Джозеф Сміт отримав одкровення, записане в Ученні і Завітах 3 після того, як Мартін Гарріс втратив 116 сторінок рукописного перекладу, зробленого Джозефом із золотих пластин. У цьому одкровенні Господь сказав, що Його робота поширюватиметься, незважаючи на злочестивість людей. Господь також докоряв Джозефу та попередив, що станеться, якщо той не покається. Зрештою, Господь пояснив Свою мету, давши Книгу Мормона.
Джозеф Сміт дізнається, що робота Бога не може бути зруйнована
Запропонуйте студентам подумати над ситуаціями, в яких у них була б спокуса скоріше прислухатися до когось із друзів, ніж виконувати заповіді або дослухатися до поради батьків чи провідників.
Чому іноді буває важко не піддатися своїм друзям, коли вони стараються підбити нас зробити те, що не є правильним?
Попросіть студентів розповісти, що вони знають про події, які призвели до втрати 116 сторінок рукопису Книги Мормона.
Коли студенти будуть відповідати, ви можете додавати до їхніх відповідей дещо з вказаних далі подробиць:
Із середини квітня 1828 р. і до середини червня 1828 р. пророк Джозеф Сміт, живучи в Гармоні, шт. Пенсильванія, робив переклад із золотих пластин. Успішний фермер і бізнесмен на імʼя Мартін Гарріс був за писаря у Джозефа, коли той перекладав. Мартін був на 22 роки старшим за Джозефа, і він дав Джозефу і Еммі 50 доларів (що було великою сумою в ті часи), аби допомогти їм переїхати в Гармоні, шт. Пенсильванія (де жила Еммина сімʼя), тим самим допомагаючи Джозефу, який був зайнятий перекладом пластин. У лютому 1828 р. Джозеф запропонував Мартіну взяти переписані з пластин письмена, щоб показати їх ученим в Нью-Йорку (див. Джозеф Сміт—Історія 1:63–65). Люсі Гарріс, дружина Мартіна, дедалі більше тривожилася через те, що Мартін так цікавився перекладом пластин і давав на це гроші. Вона та інші почали тиснути на Мартіна, щоб той надав доказ існування цих пластин. Аби розвіяти їхні тривоги, у середині червня Мартін попросив, щоб Джозеф дозволив йому взяти 116 сторінок закінченого ними рукопису й показати їх як доказ.
Попросіть студентів уявити, в якій непростій ситуації опинився Пророк, коли Мартін Гарріс попросив дати йому сторінки рукопису. Щоб зрозуміти контекст, можете попросити, щоб хтось зі студентів прочитав наведену далі розповідь з історії пророка Джозефа Сміта:
Зображення
Пророк Джозеф Сміт
“[Мартін] бажав, щоб я спитав у Господа через Урім і Туммім, чи може він [взяти рукопис додому і показати його]. Я спитав, і відповідь була, що йому не дозволено. Однак така відповідь не задовольнила його, і він попросив, щоб я запитав знову. Я так і зробив, але відповідь знову була негативною. Однак він і тепер не був задоволений, але наполягав, щоб я спитав ще раз” в History of the Church, 1:21).
Чому, на вашу думку, Джозеф Сміт наполегливо продовжував ставити Богу те саме запитання, навіть після того, як отримав ясну відповідь?
Поясніть, що після настійливих благань Мартіна Джозеф спитав у Господа в третій раз, і Господь дозволив Мартіну взяти цей рукопис “за певних умов” (History of the Church, 1:21). Мартін пообіцяв, що він покаже цей рукопис лише своїй дружині та ще декому зі своєї родини. Мартін повернувся в Нью-Йорк з рукописом. Невдовзі після від’їзду Мартіна Емма народила сина, Алвіна, який через короткий час помер. Емма й сама ледь не померла; протягом двох тижнів Джозеф не відходив від її ліжка. На той час минуло вже три тижні, як Мартін поїхав, і вони нічого не чули від нього. Емма, яка потихеньку стала одужувати, переконала Джозефа поїхати у Нью-Йорк і зʼясувати, чому від Мартіна немає ні слова. Джозеф вирушив до свого батьківського дому і, як тільки дістався туди, послав за Мартіном. Мартіна не було весь ранок. Коли ж він зʼявився, то сів разом із сімʼєю Смітів їсти, однак відразу ж впустив свої столові прибори. На запитання, чи все з ним гаразд, він розридався і, зрештою, сказав, що загубив ті 116 сторінок рукопису. (Див. більше про це в History of Joseph Smith by His Mother, ed. Preston Nibley [1958], 124–129).
Подумайте, якими важкими були ці обставини для Джозефа Сміта? Що, на вашу думку, відчували б ви в такій ситуації?
