Доступ до сили Божої через завіти

У листопаді я мав привілей освятити храм у Белені, Бразилія. Для мене було радістю знаходитись у колі відданих членів Церкви у північній частині Бразилії. Тоді я дізнався, що Белен знаходиться неподалік того місця, де в океан впадає найпотужніша річка у світі — Амазонка.

Незважаючи на силу річки, двічі на рік відбувається щось, здавалось би, неприродне. Коли сонце, місяць і земля вирівнюються по невидимій лінії, потужна хвиля підіймається по річці проти природного напрямку течії води. Були зареєстровані шестиметрові хвилі¹, що здіймалися на річці проти течії вздовж 50 кілометрів². Цей феномен, загальновідомий як припливна течія, місцеві називають pororoca, або “велике ревіння”, через сильний шум, що створюється. Ми можемо справедливо зробити висновок, що навіть могутня Амазонка має поступатися небесним силам.

Подібно до Амазонки, ми теж маємо природну течію життя. Ми схильні робити те, що для нас є природним. Подібно до Амазонки, за допомогою небес ми можемо робити те, що, здавалося б, є неприродним. Зрештою, нам не властиво бути смиренними, лагідними чи бажати підкорити свою волю волі Бога. Але тільки завдяки цьому ми можемо змінитись, повернутися до життя в присутності Бога і досягти свого вічного призначення.

На відміну від Амазонки, ми можемо вибирати, чи підкоритися нам силі небес, чи “плисти за течією”³. Плисти проти течії може бути складно. Але коли ми підкоряємося “спонуканням Святого Духа” і відмовляємося від егоїстичних схильностей тілесної людини⁴, то можемо відчути трансформуючу силу Спасителя у власному житті, силу робити те, що важко.

Президент Рассел М. Нельсон навчав нас, як це зробити. Він обіцяв: “Кожна людина, яка укладає завіти у христильних купелях та у храмах і дотримується їх, має більший доступ до сили Ісуса Христа, … [яка] піднімає нас над трясовиною цього занепалого світу”⁵. Іншими словами, ми можемо отримати доступ до сили Бога, але тільки тоді, коли ми пов’язані з Ним священними завітами.

Ще до створення Землі Бог установив завіти як механізм, за допомогою якого ми, Його діти, могли б поєднатися з Ним. Ґрунтуючись на вічному незмінному законі, Він визначив нескасовні умови, за яких нас буде трансформовано, спасенно та піднесено. У цьому житті ми укладаємо ці завіти, беручи участь в обрядах священства й обіцяючи робити те, що Бог просить нас робити, а взамін Бог обіцяє нам конкретні благословення⁶.

Завіт — це клятва, до якої ми повинні підготуватися, яку ми повинні чітко зрозуміти та безумовно виконувати⁷. Укласти завіт з Богом — це не просто дати обіцяння. По-перше, потрібна влада священства. По-друге, нетверда обіцянка не має сполучної сили, щоб підняти нас над могуттю природної течії. Ми укладаємо завіт тільки тоді, коли маємо намір віддано присвятити себе його дотриманню⁸. Ми стаємо завітними дітьми Бога і спадкоємцями Його Царства, особливо коли повністю віддаємося завітові.

Термін шлях завітів означає серію завітів, через дотримання яких ми приходимо до Христа й об’єднуємося з Ним. Завдяки цьому зв’язку через завіти ми маємо доступ до Його вічної сили. Цей шлях починається з віри в Ісуса Христа і покаяння, за якими — хрищення й отримання дару Святого Духа⁹. Ісус Христос показав нам, як ступити на цей шлях, коли Його було охрищено¹⁰. Як написано в Новому Завіті в Євангеліях від Марка і Луки, Небесний Батько звернувся безпосередньо до Ісуса під час Його хрищення, сказавши: “Ти Син Мій Улюблений, що Я вподобав Тебе!”. Коли ми ступаємо на шлях завітів через хрищення, я уявляю, як Небесний Батько каже щось подібне до нас: “Ти Моя дорога дитина, в якій Моє благовоління. Не здавайся”¹¹.

Коли ми охрищуємося і приймаємо причастя¹², ми свідчимо, що готові взяти на себе ім’я Ісуса Христа¹³. У цьому контексті звернімо увагу на заповідь із Старого Завіту: “Не призивай Імення Господа, Бога твого, надаремно”¹⁴. Сьогодні це звучить для нас як заборона нешанобливо використовувати ім’я Господа. Заповідь містить і це, але її зміст набагато глибший. Єврейське слово, перекладене як “призивати”, означає “піднімати” або “нести” щось як стяг, тобто вказувати на свою приналежність до окремої особи чи групи¹⁵. Слово, перекладене як “надаремно” означає “легковажно” або “оманливо”¹⁶. Заповідь не вимовляти Господнього імені надаремно може в такому разі означати: “Не ототожнюй себе з учнями Ісуса Христа, якщо ти не маєш наміру належним чином Його представляти”.

Ми стаємо Його учнями і гідними представниками, коли свідомо і дедалі більшою мірою приймаємо на себе ім’я Ісуса Христа через завіти. Наші завіти дають нам силу залишатися на шляху завітів, оскільки наші стосунки з Ісусом Христом та Небесним Батьком змінюються. Ми пов’язані з Ними завітними узами.

