Єдині у Христі
Тільки індивідуально виявляючи вірність Ісусу Христу і любов до Нього, ми можемо сподіватися бути єдиними.
Як зазначив президент Даллін Х. Оукс, сьогодні вербна неділя, початок Страсного тижня, під час якого відбулися тріумфальний в’їзд Господа в Єрусалим, Його страждання у Гефсиманії, а через кілька днів по тому — смерть на хресті, і Його славетне воскресіння у Великодню неділю. Приймімо рішення ніколи не забувати того, що витерпів Христос, щоб викупити нас1. І ніколи не забуваймо тієї величезної радості, яку ми знову відчуємо у Великдень, розмірковуючи про Його перемогу над могилою і про дар всезагального воскресіння.
Увечері, перед тим, як на Ісуса очікували суди і розп’яття, Він та Його апостоли зібралися разом на пасхальну вечерю. Наприкінці цієї Останньої вечері Ісус у священній заступницькій молитві благав Свого Батька такими словами: “Святий Отче, — заховай в Ім’я Своє [Моїх апостолів], яких дав Ти Мені, щоб як Ми, єдине були!”2.
Потім Спаситель лагідно додав у Своє прохання й благання про всіх віруючих:
“Та не тільки за них Я благаю, а й за тих, що ради їхнього слова ввірують у Мене,
Щоб були всі одно: як Ти, Отче, в Мені, а Я — у Тобі, щоб одно були в Нас і вони”3.
Стати одним — ця тема часто згадується у євангелії Ісуса Христа і коли йдеться про стосунки Бога з Його дітьми. У часи Еноха про місто Сіон було сказано, що “вони були одного серця і одного розуму”4. У Новому Завіті так написано про перших святих у первинній Церкві Ісуса Христа: “А люди, що ввірували, мали серце одне й одну душу”5.
У нашому розподілі Господь увіщував: “Я кажу вам, будьте єдиними; а якщо ви не єдині, ви не Мої”6. Серед причин, наведених Господом з приводу того, чому перші святі у Міссурі не змогли встановити місце для Сіону, було те, що вони “не об’єднані відповідно до єдності, якої вимагає закон целестіального царства”7.
Про всіх людей, у серці та розумі яких Бог понад усе, сказано, що вони є “як один дітьми Христа”8”.
Коли воскреслий Спаситель явився до давнього народу Книги Мормона, Він з несхваленням зауважив, що в минулому серед людей були суперечки щодо хрищення та інших питань. Він повелів:
“І не буде сперечань між вами, як досі було; і не буде також сперечань між вами стосовно питань Мого вчення, як досі було.
Бо істинно, істинно Я кажу вам, той, в кому є дух суперечок, не від Мене, але від диявола, який є батьком суперечок”9.
Як же досягти єдності в нашому переповненому суперечками світі, особливо у Церкві, де у нас має бути “один Господь, одна віра, одне хрищення”?10 Павло дає нам підказку:
“Бо ви всі, що в Христа охристилися, у Христа зодягнулися!
Нема юдея, ні грека, нема раба, ані вільного, нема чоловічої статі, ані жіночої, бо всі ви один у Христі”11.
Ми надто різні та іноді надто розходимося в думках, щоб мати змогу об’єднатися на будь-якій іншій основі чи під будь-яким іншим іменем. Лише в Ісусі Христі ми можемо дійсно стати одним.
Набуття єдності у Христі відбувається індивідуально — кожен з нас починає з себе. Ми є істотами з подвійною природою: з плоті й духа, та іноді всередині нас точиться боротьба. Як сказав Павло:
“Бо маю задоволення в Законі Божому за внутрішнім чоловіком,
та бачу інший закон у членах [мого тіла], що воює проти закону мого розуму, і полонить мене законом гріховним, що знаходиться в членах моїх”12.
Ісус також був істотою з плоті й духа. Він був випробуваний; Він розуміє; Він може допомогти нам досягнути внутрішньої єдності13. Тому, покладаючись на світло і благодать Христа, ми стараємося робити так, щоб наш дух і Святий Дух панували над фізичним [тілом]. А якщо нам не вдається цього зробити, Христос Своєю Спокутою дав нам дар покаяння і можливість спробувати знову.
