Чи мене дійсно прощено?

Кілька років тому ми з сестрою Наттресс переїхали до Айдахо, де започаткували новий бізнес. Тривали довгі дні і ночі в офісі. На щастя, ми жили лише за кілька кварталів від роботи. Щотижня Шона та наші три доньки — всім менше шести років — приходили в офіс, щоб разом пообідати.

Одного такого дня після сімейного обіду я помітив, що наша п’ятирічна донька Мішель залишила мені особисте повідомлення, написане на клейкому листочку та прикріплене на мій офісний телефон.

У ньому були прості слова: “Тату, не забувай мене любити. Люблю, Мішель”. Це було важливим нагадуванням молодому батькові про найважливіше.

Брати і сестри, я свідчу, що наш Небесний Батько завжди пам’ятає нас і досконало любить. Моє запитання таке: чи пам’ятаємо ми Його? І чи любимо ми Його?

Багато років тому я служив місцевим церковним провідником. Один із наших молодих чоловіків, Денні, у всьому був просто чудовим. Він був слухняним, добрим, хорошим і мав чуйне серце. Однак, коли він закінчив середню школу, то зв’язався з поганою компанією. Він захопився наркотиками, зокрема метамфетаміном, і скочувався слизькою дорогою залежності та загибелі. Невдовзі його вигляд повністю змінився. Його ледве було впізнати. Найзначніша зміна відбулася з його очима — світло в них потьмяніло. Кілька разів я спілкувався з ним, але безуспішно. Йому було не цікаво.

Важко було бачити, як цей неймовірний молодий чоловік страждає та живе життям, яке було не для нього! Він був здатний на багато більше.

І ось одного дня з ним почало відбуватися диво.

Він відвідав причасні збори, на яких його молодший брат поділився своїм свідченням перед від’їздом на місію. Під час зборів Денні відчув те, чого давно не відчував. Він відчув любов Господа. Нарешті він відчув надію.

Хоч у Денні й було бажання змінитися, однак для нього це було важко. Його залежності та невідступне відчуття провини були більшими, ніж він міг витримати.

Якось по обіді, коли я косив наш газон, Денні без попередження під’їхав до нас на своїй машині. Він страшенно переживав. Я вимкнув косарку, і ми разом сіли в тіні на ґанку. Саме тоді він поділився почуттями свого серця. Він справді хотів повернутися. Однак йому було надзвичайно важко позбутися своїх залежностей і відмовитися від способу свого життя. Крім того, він відчував страшенну провину і сором за те, що так низько скотився. Він запитав: “Чи справді мене можна простити? Чи справді є шлях назад?”

Після того як він розповів про переживання, які були в нього на серці, ми разом прочитали 36-й розділ Алми:

“Так, я згадав усі свої гріхи та беззаконня. …

Так … сама думка про те, що я прийду до присутності мого Бога, виснажувала мою душу невимовним жахом” (вірші 13‒14).

Після цих віршів Денні сказав: “Саме це я і відчуваю!”

Ми продовжили:

“Я так був … змучений згадками про багато моїх гріхів, ось, я пригадав також, що чув, як мій батько пророкував людям про пришестя якогось Ісуса Христа, Сина Божого, щоб спокутувати гріхи світу. …

І о, яка радість, і яке дивне світло я побачив” (вірші 17, 20).

Коли ми читали ці уривки, сльози потекли з його очей. Радість Алми була радістю, яку він шукав!

Ми говорили про те, що Алма був надзвичайно злочестивим. Однак, як тільки він покаявся, він ніколи не озирався назад. Він став відданим учнем Ісуса Христа. Він став пророком! Денні широко відкрив очі. “Пророком?” — сказав він.

Я просто відповів: “Так, пророком. Щодо тебе — я не наполягаю!”

Ми говорили про те, що хоча його гріхи не досягли рівня гріхів Алми, але таке ж обіцяння повного й досконалого прощення дано кожному — в нескінченній Спокуті Ісуса Христа і завдяки їй.

Тепер Денні зрозумів. Він знав, що йому потрібно робити: він мав розпочати свою подорож, довіряючи Господу та простивши себе!

Могутня зміна серця Денні була нічим іншим як дивом. З часом його вигляд змінився, в очі повернувся блиск. Він став гідним храму! Він зрештою повернувся!

