Паси ягнята Мої

Божі святі завжди були зв’язані завітом духовно насичувати один одного, а особливо недосвідчених у євангелії. Ми маємо благословення жити в часи, коли на вірних святих мусить пролитися й проллється здатність краще насичувати нових членів Церкви. Господньому народові й раніше надавалася ця сила. Ось описання з Книги Мормона, як Господній народ колись робив це. “… Їх було зачислено, щоб їх можна було пам’ятати і насичувати добрим словом Бога, щоб утримувати їх на правильному шляху, щоб утримувати їх постійно пильними до молитви, покладаючись тільки на заслуги Христа, який був творцем і виконавцем їхньоє віри” (Мороній 6:4).

Всі ми колись робили спроби підживити віру іншої людини. Більшість із нас відчувала небайдужість інших людей до нашої віри, що сприймалося нами як любов. До багатьох із нас підходила дитина і, дивлячись на нас знизу догори, питала: “Чи не підеш ти зі мною до церкви?” або “Чи ти помолишся зі мною?” І у нас є також розчарування. Хтось, кого ми любимо, може не сприйняти нашої спроби наситити його чи її віру. Ми знаємо з болісного досвіду, що Бог поважає такий вибір несприйняття живлення, як робить дехто з Його дітей. Однак наш час—це час відчувати і відновлений оптимізм від того, що нашу силу насичувати буде збільшено, і відновлене сподівання на це.

Господь сказав нам через Своїх живих пророків, що Він збереже щедрий врожай новонавернених, які входять у води хрищення. І Господь робитиме це через нас. Так що ми можемо мати впевненість, що через прості речі, через те, що навіть дитя може чинити, нам буде даровано більшу силу підживлювати невкорінену віру.

Нам потрібно починати з власного серця. Те, чого ми бажаємо всім своїм серцем, значною мірою визначить, чи зможемо ми реалізувати своє право на супутництво Святого Духа, без якого духовне живлення неможливе. Ми можемо сьогодні почати наші спроби дивитися на тих, кого ми повинні насичувати, такими очима, як на них дивиться наш Небесний Батько, і відчути дещо з того, що Він відчуває до них.

Ті нові члени Церкви—Його діти. Він знав їх, і вони знали Його у доземному світі. Його мета й мета Його Сина, Господа Ісуса Христа, в тому, щоб вони повернулися до Нього й отримали від Нього вічне життя, якщо тільки вони виберуть це. Він привів і підтримав Своїх місіонерів Святим Духом, щоб вони знайшли, навчили й охристили їх. Він дозволив Своєму Синові сплатити ціну їхніх гріхів. Наш Батько і Спаситель дивляться на тих навернених, як на тендітних ягнят, яких куплено за ціну, що ми не здатні виміряти.

Смертні батьки можуть частково оцінити почуття люблячого Небесного Батька. Коли наші діти досягають того віку, коли виходять з-під нашої прямої опіки, ми вболіваємо за їхню безпеку і турбуємося, щоб ті, які повинні допомогти їм, не схибили. Ми можемо відчути принаймні частину Батькової та Спасителевої любові до нових членів Церкви, а також те, що Вони довірили нам насичувати їх.

Ті почуття наших сердець до нових членів розвинуться, зроблять нас гідними допомоги Духа і через це подолають страхи, що, можливо, стримують нас від виконання нашого святого обов’язку. Це мудро—боятися, що наші власні навички є невідповідними переданій нам вимозі підживлювати віру інших людей. Наших власних потенцій, нехай і великих, буде недостатньо. Але цей реалістичний погляд на нашу обмеженість породжує скромність, яка може привести до того, що ми будемо залежати від Духа—а це шлях до отримання сили.