Скажіть студентам, що Джозеф Сміт, повернувшись в Гармоні без тих 116 сторінок, молився про прощення. Через те що Джозеф “стомив Господа, просячи привілею для Мартіна Гарріса взяти написане” (History of the Church, 1:21), Мороній забрав Урім і Туммім і Джозеф втратив дар перекладати. Однак Мороній пообіцяв, що Джозеф отримає їх знову, якщо буде “смиренним і терпеливим” (History of Joseph Smith by His Mother, 134). Через деякий час Джозеф отримав одкровення, відоме як Учення і Завіти 3.
Попросіть одного зі студентів прочитати вголос Учення і Завіти 3:1–3. Нехай клас слідкує за текстом і знайде, що Господь хотів, аби пророк Джозеф Сміт зрозумів?
Як би ви узагальнили Господнє послання в цих віршах Джозефу Сміту? (Коли студенти будуть ділитися своїми ідеями, наголосіть на такій доктрині: Наміри Бога не можуть бути зруйновані. Ви можете запропонувати студентам позначити цю істину у вірші 1. Можливо, буде корисно пояснити, що в Ученні і Завітах 3:1 слово зруйнованими означає не бути здійсненими).
Як могла ця істина допомогти Джозефу Сміту в той важкий час? Чому для всіх нас важливо зрозуміти цю істину?
Господь дорікає Джозефу Сміту й закликає його покаятися
Поясніть: хоч Бог і сказав, що Його роботу не можна зруйнувати, Він також хотів, щоб Пророк зрозумів, яких помилок він допустився і до яких наслідків вони призвели. Попросіть одного зі студентів прочитати вголос Учення і Завіти 3:4–6. Нехай клас слідкує за текстом і знайде слова та фрази, які, можливо, Джозефу Сміту було важко чути. Попросіть кількох студентів назвати слова і фрази, які вони вибрали, і чому саме їх.
У чому Джозеф “продовжував іти за переконаннями людей”? (УЗ 3:6).
Попросіть одного зі студентів прочитати вголос Учення і Завіти 3:12–15. Нехай клас слідкує за текстом і знайде фрази, якими наголошено, чому Джозефові вчинки були настільки серйозними. Потім попросіть студентів розказати, що вони знайшли.
Попросіть одного зі студентів прочитати вголос Учення і Завіти 3:7. Попросіть клас знайти, що, як сказав Господь, повинен був робити Джозеф Сміт, коли на нього тиснув Мартін Гарріс. (Перед тим як студент почне читати, ви можете пояснити, що в цьому контексті слово людина означає все людство). Коли студенти знайдуть цю пораду Господа, напишіть на дошці вказаний далі принцип: Ми повинні боятися Бога більше, ніж людину. (Ви можете запропонувати студентам позначити ці слова чи фрази у вірші 7, який навчає цього принципу).
Як ви вважаєте, що означає боятися Бога більше, ніж людину?
Аби допомогти студентам зрозуміти, що означає боятися Бога, попросіть когось із них прочитати наведене далі пояснення старійшини Д. Тодда Крістофферсона, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів:
Зображення
Старійшина Д. Тодд Крістофферсон
“У Писаннях є багато місць, в яких людям радять боятися Бога. У наш час ми зазвичай тлумачимо слово боятися як “поважати”, або “благоговіти”, або “любити”, тобто страх Божий означає любов до Бога або повагу до Нього і Його закону. Це часто може бути правильним прочитанням, але мені цікаво: можливо, іноді слово страх дійсно означає саме страх, як наприклад, тоді, коли пророки кажуть про страх образити Бога порушенням Його заповідей.
… Ми повинні так любити і шанувати Його, щоб ми боялися зробити щось неправильне в Його очах, незалежно від того, що про це подумають інші або якого тиску від них ми зазнаємо” (“Відчуття священного” [Вогник ЦСО 7 листопада 2004 р.], сс. 6–7, LDS.org; див. також speeches.byu.edu).
Відповідно до сказаного старійшиною Крістофферсоном, що означає боятися Бога?
Як страх перед Богом, за поясненням старійшини Крістофферсона, допомагає нам приймати правильні рішення навіть тоді, коли ми відчуваємо тиск з боку однолітків?
Попросіть студентів подумки прочитати Учення і Завіти 3:8 і знайти, що зробив би Бог, якби Джозеф Сміт дослухався до першої відповіді на прохання Мартіна. Попросіть студентів узагальнити, що вони дізналися з цього вірша. Студенти можуть відповісти різними словами, але переконайтеся, що вони зрозуміли наступне: якщо ми вірні заповідям Господа, Він буде підтримувати нас у важкі часи). Ви можете написати цей принцип на дошці.
