільного населення були величезними. Сьогодні на вражаючому пам’ятнику на Окінаві перелічено понад 240 000 відомих імен людей, які загинули під час боїв².

У відчайдушній спробі втекти від обстрілів ця жінка з Окінави, її чоловік і двоє їхніх маленьких дітей знайшли собі прихисток у гірській печері. Протягом наступних тижнів і місяців вони потерпали від невимовних страждань.

Однієї жахливої ночі посеред бою, коли її сім’я була на порозі голодної смерті, а її чоловік був непритомним, вона вирішила покласти край їхнім стражданням, підірвавши ручну гранату, яку їй та й іншим давала місцева влада задля цієї цілі. Однак, готуючись це зробити, вона відчула глибокі духовні переживання, які допомогли їй осягнути реальність Бога та Його любов до неї, що дало її сили жити далі. У наступні дні вона підняла на ноги свого чоловіка і годувала свою сімʼю травами, медом диких бджіл і тим, що могла спіймати в сусідньому струмку. Дивовижно, що вони протрималися в печері шість місяців, поки місцеві селяни не повідомили їм, що битва закінчилася.

Коли сім’я повернулась додому і почала відбудовувати своє життя, ця японка почала шукати відповіді на свої запитання про Бога. Поступово в ній розгорілася віра в Ісуса Христа, і вона відчула потребу в хрищенні. Однак вона розмірковувала про своїх близьких, які померли, не знаючи про Ісуса Христа і хрищення, серед яких була і її мати, яка померла, народжуючи її.

Уявіть її радість, коли дві сестри-місіонерки з Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів одного дня прийшли до неї додому і навчали її, що люди можуть дізнатися про Ісуса Христа в духовному світі. Вона була в захваті від вчення про те, що її батьки можуть вирішити йти за Ісусом Христом після смерті і прийняти хрищення, виконане заради них, що буде зроблено у святих місцях, які називаються храмами. Вона та її сім’я були навернені до Спасителя й охрищені.

Її сім’я наполегливо працювала і почала процвітати, народилося ще троє дітей. Вони були вірними й активними в Церкві. А потім несподівано в її чоловіка стався інсульт і він помер, що змусило її багато років працювати на різних роботах по багато годин, щоб забезпечити своїх п’ятьох дітей.

Дехто з родини та сусідів критикував її. Вони вбачали корінь її проблем у рішенні приєднатися до християнської церкви. Не зважаючи на жахливу трагедію і різку критику, вона зберегла свою віру в Ісуса Христа і сповнена рішучості просувалася вперед, довіряючи тому, що Бог знає її і що попереду кращі дні³.

Через кілька років після передчасної смерті її чоловіка президент місії в Японії відчув спонукання заохочувати японських членів Церкви готуватися до відвідування храму. Президент місії був американським ветераном битви за Окінаву, в якій так сильно постраждала ця сестра з Окінави та її сім’я⁴. Втім ця смиренна сестра сказала про нього: “Тоді він був одним із наших ненависних ворогів, але тепер він тут з євангелією любові та миру. Для мене це стало дивом”⁵.

Почувши слова президента місії, ця вже овдовіла сестра захотіла одного дня запечататися зі своєю сім’єю у храмі. Однак це було для неї неможливо через фінансові труднощі та мовний бар’єр.

Тоді з’явилося кілька інноваційних рішень. Вартість можна було б зменшити вдвічі, якби члени Церкви в Японії зафрахтували цілий літак для польоту на Гаваї в міжсезоння⁶. Члени Церкви також записали і продавали вінілові платівки під назвою Спів японських святих. Деякі члени Церкви навіть продали свої будинки. Інші полишили роботу, щоб здійснити цю подорож⁷.

Іншим викликом для членів Церкви було те, що храмові обряди не були перекладені японською мовою. Провідники Церкви покликали одного брата з Японії поїхати до Гавайського храму, щоб перекласти церемонію ендаументу⁸. Він був першим японським наверненим після війни, якого навчали і христили віддані вірі американські солдати⁹.

