Як Нефій

Я вдивлялася у вікно моєї спальні й побачила за вікном бридку павутину. Ну що ж, хоча б за цим я не сумуватиму, коли буду згадувати цей будинок: за павуками. Може, у нашому новому домі не буде павуків. Можливо, я взагалі не сумуватиму за цим жалюгідним місцем.

“Так-так”,—пробурмотіла я сама собі, лежачи в ліжку й натягуючи ковдру на голову. Не сумуватиму за цим будинком, цими сусідами, класом у школі й найкращими друзями? Я вже краще б жила у домі, де повно павутиння, ніж добровільно звідси поїхала.

“Таню?”—покликала тітка Керрі з-за дверей спальні. Вона наглядала за мною й за братами.

Я визирнула з-під ковдри. “Що?”

“Можу я зайти й побажати на добраніч?”—запитала вона.

“Ну, добре”,—пробурмотіла я. Якби то був хтось інший, я може і сказала б “ні”. Але тітка Керрі була моєю улюбленою тіткою. Вона давала мені спробувати свої тіні для очей, вона давала нам гарячий шоколад перед сном і читала мені історії зі свого щоденника, який писала, коли їй, як і мені, було 11 років.

Вона увійшла в кімнату й сіла у мене в ногах. “З тобою сьогодні все в порядку, Таню? Ти сумуєш через переїзд?”

Я зітхнула. “Всі мої друзі живуть тут. З ким я буду ходити до школи? З ким я буду снідати під час перерви? Я хотіла тут перейти в Товариство молодих жінок й наступного літа поїхати до табору. А тепер я нікого не знатиму. Мені доведеться все починати спочатку”.

Мій голос затих, а на очі навернулися сльози. Тітка Керрі дала мені серветку. “Звичайно, нелегко залишати всіх, кого любиш, і починати все спочатку там, де не знаєш нікого”,—сказала вона.

Я захитала головою. То було дуже нелегко.

Тітка Керрі продовжувала. “Знаєш, Таню, коли я думаю про переїзд, то думаю про Нефія”.

“Чому про Нефія?”—запитала я.

“Ну, мабуть, він не був набагато старшим за тебе, коли його батько оголосив, що вся сім’я буде переїздити”.

Я завжди думала, що Нефій був дорослим. “Коли Нефію було стільки ж років, як і мені?”—запитала я.

Тітка Керрі взяла мою Книгу Мормона зі столика. Вона відкрила її на книзі 1 Нефій і почала пояснювати. “Ти пам’ятаєш історію про Легія, правда?”

Я кивнула головою. Я знала, як сім’я Легія послухалася Господа і пішла з дому.

Тітка Керрі читала з розгорнутої книги, яка лежала у неї на колінах. “Це 1 Нефій 2:4: “І сталося, що [Легій] пішов у пустиню. І він залишив свій дім, і землю свого успадкування, і своє золото, і своє срібло, і свої коштовності, і нічого не взяв з собою, крім своєї сім’ї, і харчів, і наметів, і пішов у пустиню”.

“Ти сказала, що Нефій був мого віку?”—перебила я її.

Тітка Керрі посміхнулася. “Я не знаю, скільки точно йому було років, але він каже нам у вірші 16, що був “дуже молодим”. Навіть якщо він і був старшим за тебе, я не думаю, що йому було легко залишити дім. Б’юся об заклад, що він нікого не знав у пустині. Мабуть там і не було кого знати!”

Я посміхнулася. Принаймні, коли ми переїдемо, то в нас будуть сусіди. “То що ж Нефій робив?”—запитала я. “Він ніколи не скаржився. Ламан і Лемуїл казали: “Чому ми маємо залишати Єрусалим? Чому ми маємо залишати своє багатство, свій будинок і друзів?” Але Нефій ніколи не скаржився. Чому?”

У очах тітки Керрі з’явився вогник, ніби вона сподівалася, що я про щось запитаю. “Я не знаю всіх відповідей, але Нефій дає нам підказку у вірші 16: “Я волав до Господа; і ось Він вплинув на Мене, і пом’якшив моє серце, так що я повірив усім словам, сказаним моїм батьком; тому я не чинив йому опір, подібно до моїх братів”.

Вона дивилася на мене, вдивляючись мені у вічі, щоб дізнатися, чи я зрозуміла.

“Тож він молився”,—сказала я.

“Так”. Голос тітки Керрі став тихішим і вона стиснула мою руку. “Таню,—сказала вона,—у тебе є вибір. Ти можеш скаржитися про переїзд, як Ламан і Лемуїл, або ти можеш прийти в молитві зі своїми труднощами до Небесного Батька. Якщо ти попросиш Його, він тебе зміцнить, як він зміцнив Нефія”.

Я дивилася на тітку Керрі й відчувала в усьому тілі тепло. Я сіла й міцно її обійняла. “Дякую, тітко Керрі”,—прошепотіла я.

“Я люблю тебе, Таню. На добраніч”.

Коли вона вимкнула світло і зачинила за собою двері, я вислизнула з ліжка і стала на коліна. Може з допомогою Небесного Батька я зможу пережити цей переїзд.