Ніколи не втрачай можливості свідчити про Христа

У цей день, п’ять років тому, ми піднімали наші руки, підтримуючи нашого любого пророка, Президента Рассела М. Нельсона як Президента Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів — Господнього промовця для цього дивовижного періоду зростання та одкровення. Через нього ми отримали незліченну кількість запрошень та обіцяння славетних благословень, якщо ми у своєму житті будемо зосереджуватися на нашому Спасителі, Ісусі Христі.

У 2011 році, коли ми з чоловіком служили провідниками місії у прекрасному Куритибі, Бразилія, під час зборів задзвонив мій телефон. Поспішаючи вимкнути звук, я помітила, що дзвінок був від мого батька. Я швидко залишила збори, щоб відповісти: “Привіт, тату!”

Неочікувано, його голос був дуже схвильований: “Привіт, Бонні. Я повинен щось тобі сказати. У мене виявили БАС (Бічний аміотрофічний склероз)”.

У мене голова пішла обертом від розгубленості: “Чекай! Що таке БАС?”

Тато вже пояснював: “Мій розум залишатиметься активним, а моє тіло повільно згасатиме”.

Я відчула, що весь мій світ змінився, коли я почала ламати собі голову, думаючи про наслідки цієї сумної новини. Але в той незабутній день саме його останнє речення весь час залишалося у моєму серці. Мій дорогий батько сказав з наполегливістю: “Бонні, ніколи не втрачай можливості свідчити про Христа”.

Я роздумувала і молилася про ту пораду мого батька. Я часто запитувала себе, чи повною мірою я розумію, що означає ніколи не втрачати можливості свідчити про Ісуса Христа.

Як і ви, я час від часу піднімалася на зборах першої неділі місяця і свідчила про Христа. Часто я свідчила про євангельські істини, проводячи урок. Я сміливо навчала істини та проголошувала божественність Христа як місіонерка.

Але це прохання відчувалося більш особистим! Здавалося, ніби він каже: “Бонні, не дай світові наздогнати тебе! Залишайся вірною своїм завітам зі Спасителем. Щодня прагни відчути Його благословення та будь здатною свідчити через Святого Духа про Його силу і про Його присутність у твоєму житті!”

Ми живемо у занепалому світі, де відволікання тягнуть наші очі та серця вниз, а не вгору. Подібно до нефійців, про яких написано в 3 Нефій 11, ми потребуємо Ісуса Христа. Чи можете ви уявити себе серед людей, які перебували у такому великому хаосі та мали стільки відволікань? Що б ви відчули, почувши особисте запрошення від Господа:

“Встаньте і підійдіть до Мене, щоб ви могли вкласти руки свої до Мого боку, і також щоб ви могли відчути сліди цвяхів на Моїх руках і на Моїх ногах, щоб ви могли знати, що Я … Бог усієї землі, і Мене було вбито за гріхи світу.

І … безліч людей підійшло … один за одним, … доки не побачили на свої власні очі і не торкнулися своїми власними руками, і доки не дізналися … і стали самі очевидцями”¹.

Ці нефійці з нетерпінням підходили та вкладали свої руки до Його боку, і відчували сліди цвяхів на Його руках та ногах, і отримували в такий спосіб особисте свідчення, що це був Христос. Так само і багато вірних людей, як ми вже вивчали цього року у Новому Завіті, схвильовано очікували на пришестя Христа. Тоді вони залишили свої поля, те, чим займалися, обідні столи та й пішли за Ним, тиснулись до Нього, тиснули Його та сиділи з Ним. Чи прагнемо ми самі бачити на свої очі, як ті натовпи у Писаннях? Чи ті благословення, що ми їх шукаємо, нам менше потрібні, ніж їм їхні?

Коли Христос фізично відвідав нефійців у їхньому храмі, Його запрошення не було дивитися на нього з відстані, а доторкнутися до Нього, відчути самим реальність Спасителя людства. Як ми можемо підійти достатньо близько, щоб стати особистим свідком Ісуса Христа? Частково це може бути тим, чого мій батько намагався навчити мене. Хоч ми й не можемо мати таку ж можливість бути до Нього близько фізично, як ті, хто ходив з Христом під час Його земного священнослужіння, та все ж кожного дня ми можемо відчувати Його силу через Святого Духа! Стільки, скільки нам необхідно!

Молоді жінки по всьому світу так багато навчили мене, як шукати Христа і щодня отримувати особисте свідчення про Нього. Дозвольте мені поділитися мудрістю двох з них:

Лівві дивилася генеральні конференції все своє життя. Власне, у її домі вони сім’єю традиційно дивляться всі п’ять сесій. Раніше конференція для Лівві означала, що вона буде щось собі малювати або час від часу несподівано починати дрімати. Однак минула жовтнева конференція була зовсім іншою. Вона стала для неї особистою.

