Розмова з батьком
Ми щойно закінчили обідати в будиночку дідуся й бабусі, і я на вулиці грався зі своїми п’ятьма молодшими братами, коли вийшов батько і покликав мене.
Звичайно, коли ваш батько кличе вас таким чином, ви боїтеся, що, можливо, потрапили в халепу. Тож я нехотя підійшов і пробурмотів: “Так, тату”.
На мій подив він сказав: “Чи хотів би ти прокататися зі мною на мотоциклі?” Я впевнений, що мої очі збільшилися до розміру м’яча для гольфу, і я швидко відповів: “Так, звичайно, хотів би”.
Невдовзі батько їхав попереду, коли кожен з нас на окремому мотоциклі прямував дорогою, що бігла чудовим лісом, який розкинувся навколо будиночка, а потім піднімалася на верхівку пагорба. Коли ми їхали, я був у такому захваті, що мені було важко їхати повільно. Раз чи й два батькові довелося просити мене зменшити швидкість.
Поки ми їхали, мене переповнювали думки. Мені було цікаво, чим я серед своїх братів заслужив на таке ставлення. Коли ми доїхали до верхівки гори, батько сказав: “Це гарне місце, щоб зупинитися й відпочити”. Отже, ми поставили мотоцикли й сіли на каменях, що височіли над лісом. Якийсь час ми обидва мовчали, радіючи красі навколо нас. Я поглянув на батька і, помітивши його задумливий погляд, зрозумів, що зараз щось буде.
Ми з ним ніколи по-справжньому не розмовляли. Мабуть, йому було надто важко ділитися з кимось, крім мами, своїми думками. Потім він перебив мої роздуми, сказавши: “Кйерстене, ми з мамою поговорили і вирішили, що ти достатньо дорослий, щоб дізнатися про деякі подробиці нашого шлюбу й сім’ї”. Судячи зі слів, які він використовував, і з того, як він їх промовляв, я міг сказати, що він планував цю розмову заздалегідь.
Його голос був тихим, коли він почав говорити. “Ми з твоєю мамою вперше зустрілися в пожежній частині, де я був пожежником-студентом, а вона працювала в управлінні. Ми почали зустрічатися, і я зрозумів, що вона не була схожа на інших дівчат, з якими я досі ходив на побачення. Я був безтурботним юнаком, який виховувався в іншій церкві. Але я ніколи по-справжньому не приділяв уваги релігії.
У той час у мене майже не було цінностей або цілей,—продовжував він,—і я цим зовсім не переймався”. Батько нахилився вперед і з особливою довірою звернувся до мене: “Кйерстене, твоя мати була найяскравішим взірцем праведного життя, який я бачив у своєму житті”. Коли він це сказав, хвиля тепла огорнула мене.
Мій батько розповів про подробиці їхнього шлюбу, мого народження і нашої сім’ї, про які я ніколи раніше не знав. Він розповів мені історію свого навернення до Церкви і про те, як їм довелося чекати рік на запечатування у храмі після укладення цивільного шлюбу. Він також розповів мені про пригоди, які сталися з ним і з мамою протягом першого року подружнього життя. Уперше для мене ставали зрозумілими деякі моменти, які досі були загадкою. Я нарешті зрозумів, чому дати шлюбу і запечатування моїх батьків відрізняються і чому вони кажуть, що перший рік їхнього шлюбу був найважчим з усіх.
Коли він розповідав мені про все це, його очі іноді ставали сумними, а іноді сміялися. Я точно не пам’ятаю, як багато зрозумів того разу, але я чітко запам’ятав почуття здивування, збентеження й любові, що приходили на зміну одне одному.
Той випадок справив на мене великий вплив. Я зрозумів, яким чудом є сім’я, і це дало мені глибше розуміння Божого плану. Я також здобув глибшу віру в євангелію та вдячність за вплив, який вона може мати на життя людей. Ми багато про що поговорили на тій горі, але одне я не забуду ніколи. Я ніколи не відчував такої великої вдячності у своєму серці, ніж тоді, коли мій батько розповів про свою сильну любов до Бога, євангелії, моєї матері й нашої сім’ї. Я усвідомив, що євангелія торкнулася багатьох аспектів його життя, так само, як і мого.
Ми з батьком дуже зблизилися того дня. Уперше я побачив у ньому справжню особистість з почуттями й емоціями, а не просто якогось керівника, який має давати мені дозвіл на розваги. Я також вважаю, що мій батько більше дізнався і про мене. Я ніколи не забуду тієї особливої розмови з батьком і почуттів любові й розуміння, якими ми поділилися.