Четвертий день

Як нам нагадали вранці, сьогодні — Вербна неділя, яка знаменує собою тріумфальний в’їзд Спасителя в Єрусалим і початок страсного тижня, що передував Його великій Спокуті, яка включатиме в себе Його страждання, розп’яття і Воскресіння.

Незадовго до Свого передріченого у пророцтві входження у місто Ісус Христос присвячував весь Свій час священнослужінню, коли отримав звістку від Своїх близьких подруг, Марії та Марти, про хворобу їхнього брата Лазаря¹.

Хоча хвороба Лазаря була серйозною, Господь “зостався два дні на тім місці, де був. Після ж того говорить до учнів: “Ходімо знову в Юдею”². Перш ніж вирушити у подорож до оселі Своїх друзів у Віфанію, Ісус “просто сказав [Своїм учням]: “Умер Лазар”³.

Коли Ісус прийшов у Віфанію і зустрів спочатку Марту, а потім і Марію, то кожна з них, можливо, через розчарування, оскільки Він прибув надто пізно, вітала Його, кажучи: “Коли б, Господи, був Ти отут, — то не вмер би мій брат”⁴. Також Марта вигукнула: “Уже, Господи, чути [сморід], — бо чотири вже дні він у гробі”⁵.

Ці чотири дні мали важливе значення для Марії та Марти. На думку деяких рабиністичних шкіл, вважалося, що дух померлого залишається з тілом протягом трьох днів, даючи надію на те, що людина ще може ожити. Однак на четвертий день надії на це вже не було, можливо, тому, що тіло починало розкладатися і відчувався сморід⁶.

Марія та Марта були у відчаї. “А Ісус , як побачив, що плаче [Марія], … то в дусі розжалобився та й зворушився Сам,

і сказав: “Де його ви поклали?” Говорять Йому: “Іди, Господи, та подивися!”⁷

Саме тоді ми бачимо одне з найбільших чудес, які Спаситель вчинив під час Свого земного священнослужіння. Спочатку Господь сказав: “Відваліть цього каменя!”⁸ А потім, подякувавши Своєму Батькові, “Він скричав гучним голосом: “Лазарю, — вийди сюди!”

І вийшов померлий, по руках і ногах обв’язаний пасами, а обличчя у нього було перев’язане хусткою. Ісус каже до них: “Розвʼяжіть його та й пустіть, щоб ходив”⁹.

Подібно до Марії та Марти, ми маємо можливість набути всього досвіду, притаманного смертному життю, навіть пізнати, що таке скорбота¹⁰ і слабкість¹¹. Кожен із нас зазнаватиме душевного болю, що супроводжує втрату близької людини. На нашому земному шляху нас може спіткати особиста недуга; або на виснажливу хворобу може захворіти близька нам людина; можуть бути депресія, тривожність чи інші проблеми із психічним здоров’ям, фінансові труднощі, зрада, гріх. Іноді це супроводжується відчуттям безнадійності. І я не виняток. Як і ви, я пережив безліч випробувань, які можна очікувати у цьому житті. Мені дуже подобається ця історія про Спасителя і те, чого вона вчить мене про наші стосунки з Ним.

Під час наших найбільших тривог ми, подібно до Марії та Марти, шукаємо Спасителя або просимо Батька про Його Божественне втручання. Ця історія про Лазаря навчає нас принципів, які можна застосовувати у нашому власному житті, коли ми стикаємося зі своїми особистими проблемами.

Коли Спаситель прибув до Віфанії, всі вже втратили надію на спасіння Лазаря — минуло чотири дні, і він був мертвий. Іноді під час наших власних випробувань нам здається, що Христос дуже запізнився, і ми навіть можемо відчувати, що втрачаємо свою надію та віру. Ось моє свідчення: якщо ми просуватимемося вперед з вірою в Ісуса Христа, то четвертий день завжди настане. Христос завжди прийде до нас на допомогу чи поверне до життя наші надії. Він пообіцяв:

“Серце ваше нехай не тривожиться”¹².

“Я не кину вас сиротами, — Я прибуду до вас!”¹³

Іноді може здаватися, що Він не приходить до нас, доки не настане цей, образно кажучи, четвертий день, коли будь-яка надія вже здається втраченою. Але чому так пізно? Президент Томас С. Монсон навчав: “Наш Небесний Батько, Який дає нам так багато причин для радості, також знає, що ми навчаємося, зростаємо і стаємо сильнішими, коли стикаємося з необхідними нам випробуваннями та проходимо через них”¹⁴.

Навіть пророк Джозеф Сміт набув колосального досвіду “четвертого дня”. Пам’ятаєте його благання? “О Боже, де Ти? І де те шатро, що покриває Твоє сховище?”¹⁵ Покладаючи свою довіру на Нього, ми можемо очікувати подібної до цієї відповіді: “Мій сину [або Моя доню], мир душі твоїй; твоя скрута і твої страждання будуть лише на короткий час”¹⁶.