Попросіть студентів подумати про час, коли вони виконували заповіді Господа, а не піддавалися переконанням чи впливу інших людей. Запропонуйте кільком студентам розказати, як вони отримали Господню підтримку за свій послух.
Нагадайте студентам, що на початку цього уроку ви попросили їх подумати про ситуації, коли їх можуть спокушати послухати когось із друзів, а не Бога. Приверніть увагу студентів до істини, яку ви написали на дошці.
Як знання цієї істини може допомогти вам, коли хтось із друзів спокушає вас зробити те, що, як ви знаєте, є неправильним?
Запропонуйте студентам написати у своїх зошитах для класних занять або щоденниках для вивчення Писань про те, як вони можуть застосувати цю істину у своїх теперішніх стосунках з друзями і сімʼєю.
Дайте для цього достатньо часу, а потім попросіть одного зі студентів прочитати вголос Учення і Завіти 3:9–10. Нехай клас стежить за текстом і знайде, які обіцяння Господь дав Джозефу Сміту незважаючи на серйозність помилок, яких той припустився. (Ви також можете порадити студентам позначити те, що вони знайшли).
Яке обіцяння Господь дав Джозефу Сміту? Як це обіцяння може стосуватися нас? (Студенти можуть дати різні відповіді, але обовʼязково наголосіть на тому, що коли ми каємося у своїх гріхах, то отримаємо милість від Господа).
Памʼятаючи, що Господь сказав Джозефу Сміту в Ученні і Завітах 3:4–6, що б ви відчули, почувши це обіцяння від Господа, якби були на місці Джозефа Сміта?
Попросіть студентів прочитати подумки Учення і Завіти 3:9, 11 і визначити, які попередження дав Господь пророку Джозефу Сміту.
Чому ці попередження важливо памʼятати, коли ми каємося в наших гріхах і шукаємо Господньої милості?
Попросіть студентів подумки прочитати Учення і Завіти 3:16–20 і пошукати, для чого Господь дав Книгу Мормона.
Чому робота, яку виконували Джозеф Сміт і Мартін Гарріс, була такою важливою для Господа і Його народу?
Завершіть цей урок, попросивши кількох студентів розказати, про що вони дізналися і що вони відчули сьогодні, а також як вони можуть застосовувати вивчені істини. Поділіться власним свідченням про Господню милість, коли ми каємося у своїх гріхах. Ви можете також сказати, що на наступному уроці студенти дізнаються, як Господь компенсував втрачені 116 сторінок рукопису.
Люсі Мак Сміт написала, що дружина Мартіна Гарріса, Люсі, “була жінкою дуже своєрідною і характер мала дуже заздрісний, … і коли щось говорилося, а вона не могла це ясно розчути, то підозрювала, що існував якийсь секрет, який навмисне утаювали від неї”. Люсі Гарріс з підозрою ставилася до Джозефа Сміта і була сповнена рішучості побачити пластини. Коли Мартін прийшов подивитися, як Джозеф працює над перекладом, Люсі Гарріс прийшла разом з ним і розпитувала про пластини, вимагаючи, щоб їй дали їх побачити. На це він сказав, що вона не може їх побачити, “бо йому не дозволено показувати їх нікому, за винятком тих, кого Господь призначить свідчити про них”.
А вночі, уже після того, як Джозеф сказав це Люсі Гарріс, їй приснився сон, про який вона наступного ранку розказала Смітам: “Їй явилася якась особа і сказала, що оскільки вона сумнівалася в цьому слузі Господа, … то цим самим вона зробила те, що було неправильним в очах Бога. Після цього він сказав їй: “Ось ці пластини, подивися на них і повір”. Потім Люсі сказала Джозефу, що вона хотіла допомогти, сприяючи перекладу.
На жаль, зміна в серці Люсі Гарріс тривала недовго, і незабаром вона знову почала вимагати фізичних доказів існування пластин. Невдовзі після того як Джозеф і Емма переїхали у Гармоні, шт. Пенсильванія, Мартін поїхав за ними, не повідомивши її про свій відʼїзд. Їй стало про це відомо, і вона розгнівалась, що її чоловік проводить так багато часу далеко від неї, але ще більше її непокоїло те, що Сміти, можливо, намагаються ошукати його.
