Сміливість запитати

Влітку 1994 р. під час канікул у школі в місті Тайбей, Тайвань, я повернувся в моє рідне місто Міао-лі на канікули. Вдома я працював у квітковому магазині. Моє серце переповнюється вдячністю, коли я згадую, що сталося потім.

Якось, коли я поливав вазони, один чоловік на моторизованому інвалідному візку зупинився, щоб поглянути на квіти. Він сором’язливо відхилив моє запрошення завітати до магазину, але щось у ньому справило на мене глибоке враження. Після того я випадково зустрічався з ним на вулиці, і ми вітали один одного кивком та дружньою посмішкою.

Одного спекотного дня я сидів у ресторані і насолоджувався крижаним десертом, коли хтось поплескав мене по плечу. То був той чоловік на візку. Він був гарно одягнений і широко посміхався. Він сміливо запитав моє ім’я і номер телефону.

За кілька днів він подзвонив, щоб запросити на церковний обід. Я вагався, але один з моїх друзів порадив піти. Обід був смачним, а те, як мене прийняли члени Церкви, допомогло відчувати себе затишно, як тільки я переступив через поріг. Пізніше того ж вечора інший член Церкви запитав мою адресу і номер телефону у Тайбеї та послав мою інформацію місіонерам, які там служили. Так почався мій вічний зв’язок з Церквою Ісуса Христа Святих Останніх Днів.

Восени 1994 р. мене було охрищено і конфірмовано, а у 1997 р. я пішов служити на місію повного дня. Через два роки я повернувся додому, одружився з колишньою місіонеркою і ми заснували свою сім’ю.

Усі ці благословення відбулися завдяки тому, що один член Церкви мав сміливість поставити запитання. У той час він зовсім мене не знав, але згодом допоміг прийти до Спасителевої євангелії. Він нагадує мені про вірш з Писань, який я відкрив для себе завдяки Книзі Мормона: “І немає в мене іншої мети, як тільки благополуччя ваших душ” (2 Нефій 2:30).