Якщо кожен з нас індивідуально “у Христа зодягн[еть]ся”, тоді разом ми можемо сподіватися стати одним, як сказав Павло, як “тіло Христове”14. Безперечно, “у Христа зодягнутися” — це, зокрема, зробити Його “найбільшу й найпершу заповідь”15 нашим найпершим і найбільшим зобов’язанням, і якщо ми любимо Бога, ми будемо дотримуватися Його заповідей16.
Єдність з нашими братами і сестрами у тілі Христовому збільшується, якщо ми дотримуємося другої заповіді — нерозривно пов’язаної з першою — любити інших як самих себе17. І, вважаю, що між нами буде досягнуто ще більш досконалої єдності, якщо ми будемо дотримуватися цієї другої заповіді так, як сказав про це Спаситель — любити одне одного не лише так, як ми любимо самих себе, але так, як Він полюбив нас18. Якщо підсумувати, це “щоб кожний опікувався благополуччям свого ближнього і робив усе з оком, єдиноспрямованим до слави Бога”19.
Президент Меріон Дж. Ромні, який служив радником у Першому Президентстві, пояснюючи, як досягти тривалих миру і єдності, сказав:
“Якщо одна людина, піддаючись впливу Сатани, сповнюється учинками тіла, вона має війну в собі. Якщо піддається двоє людей, кожен з них має таку війну в собі, й вони воюють одне з одним. Якщо піддаються багато людей, то суспільство [пожинає] врожай — велике напруження і розбрат. Якщо піддаються правителі країни, тоді розбрат поширюється на весь світ”.
Президент Ромні далі сказав: “Подібно до того, як діяння плоті мають повсюдне застосування, так само і євангелія миру. Якщо один чоловік живе за нею, він має мир у собі. Якщо два чоловіки живуть за нею, кожен з них має мир у собі та одне з одним. Якщо громадяни живуть за нею, народ у такій країні перебуває в мирі. Коли є достатньо народів, які користуються плодом Духа, щоб контролювати світові справи, тоді й тільки тоді більше не буде чутно гуркоту барабанів війни і будуть згорнуті бойові прапори. … (Див. Alfred Lord Tennyson, “Locksley Hall”, The Complete Poetical Works of Tennyson, ed. W. J. Rolfe, Boston: Houghton-Mifflin Co., 1898, p. 93, lines 27–28)”20.
Коли ми “у Христа зодяг[аємось]”, то стає можливим усунути або відкласти вбік розбіжності, незгоди і суперечки. В історії нашої Церкви є доволі разючий приклад подолання розбіжностей. Старійшина Бригам Генрі Робертс (зазвичай відомий як Б.Г. Робертс) народився в Англії у 1857 році. Він служив членом першої ради сімдесятників — сьогодні ми називаємо це президентством сімдесятників. Старійшина Робертс був здібним і невтомним захисником відновленої євангелії та Церкви у деякі з найскладніших для неї часів.
Однак у 1895 році служіння старійшини Робертса у Церкві опинилося під загрозою через суперечку. Б. Г. Робертса було призначено бути делегатом на з’їзді, де готувався проєкт конституції Юти, коли вона стала штатом. Потім він вирішив балотуватися у Конгрес Сполучених Штатів, але не повідомив про це Перше Президентство і не питав у них на це дозволу. Президент Джозеф Ф. Сміт, радник у Першому Президентстві, на генеральних зборах священства дорікнув Б. Г. Робертсу за цю помилку. Старійшина Робертс програв на виборах і відчував, що його поразка здебільшого була обумовлена висловлюваннями президента Сміта. У деяких промовах та інтерв’ю на політичні теми він почав критикувати провідників Церкви. Він перестав активно служити в Церкві. На тривалих зборах з членами Першого Президентства і Ради дванадцятьох у Солт-Лейкському храмі Б.Г. Робертс уперто продовжував виправдовувати свої дії. Пізніше “Президент [Уілфорд] Вудрафф дав [старійшині Робертсу] три тижні на те, щоб той переглянув свою точку зору. Якщо він не покається, вони звільнять його з сімдесятників”21.