Коли японські члени Церкви з Гаваїв, які вже отримали ендаумент, вперше почули переклад, вони плакали. Один член Церкви написав: “Ми були в храмі багато-багато разів. Ми чули церемонії англійською. [Але] ми ніколи не відчували дух… храмової роботи так, як ми відчуваємо його зараз, [чуючи це] нашою рідною мовою”¹⁰.

Пізніше того ж року дорослі і діти у групі зі 161 особи вирушили з Токіо, щоб дістатися до Гавайського храму. Один японський брат так згадував про цю подорож: “Коли я виглянув у вікно літака, побачив Перл-Харбор і згадав, що наша країна зробила з цими людьми 7 грудня 1941 року, я злякався в своєму серці. Чи приймуть нас? Але, на мій подив, вони виявили більше любові та доброти, ніж я коли-небудь бачив у своєму житті”¹¹.

Зображення

Японських святих вітають вінками на шию.

Після прибуття японських святих гавайські члени Церкви радо вітали їх незліченними квітковими вінками на шию, обіймами та поцілунками в щоки, що було незнайомою для японської культури традицією. Провівши 10 незабутніх днів на Гаваях, японські святі попрощалися з гавайськими святими під спів пісні “Алоха Ое”, яку ті співали¹².

У другій поїздці до храму, організованій для японських членів Церкви, була й овдовіла сестра з Окінави. Вона здійснила цю подорож довжиною у 10 000 миль (16 000 км) завдяки щедрому подарунку від місіонерів, які служили в її філії і часто їли за її столом. Перебуваючи в храмі, вона плакала від радості, коли була повірницею під час хрищення за її матір і була запечатана зі своїм померлим чоловіком.

Храмові поїздки з Японії на Гаваї тривали регулярно, доки в 1980 році не було освячено Токійський Японський храм, який став 18-м діючим храмом. У листопаді цього року на Окінаві, Японія, буде освячено 186-й храм. Він розташований неподалік від тієї печери в центральній Окінаві, де ховалася ця жінка з родиною¹³.

Хоч я ніколи не зустрічався з цією чудовою сестрою з Окінави, її спадок живе завдяки її вірним нащадкам, багатьох з яких я знаю і люблю¹⁴.

Мій батько, ветеран Другої світової війни на Тихому океані, був приголомшений, коли я отримав покликання служити в Японії в якості молодого місіонера. Я прибув у Японію невдовзі після того, як був освячений Токійський храм, і безпосередньо побачив їхню любов до храму.

Храмові завіти — це дари нашого Небесного Батька вірним послідовникам Його Сина, Ісуса Христа. Через храм наш Небесний Батько пов’язує окремих людей і сім’ї зі Спасителем та одне з одним.

Президент Рассел М. Нельсон проголосив у минулому році:

“Кожна людина, яка укладає завіти у христильних купелях та у храмах, і дотримується їх, має більший доступ до сили Ісуса Христа…

Нагородою за дотримання завітів з Богом є небесна сила — сила, яка зміцнює нас, щоб ми могли краще долати наші труднощі та спокуси і витерпіти страждання. Ця сила полегшує нашу путь”¹⁵.

Завдяки храмовим благословенням Спаситель зцілює окремих людей, сім’ї та народи — навіть тих, які колись були запеклими ворогами. Воскреслий Господь у Книзі Мормона проголосив суспільству, охопленому конфліктами, що для тих, “хто боїться Мого імені, встане Син Праведності зі зціленням на Своїх крилах”¹⁶.

Я вдячний за можливість свідчити про виконання Господнього обіцяння, що “прийде час, коли знання про Спасителя пошириться серед кожного народу, коліна, язика і всіх людей”¹⁷, зокрема й серед людей “на островах моря”¹⁸.

Я свідчу про Спасителя Ісуса Христа та Його пророка й апостолів у ці останні дні. Я урочисто свідчу про небесну силу зв’язувати на небі те, що зв’язано на землі.

Це — робота Спасителя, і храми є Його святими домами.

З непохитним переконанням я свідчу про ці істини в ім’я Ісуса Христа, амінь.