Невдовзі Мартін повернувся до Нью-Йорка, але коли він знову почав збиратися, щоб їхати в Гармоні, Люсі наполягла, щоб і вона поїхала з ним. Коли вони приїхали в дім Джозефа і Емми, вона оголосила, що не збирається їхати назад, доки не побачить пластини. Вона обшукала весь дім, та не знайшла їх. Відтоді вона стверджувала, що її чоловік був обдурений “великим самозванцем”. Через два тижні Мартін забрав її додому. І хоч як вона не намагалася відрадити йому, він все одно повернувся в Гармоні, щоб допомагати Джозефу. У відсутність Мартіна Люсі продовжувала й далі ходити “із дому в дім, розповідаючи про свої образи та заявляючи, що Джозеф Сміт займається тим, що обманює людей”. (Див. History of Joseph Smith by His Mother, ed. Preston Nibley [1958], 114–122).
Невдовзі після того як Мартін Гарріс поїхав з 116 сторінками рукопису, Емма Сміт народила сина, Алвіна, який помер того ж дня, коли й народився. Емма сама ледь не померла, і протягом двох тижнів Джозеф залишався біля її ліжка. На той час минуло вже три тижні, як Мартін поїхав, і вони нічого не чули від нього. Джозеф непокоївся через рукопис, однак і словом не прохопився про нього Еммі, боячись за її слабке здоровʼя.
Однак через кілька днів [Емма] сама нагадала про нього і захотіла, щоб її чоловік поїхав і привіз її матір, щоб побути з нею, а сам вирушив до Пальміри [Нью-Йорк], аби дізнатися, чому досі немає містера Гарріса і чому він мовчить. Спочатку Джозеф заперечував, але бачачи, що вона вже така весела і так хоче, аби він поїхав, він зрештою погодився.
Він поїхав першим екіпажем, який прямував до Пальміри, і, залишившись наодинці, почав розмірковувати над тим, що зробив Мартін і на який ризик наражався він (Джозеф), віддавши рукопис йому в руки, … і що через свої настійливі благання до Господа він, мабуть, впав у провину і через це втратив рукопис.
Вилізши з екіпажу і пройшовши вночі більше 32 кілометрів пішки, Джозеф Сміт нарешті дістався батькового дому в Манчестері. “Джозеф, трохи перекусивши, … попросив нас негайно послати за містером Гаррісом. Не зволікаючи, ми так і зробили. … Ми почали готувати сніданок для сімʼї; і ми сподівалися, що містер Гарріс нагодиться, коли сніданок буде готовий, щоб поїсти з нами, бо він, як правило, швидко приїздив, коли посилали за ним. О восьмій ранку ми поставили на стіл їжу, бо чекали, що він ось-ось зʼявиться. Ми чекали до девʼятої, але його не було, до десятої—його не було, до одинадцятої—та він так і не зʼявився. Але о пів на першу ми побачили, як він йшов повільною і мірною ходою до будинку, втупивши очі в землю. Підійшовши до воріт, він зупинився, і не пішов далі через них, а сперся на огорожу, посидів там якийсь час, насунувши собі на очі капелюха. Нарешті він увійшов у дім. Невдовзі після того як ми сіли за стіл, приєднався до нас і містер Гарріс. Він взяв у руки ніж та виделку, збираючись користуватися ними, і несподівано упустив їх. Гайрум, помітивши це, сказав: “Мартіне, чому ви не їсте; ви занедужали?” На що містер Гарріс охопив свої скроні руками і вигукнув з великою мукою: “О, я загубив свою душу! Я загубив свою душу!”
Джозеф, який до цього жодним чином не видав своїх страхів, вискочив із-за столу, вигукуючи: “Мартіне, ви втратили рукопис? Ви порушили клятву і накликали прокляття на мою голову і на свою також?”
“Так, він пропав,—відповів Мартін,—і я не знаю, де він”. …
Джозеф … сказав: “Усе пропало! Усе пропало! Що мені тепер робити? Я згрішив, я накликав на себе гнів Божий! Я мав задовольнитися першою відповіддю, яку отримав від Господа; бо Він же сказав мені, що це було небезпечно віддати той рукопис”. Він ридав і стогнав, не перестаючи ходити по кімнаті.
Нарешті він сказав Мартіну, щоб той повернувся й пошукав ще раз.
“Ні,—сказав Мартін,—усе це марно; бо я перерив ліжка, розпоров подушки, [шукаючи рукопис]; я знаю, його там немає”.
“То я повинен,—сказав Джозеф,—повернутися оце з такою розповіддю? Я не наважуся на це. Як я стоятиму перед Господом? Чи є щось, у чому ангел Всемогутнього не зміг би мене звинуватити?” …
Наступного ранку він вирушив додому. Ми попрощалися з важким серцем, бо тепер було вже ясно, що все, чого ми так очікували і що було джерелом такого таємного задоволення, умить щезло, і щезло назавжди” (Lucy Mack Smith, History of Joseph Smith by His Mother, ed. Preston Nibley [1958], 125–129).