Цього разу Лівві вирішила бути уважною слухачкою. Вона перевела у беззвучний режим отримання повідомлень на своєму телефоні та записувала свої враження, отримані від Духа. Вона дуже раділа, що їй вдалося зробити те, чого хотів від неї Бог. Це рішення змінило її життя майже миттєво.

Усього через кілька днів друзі запросили її на перегляд неприйнятного фільму. Вона пригадувала: “Я відчула, як слова та дух конференції повертаються в моє серце, і я почула, як промовляю, що відмовляюся від їхнього запрошення”. Вона також мала сміливість ділитися своїм свідченням про Спасителя у своєму приході.

Після цих подій вона сказала: “Дивовижне те, що коли я почула, як свідчу, що Ісус є Христос, я відчула, як Святий Дух підтвердив це мені”.

Лівві не стрибала, як камінець по поверхні днів конференції, вона пірнула туди розумом та духом і знайшла там Спасителя.

А ще є Медді. Коли її сім’я перестала відвідувати церкву, Медді розгубилася і не знала, що робити. Вона усвідомлювала, що не вистачає чогось важливого. Тож у віці 13 років Медді почала відвідувати церкву сама. Хоча бути самій іноді було важко і незручно, але вона знала, що може знайти Спасителя в церкві, і вона хотіла бути там, де Він. Вона сказала: “В церкві моя душа відчувала себе наче вдома”.

Медді трималася за те, що її сім’я була запечатана разом на вічність. Вона почала приводити своїх молодших братів із собою до Церкви та вивчала Писання з ними вдома. Зрештою її мама приєдналася до них. Медді розповіла мамі про своє бажання служити на місії та запитала, чи буде її мама готова відвідати храм разом з нею.

Зараз Медді в ЦПМ. Вона служить. Вона свідчить про Христа. Її приклад допоміг обом її батькам повернутися назад до храму та назад до Христа.

Якщо ми, як Лівві та Медді, вибираємо шукати Христа, Дух буде свідчити про Нього у багатьох різних ситуаціях. Ці свідчення від Духа приходять, коли ми постимося, молимося, чекаємо та продовжуємо рухатися вперед. Наша близькість до Христа зростає через часте поклоніння у храмі, щоденне покаяння, вивчення Писань, відвідування церкви та семінарії, роздуми над нашим патріаршим благословенням, гідне отримання обрядів та шанування священних завітів. Все це запрошує Духа просвітлювати наш розум та дає нам додатковий мир і захист. Та чи шануємо ми їх як священні можливості свідчити про Христа?

Я відвідувала храм багато разів, але коли я поклоняюся в дом[і] Господа, це змінює мене. Іноді, коли я постую, то відчуваю, що просто голодую, а в інші рази я просто духовно бенкетую. Іноді бурмочу молитви, які є повторюваними та звичними, але я також приходжу, прагнучи отримати пораду від Господа через молитву.

Є сила в тому, щоб ці святі звички ставали не пунктами зі списку справ, а більше були виявом свідчення. Цей процес буде поступовим, але буде посилюватися завдяки щоденній, активній участі та цілеспрямованому досвіду з Христом. Якщо ми постійно діємо відповідно до Його вчення, то отримуємо свідчення про Нього; ми будуємо стосунки з Ним та нашим Небесним Батьком. Ми починаємо ставати подібними до Них.

Супротивник створює так багато шуму, що може бути важко почути Господній голос. Наш світ, наші випробування, наші обставини не стануть спокійнішими чи легшими, але ми можемо і нам слід відчувати голод і спрагу до того, що каже Христос, щоб ясно Його чути². Ми воліємо розвинути м’язи своєї пам’яті про учнівство та свідчення, які ми щоденно будемо зосереджувати на своїй довірі до нашого Спасителя.

Вже 11 років, як мого батька немає серед живих, але його слова живі в мені. “Бонні, ніколи не втрачай можливості свідчити про Христа”. Я запрошую вас приєднатися до мене і прийняти його запрошення. Шукайте Христа всюди, — я обіцяю, Він там!³ Справжня радість приходить завдяки нашому бажанню йти ближче до Христа та самим стати свідками.

Ми знаємо, що в останні дні “кожне коліно вклониться, і кожний язик сповідається”, що Ісус є Христос⁴. Я молюся, щоб це свідчення стало звичайним і природним досвідом для нас зараз — що ми будемо використовувати кожну можливість свідчити, що Ісус Христос живе!

О, як же я люблю Його. Як же ми вдячні за Його безмежну Спокуту, яка “уможливила вічне життя і зробила безсмертя реальністю для кожного [з нас]”⁵. Я свідчу про доброту і величну славу нашого Спасителя в Його священне ім’я, Самого Ісуса Христа, амінь.