Ще одна думка, яку ми можемо почерпнути з історії про Лазаря, така: якою може бути наша власна роль у тому божественному втручанні, якого ми шукаємо. Коли Ісус підійшов до гробниці, Він, по-перше, сказав тим, хто був біля неї: “Відваліть цього каменя!”¹⁷ Із тією силою, яку мав Спаситель, чи не міг Він Сам дивовижним чином зрушити той камінь без жодних зусиль? Це було б вражаючим видовищем і незабутньою подією, але Він сказав людям: “Відваліть цього каменя!”

По-друге, Господь “скричав гучним голосом: “Лазарю, вийди сюди!”¹⁸ Чи не справило би це на людей більше враження, якби Господь Сам дивовижним чином поставив Лазаря в отворі, щоб натовп одразу побачив його, коли камінь було відвалено?

По-третє, коли Лазар вийшов, він був “по руках і ногах обв’язаний пасами, а обличчя у нього було перев’язане хусткою. Ісус каже до них: “Розвʼяжіть його та й пустіть, щоб ходив”¹⁹. Я впевнений, що Господь міг зробити так, щоб Лазар постав у отворі, вже чистий і приступний, з акуратно складеними похоронними пасами.

Чому важливо звернути на це увагу? У кожному з цих трьох випадків було щось спільне — у жодному з них не вимагалося застосування божественної сили Христа. Те, що могли зробити Його учні, Він доручав їм. Учні, безумовно, самі могли зрушити камінь; Лазар, будучи воскрешений, міг стояти і постати в отворі печери; і ті, хто любив Лазаря, могли допомогти йому зняти похоронні паси.

Однак лише Христос мав силу і владу воскресити Лазаря з мертвих. У мене склалося враження, що Спаситель чекає, що ми зробимо все, що в наших силах, і тоді Він зробить те, що може зробити лише Він²⁰.

Ми знаємо, що “віра в [Господа Ісуса Христа] є принципом дії”²¹, і що “не чудеса є причиною віри; сильна віра зростає через послух до євангелії Ісуса Христа. Інакше кажучи, віра приходить через праведність”²². Якщо ми будемо прагнути чинити праведно — укладати священні завіти та дотримуватися їх і застосовувати вчення Христа у своєму житті, то нашої віри буде не тільки достатньо, щоб допомогти нам дочекатися четвертого дня, але й, за допомогою Господа, ми також зможемо зрушувати камені, які є на нашому шляху, долати розпач та звільнятися від усього, що нас сковує. Хоча Господь очікує, що ми “роб[итимемо] все, що в нашій владі”²³, пам’ятайте, що Він надасть необхідну допомогу в усьому цьому, якщо ми покладатимемо свою довіру на Нього.

Як ми можемо зрушувати [такі] камені та будувати на Його камені?²⁴ Ми можемо дотримуватися порад пророків.

Наприклад, у жовтні минулого року Президент Рассел М. Нельсон благав нас взяти на себе відповідальність за наші власні свідчення про Спасителя і Його євангелію, докладати зусиль, щоб отримати їх, сприяти їхньому зміцненню, живити їх істиною і не заплямовувати їх хибними філософіями невіруючих. Він обіцяв кожному з нас: “Надаючи постійному зміцненню свого свідчення про Ісуса Христа найвищий пріоритет, звертайте увагу на чудеса, які відбуватимуться у вашому житті”²⁵.

І нам це до снаги!

Як ми можемо, образно кажучи, встати і вийти? Ми можемо з радістю каятися і вибирати послух заповідям. Господь сказав: “Хто заповіді Мої має та їх зберігає, той любить Мене. А хто любить Мене, то полюбить його Мій Отець, і Я полюблю Його, і об’явлюсь йому Сам”²⁶. Ми можемо старатися щодня каятися і радісно просуватися вперед із охочим серцем, сповненим любові до Господа.

І нам це до снаги!

Як ми можемо, за допомогою Господа, звільнитися від усього, що зв’язує нас? Ми можемо свідомо зв’язати себе насамперед з нашим Небесним Батьком і Його Сином, Ісусом Христом, через завіти. Старійшина Д. Тодд Крістофферсон навчав: “Яким є джерело [нашої] моральної та духовної сили, і як ми її отримуємо? Джерелом є Бог. А доступ до тієї сили ми маємо через наші з Ним завіти. … За цією небесною угодою Бог бере на себе зобов’язання підтримувати, освячувати і дати нам піднесення в обмін на наше зобов’язання служити Йому і виконувати Його заповіді”²⁷. Ми можемо укладати священні завіти і дотримуватися їх.

І нам це до снаги!

“Відваліть цього каменя”. “Вийди сюди”. “Розв’яжіть його і дайте йому ходити”.

Поради, заповіді та завіти. І нам це до снаги!

Старійшина Джеффрі Р. Холланд дав таке обіцяння: “Деякі благословення приходять раніше, деякі — пізніше, а деякі ми не отримаємо, поки не опинимося на небесах; але до тих, хто приймає євангелію Ісуса Христа, вони приходять”²⁸.

І, нарешті: “Отже, будьте в доброму гуморі і не бійтеся, бо Я, Господь, з вами і стоятиму біля вас”²⁹.

Це моє свідчення у священне ім’я Того, Хто приходитиме завжди, Самого Ісуса Христа. Амінь.