Президент Бригам Янг (1801–1877) наказав нам бути сміливими попри особисті слабкості: “Якщо промовець звертається до громади, то хоч він і спроможеться сказати не більше півдюжини речень—і тих незграбно складених,—але якщо його серце чисте перед Богом, ті кілька недоладних речень цінніші за найвитонченішу пишномовність без Духа Господнього й мають більшу реальну цінність в очах Бога, ангелів і всіх добрих людей. Якщо людина молиться, то хоч і слів буде небагато й вимова нескладною, але якщо серце чисте перед Богом, та молитва буде більш значущою, ніж пишномовність Цицерона [римського оратора першого століття н. е.]. Що Йому—Господові, Батькові нас усіх,—до стилю наших висловів? Просте, чесне серце цінніше для Господа за всяку помпезність, гордість, блиск і пишномовність, що походять від людини. Коли Він дивиться на серце, сповнене щирістю, цілісністю й дитячою простотою, то бачить принцип, що перебуватиме віковічно. “То є дух Мого власного царства, дух, який Я надав дітям моїм”¹.

Навіть дитина здатна робити речі, що дадуть нам силу насичувати віру інших. Діти можуть запросити нещодавно наверненого піти разом з ними на збори. Вони можуть посміхатися й привітатися з новим членом Церкви при вході в причасний зал або клас. Ми—також. І якщо так чинитимемо, Святий Дух буде нашим супутником. Страх того, що не знатимемо, що казати, і що від нас відвернуться, полишить нас. Нові люди не будуть здаватися нам чужинцями. І Святий Дух почне живити його чи її навіть до того, як ми почнемо говорити з ними про істини євангелії.

Для того, щоб у доброті знаходити й насичувати, не треба мати покликання більше, ніж членство у Церкві. І якщо ми готові, то, ті з нас, хто не має покликання навчати або проповідувати, можуть живити добрим словом Божим. Ми можемо щоразу робити це, розмовляючи з новим членом Церкви або беручи участь в класному обговоренні. Нам потрібна допомога Духа, щоб промовляти слова, які насичуватимуть і зміцнюватимуть.

Є два великих ключа, щоб запрошувати Духа скеровувати нас у тому, які слова казати, коли ми насичуємо. Це щоденне вивчення Писань і молитва віри.

Святий Дух скерує нас у виборі слів, якщо ми щодня будемо вивчати Писання і замислюватися над ними. Слова Писань запрошують Святого Духа. Господь так висловився про це: “Не шукай проголошувати моє слово, але спершу шукай отримати моє слово, а тоді буде твого язика розв’язано; тоді, якщо бажатимеш, будеш мати мого Духа і моє слово, так силу Божу для переконання людей (УЗ 11:21). Щоденно вивчаючи Писання, ми можемо розраховувати на це благословення навіть у випадкових розмовах або в класі, коли вчитель просить нас відповісти на запитання. Ми відчуватимемо силу, обіцяну Господом: “І не обдумуйте заздалегідь, що вам казати; але невпинно складайте як скарб у вашому розумі слова життя, і буде дано вам в ту саму годину ту саму частину, яка буде доречною для кожної людини” (УЗ 84:85).

Ми складаємо, як скарб, слово Боже не тільки читаючи слова Писань, але й вивчаючи їх. Ми можемо краще підживитися, замислюючись над кількома словами, дозволивши Святому Духові перетворити їх для нас на скарби, ніж пробігаючи швидко й поверхово цілі розділи Писань.

Так само як роздуми над Писаннями, Святого Духа запрошують щоденні молитовні прохання. Він буде приходити рідко, і, якщо ми не умовлятимемо його, Він навряд чи затримається надовго. “І Духа буде дано вам молитвою віри; і якщо ви не отримаєте Духа, ви не будете навчати” (УЗ 42:14). Сердечні, постійні благання про супутництво Святого Духа з чистим наміром живити дітей нашого Батька безсумнівно принесуть благословення нам і тим, кого ми любимо й кому служимо.

Добре слово Боже, яким ми мусимо насичувати, це просте вчення євангелії. Нам не треба боятися ні простоти, ні повторень. Господь Сам описав, як саме вчення входить в серця людей і живить їх:

“І це моє вчення, і це вчення, яке Батько дав мені; і я даю свідчення про Батька, а Батько дає свідчення про мене, і Святий Дух дає свідчення про Батька і про мене; і я даю свідчення, що Батько наказав усім людям, повсюди, покаятися і повірити в мене.

І кожен, хто повірить у мене і христиться, той буде спасенний; і вони є тими, хто успадкує царство Бога.

А кожного, хто не повірить у мене і не христиться, буде проклято.