Через кілька місяців я запитав Денні, чи не хотів би він подати заяву для служіння на місії повного дня. Його відповідь була трепетною і вражаючою.

Він сказав: “Я хотів би служити на місії, але ви знаєте, де я був і що я зробив! Я думаю, що не маю права на це”.

Я відповів: “Можливо, ти маєш рацію. Однак ніщо не заважає нам зробити запит. Якщо ти не можеш служити, то принаймні знатимеш, що ти висловив щире бажання служити Господу”. Його очі спалахнули. Він був у захваті від цієї ідеї. У нього було мало шансів, але він готовий був скористатися цією можливістю.

Через кілька тижнів, на його подив, сталося ще одне диво. Денні отримав покликання служити на місії повного дня.

Через кілька місяців після того, як Денні прибув на місію, мені подзвонили. Його президент просто сказав: “Що це за молодий чоловік? Він найбільш неймовірний місіонер, якого я коли-небудь бачив!” Дивіться, цей президент отримав сучасного Алму молодшого.

Через два роки Денні з честю повернувся додому, відслуживши Господу всім своїм серцем, могутністю, розумом і силою.

Після його звіту про місію на причасних зборах, коли я повернувся додому, то почув стукіт у вхідні двері. Там стояв Денні зі сльозами на очах. Він сказав: “Можемо ми хвилинку поговорити?” Ми вийшли на той самий ґанок.

Він сказав: “Президенте, як ви думаєте, я дійсно отримав прощення?”

Тепер мої сльози котилися разом з його слізьми. Переді мною стояв відданий учень Ісуса Христа, який повністю віддавав себе навчанню та свідченню про Спасителя. Він був втіленням зцілюючої і зміцнюючої сили Спокути Спасителя.

Я сказав: “Денні! Ти дивився в дзеркало? Ти бачив свої очі? Вони наповнені світлом, а ти сяєш Духом Господнім. Звичайно ж, тебе прощено! Ти дивовижний! Тепер тобі потрібно рухатися вперед своїм життям. Не озирайся! З вірою рухайся до наступного обряду”.

Диво Денні продовжується й сьогодні. Він одружився в храмі і повернувся до університету, де здобув ступінь магістра. Він продовжує служити Господу з честю та гідністю у своїх покликаннях. Більш того, він став неймовірним чоловіком і вірним батьком. Він є відданим учнем Ісуса Христа.

Президент Рассел М. Нельсон навчав: “Без нескінченної Спокути [Спасителя] все людство було б безповоротно загубленим”¹. Для Господа Денні не загубився, так само як і ми. Він стоїть біля дверей, щоб піднести нас, зміцнити і простити. Він завжди пам’ятає любити нас!

Неймовірна демонстрація любові Спасителя до дітей Бога записана в Книзі Мормона: “Коли Ісус промовив так, Він кинув оком знову навколо на натовп і побачив, що вони були в сльозах і дивилися нерухомо на Нього, нібито хотіли попросити Його залишитися трохи довше з ними” (3 Нефій 17:5).

Спаситель цілий день провів у служінні людям. І у Нього ще залишалася робота — Він мав відвідати Своїх інших овець; Він мав піти до Свого Батька.

Незважаючи на ці зобов’язання, Він побачив, що люди бажали, аби Він ще трохи затримався. Тоді, коли серце Спасителя сповнилося співчуттям, сталося одне з найбільших чудес в історії світу:

Він залишився.

Він благословляв їх.

Він служив їхнім дітям, по черзі кожному.

Він молився за них і плакав з ними.

І Він зцілив їх. (Див. 3 Нефій 17).

Його обіцяння вічне: Він зцілить нас.

До тих, хто зійшов зі шляху завіту, кажу: будь ласка, знайте, що завжди існує надія, завжди існує зцілення і завжди існує шлях назад.

Його вічне послання надії є цілющим бальзамом для всіх, хто живе в неспокійному світі. Спаситель сказав: “Я — дорога, і правда, і життя” (Іван 14:6).

Брати і сестри, не забуваймо звертатися до Нього, любити Його і завжди пам’ятати Його.

Я свідчу, що Бог живе і що Він любить нас. Крім того я свідчу, що Ісус Христос — наш Спаситель і Викупитель світу. Він є могутнім цілителем. Я знаю, що мій Викупитель живий! В ім’я Ісуса Христа, амінь.