Згодом, під час приватної зустрічі з апостолами Гебером Дж. Грантом і Френсісом Лайманом, Б.Г. Робертс спочатку був непохитним, але зрештою любов і Святий Дух взяли верх. На його очі навернулися сльози. Ці два апостоли змогли розвіяти деякі занепокоєння Б.Г. Робертса — те, що він сприймав як нехтування ним і образи, а потім вони пішли, щиро благаючи про примирення. Наступного ранку після довгої молитви старійшина Робертс надіслав записку старійшинам Гранту і Лайману, вказавши в ній, що він готовий примиритися зі своїми братами22.
Коли пізніше старійшина Робертс зустрівся з Першим Президентством, він сказав: “Я звернувся до Господа і мене було просвітлено й через Його Духа мені було сказано підкоритися владі від Бога”23. Спонуканий своєю любов’ю до Бога, Б.Г. Робертс залишався відданим і здібним провідником Церкви до кінця свого життя24.
У цьому прикладі ми також можемо бачити, що мати єдність не означає просто погоджуватися з тим, що кожен повинен “робити все по-своєму” чи діяти сам по собі. Ми не можемо бути одним, поки всі ми не присвятимо наші зусилля спільній справі. Це означає, як сказав Б.Г. Робертс, підкоритися владі від Бога. Ми є різними членами тіла Христового, що виконують різні функції у різні часи, — вухо, око, голова, рука, нога, — втім усі ми є одним тілом25. Тому наша мета — “щоб поділення в тілі не було, а щоб члени однаково дбали один про одного”26.
Для досягнення єдності потрібна не однаковість, а узгодженість. Наші серця можуть бути скріпленими в любові, ми можемо бути єдиними у вірі та вченні й водночас вболівати за різні команди, мати розбіжності щодо різних політичних питань, дискутувати про цілі та правильний спосіб їх досягнення і багато чого подібного. Але, не погоджуючись або сперечаючись, нам ніколи не слід виявляти злість чи зневагу одне до одного. Спаситель сказав:
“Бо істинно, істинно Я кажу вам, той, в кому є дух суперечок, не від Мене, але від диявола, який є батьком суперечок, і він підбурює серця людей сперечатися із злістю, один з другим.
Ось, це не Моє вчення — підбурювати серця людей на злість один проти одного; але Моє вчення у тому, щоб з цим було покінчено”27.
Рік тому Президент Рассел М. Нельсон благав нас такими словами: “Ніхто з нас не може тримати під контролем народи або вчинки інших людей чи навіть членів своєї сім’ї. Утім ми можемо контролювати себе. Мій заклик сьогодні, мої дорогі брати і сестри, — покласти край конфліктам, які вирують у вашому серці, вашому домі та у вашому житті. Позбудьтеся будь-якої схильності завдавати болю іншим — схильності гніватися, бути гострими на язик чи тримати почуття образи на когось, хто завдав вам болю. Спаситель заповідав нам підставляти другу щоку [див. 3 Нефій 12:39], любити наших ворогів і молитися за тих, хто жорстоко ставиться до нас [див. 3 Нефій 12:44]”28.
Я знову кажу, що тільки індивідуально виявляючи вірність Ісусу Христу і любов до Нього, ми можемо сподіватися бути одним — одним у собі, одним у домівці, одним у Церкві, зрештою, одним у Сіоні та, понад усе, одним з Батьком і Сином та Святим Духом.
Я повертаюся до подій Страсного тижня і остаточного тріумфу нашого Викупителя. Воскресіння Ісуса Христа свідчить про Його божественність і про те, що Він усе подолав. Його Воскресіння свідчить про те, що ми, поєднані з Ним завітом, також можемо все подолати і стати одним. Його Воскресіння свідчить про те, що, завдяки Йому, безсмертя і вічне життя реальні.
Цього ранку я свідчу про Його буквальне Воскресіння і все, що воно означає, в ім’я Ісуса Христа, амінь.