Шлях завітів веде до храмових обрядів, як-от храмовий ендаумент¹⁷. Ендаумент — це Божий дар священних завітів, які тісніше з’єднують нас із Ним. Під час ендаументу ми укладаємо завіт, по-перше, дотримуватися заповідей Бога, по-друге, каятися зі скрушеним серцем і упокореним духом, по-третє, жити за євангелією Ісуса Христа. Ми робимо це виявляючи віру в Нього, укладаючи завіти з Богом під час отримання обрядів спасіння та піднесення, дотримуючись тих завітів усе життя та намагаючись жити за двома найбільшими заповідями — любити Бога і любити ближнього. Ми укладаємо завіт, по-четверте, дотримуватися закону цнотливості і, по-п’яте, присвятити себе і все, чим Господь благословляє нас, для розбудови Його Церкви¹⁸.

Укладаючи храмові завіти і дотримуючись їх, ми більше дізнаємося про цілі Господа й отримуємо від повноти Святого Духа¹⁹. Ми отримуємо скерування для свого життя. Ми дорослішаємо у своєму учнівстві, щоб навіки не залишатися необізнаними дітьми²⁰. Натомість ми живемо, маючи вічну перспективу та велику мотивацію служити Богу та людям. Ми отримуємо збільшену здатність досягати цілей у земному житті. Ми захищені від зла²¹ і набуваємо більше сили, щоб протистояти спокусі та каятися, коли помиляємося²². Якщо ми похитнулися, то пам’ять про наші завіти з Богом допомагає нам повернутися на шлях. Будучи пов’язані з силою Бога, ми самі собі стаємо pororoca, знаходячи здатність йти проти течії світу протягом свого життя і прямувати до вічності. Зрештою, наша доля змінюється, тому що шлях завітів веде до піднесення і вічного життя²³.

Дотримання завітів, що укладаються в христильних купелях та в храмах, також дає нам силу витримувати випробування земного життя та душевний біль²⁴. Учення, пов’язане з цими завітами, полегшує наш шлях і дає надію, втіху та спокій.

Мої бабуся і дідусь, Лена Софія та Маттс Ліндер Ренлунд, отримали силу Бога через свої завіти хрищення, коли в 1912 році приєдналися до Церкви у Фінляндії. Вони були раді стати частиною першої філії Церкви у Фінляндії.

Через п’ять років Ліндер помер від туберкульозу, коли Лена була вагітна їхньою десятою дитиною. Та дитина — мій батько — народилася через 2 місяці після смерті Ліндера. Лена зрештою поховала не лише свого чоловіка, а й сімох із її десяти дітей. Їй, як збіднілій вдові, було важко. Двадцять років їй не вдавалося висипатись ночами. Упродовж дня вона тяжко працювала, аби забезпечити сім’ю їжею. Вночі вона доглядала вмираючих членів своєї сім’ї. Важко уявити, як вона це витримувала.

Лена вистояла, бо знала, що її померлий чоловік та діти можуть належати їй у вічностях. Доктрина про храмові благословення, у тому числі про вічні сім’ї, приносила їй спокій, бо вона вірила у силу запечатування. У земному житті вона так і не отримала свого ендаументу, як і не була запечатана з Ліндером, але Ліндер і далі мав надзвичайно важливий вплив на її життя і залишався в її великій надії на майбутнє.

У 1938 році Лена відправила документи для виконання храмових обрядів за померлих членів її сім’ї. Їхні імена були серед найперших імен з Фінляндії. Після її смерті храмові обряди були виконані за неї, Ліндера та їхніх померлих дітей. Вона отримала ендаумент через повірника. Лена та Ліндер були запечатані одне до одного, а їхні померлі діти та мій батько були запечатані з ними. Лена, як і багато інших, “[померла] за вірою, не одержавши обітниць, але здалека бачил[а] їх, і повітал[а], і вірувал[а] в них”²⁵.

Лена жила так, ніби вже уклала ці завіти у своєму житті. Вона знала, що її завіти хрищення та причастя пов’язують її зі Спасителем. Вона “у Господі світло знай[шла], [як і] всі спраглі й самотні серця”²⁶. Лена вважала одним з найбільших Божих чудес те, що вона дізналася про вічну сім’ю до того, як трагедії прийшли в її життя. Через завіти вона отримала силу Божу, щоб витерпіти і піднятися над гнітючою трясовиною проблем і труднощів.

Я обіцяю вам, що в міру того, як ви йдете шляхом завітів, від хрищення до храму і по всьому життю, у вас буде сила протистояти природній мирській течії — сила вчитися, сила каятися і бути освяченими, сила знайти надію, втішення та навіть радість перед лицем життєвих труднощів. Я обіцяю вам і вашій сім’ї захист від впливу спокусника, особливо якщо ви відведете храму головне місце у вашому житті.

Коли ви приходите до Христа і єднаєтеся з Ним і з Небесним Батьком через завіт, відбувається щось, здавалося б, неприродне. Ви змінюєтеся і стаєте досконалими в Ісусі Христі²⁷. Ви стаєте завітною дитиною Бога та спадкоємцем Його Царства²⁸. Уявляю, як Він каже вам: “Ти Моє дороге дитя, у якому Моє благовоління. Ласкаво прошу додому”. В ім’я Ісуса Христа, амінь.