Істинно, істинно я кажу вам, що це є моє вчення, і я даю моє свідчення про це від Батька; і кожен, хто повірить у мене, повірить і в Батька також; і йому дасть Батько свідчення про мене, бо він благословить його вогнем і Святим Духом” (3 Нефій 11:32–35).

Далі Господь продовжує описувати як спадкоємців целестіального царства тих, кого будуть живити цим простим ученням, і хто в ньому залишиться, будучи як мале дитя. Потрібно мати серце дитини, щоб відчути спонукання Духа, щоби скоритися тим повелінням і послухатися їх. Ось що вимагається, щоб мати насичення добрим словом Божим.

І ось чому ми можемо з таким оптимізмом ставити цю задачу—насичувати нових членів Церкви. Глибоко вони знають учення чи ні—вони щойно смиренно підкорилися обряду хрищення й отримали право на супутництво Святого Духа. Тож навіть сама тендітність їхньої віри, що спонукала Спасителя називати їх ягнятами, не зашкодила їм довести, що вони бажають робити те, що просить Спаситель.

Якщо їм ясно й з любов’ю пояснили всі вимоги нового для них церковного життя і якщо нагоду служити в Церкві їм надано мудро, а те, як вони справляються з цим, оцінюється з милосердям, якщо їх насичують з терплячим заохоченням, вони будуть зміцнені супутництвом Святого Духа й підживлені силою, що перевищує нашу. Якщо вони терпітимуть, навіть ворота пекла не подолають їх.

Президент Бригам Янг обіцяв, що їхня спроможність вистоювати буде зростати: “Ті, які впокорюють себе перед Господом і приходять до Нього з досконалим серцем і розумом, сповненими прагненням, будуть отримувати потроху, рядок за рядком, заповідь за заповіддю, трішки тут і трішки там, “знову і знову”, як каже [брат] Джон Тейлор, доки вони не отримають до певної міри. Тоді вони мають підживлювати й зберігати те, що вони мають, і зробити це своїм постійним супутником, вітаючи кожну добру думку, учення або принцип, роблячи кожну посильну добру справу, доки крок за кроком Господь не стане в них криницею води, що тече у вічне життя”².

В цьому полягає значення слів з книги Моронія: “… покладаючись тільки на заслуги Христа, який був творцем і виконавцем їхньої віри” (Мороній 6:4). Це саме Спаситель уможливив наше очищення через Свою Спокуту й нашу послушність Його заповідям. Це саме Спаситель буде насичувати тих, хто з вірою входить у води хрищення й отримує дар Святого Духа. Коли вони завжди пам’ятають Його й продовжують слухатися, подібно до слухняної дитини, саме Він попіклується, щоб Його Дух завжди був з ними.

Через незначні засоби ви та я можемо бути й будемо частиною великої роботи. Ми будемо вивчати, і молитися, і служити, щоб заслужити супутництво Святого Духа. Тоді ми зможемо побачити нових членів Церкви як дорогоцінних, улюблених дітей нашого Небесного Батька, і це спонукає нас живити їх любов’ю, нагодою служити й добрим словом Божим. І тоді ми побачимо в наш час, що саме описував великий місіонер Аммон своїм супутникам у місіонерському служінні, які були подібними до наших місіонерів, які разом з нами працюють по всьому світі:

“Дивіться, поле дозріло, і благословенні ви, бо ви встромили серпа і жали з усієї сили, так, цілісінький день ви трудилися; і подивіться на кількість снопів! І їх буде зібрано у житницю, щоб вони не перевелися.

Так, їх не поб’є бурею в останній день; так, і не будуть вони розвіяні вихорем; але коли буря прийде, їх буде зібрано разом у їхньому місці, щоб буря не могла проникнути до них; так, і не будуть вони вигнані суворими вітрами туди, куди тільки ворог забажає віднести їх.

Але знайте, вони в руках Господаря жнива, і вони його; і він піднесе їх в останній день” (Алма 26:5–7).

Простою слухняністю ми можемо допомогти Господові взяти ягнят, Його ягнят, у Свої руки і під Своєю рукою повести додому, до їхнього Батька і до нашого Батька. Я знаю, що Бог виллє сили небесні на нас, коли ми об’єднаємося в збереженні того священного врожаю душ.