Христос і культура Старого Завіту

Після страждань Ісуса в Гефсиманії Його зустріли Юда і “відділ війська та служб[а] від первосвящеників і фарисеїв, [які] при[йшли] туди із смолоскипами, та ліхтарями, та зі зброєю” (Іван 18:3). Ісус підкорився приниженню, надавши можливість цим негідникам зв’язати Себе (див. Іван 18:12).

У свідченні Івана не вказується, як саме вони зв’язали Ісуса, однак старійшина Брюс Р. Мак-Конкі, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів (1915–1985), дав глибоке пояснення, коли сказав, що Ісуса “повели з мотузкою на шиї, як звичайного злочинця”¹. Цієї подробиці ми не знайдемо в євангельських оповідях, тож її можна пояснити пророчим розумінням людини, яку було підтримано як пророка, провидця і одкровителя.

Мотузка на шиї Спасителя нагадує про загальноприйнятий порядок прив’язувати звичайних злочинців. Вона також нагадує про поширений на Святій землі звичай в наш час вести на заколення вівцю або козу, накинувши їй мотузку на шию. Цей звичай бере свій початок із старозавітних часів. Літописи Старого Завіту передрікали цю подію в житті Ісуса, коли Ісая пророкував, що Месія “гноблений був та понижуваний, але уст Своїх не відкривав. Як ягня був проваджений Він на заколення” (Ісая 53:7).

У книзі Левит описано релігійний звичай обдирати шкуру з тварини після її заколення. “І заріже він ягня перед Господнім лицем. …І здере він шкуру з жертви цілопалення” (Левит 1:5–6).

Очевидно, що слово “здирати”, тут означає знімати шкуру з тварини. Після того як тварину, яку приносили в жертву, заколювали, один з тих, хто приносив жертву, або хтось із священиків здирав з неї шкуру. Гебрейське слово psht, перекладене як “здирати шкуру”, як правило означає “здирати, стягати або знімати одяг” (див. Буття 37:23; 1 Самуїлова 19:24; Єзекіїль 16:39; 44:19).

Принесені в жертву тварини, з яких здерли шкуру—це символ Ісуса Христа. З Ісуса перед Розп’яттям безцеремонно зняли вбрання—Його одіж і “хітон”:

“Розп’явши ж Ісуса, вояки взяли одіж Його, та й поділили на чотири частини, по частині для кожного вояка, теж і хітона. А хітон був не шитий, а витканий цілий від верху.

Тож сказали один до одного: “Не будемо дерти його, але жереба киньмо на нього,—кому припаде”. Щоб збулося Писання: “Поділили одежу Мою між собою, і метнули про шату Мою жеребка” (Іван 19:23–24).

Президент Спенсер В. Кімбол (1895–1985) писав: “Як Він, імовірно, страждав, коли [солдати] не залишили Йому нічого особистого, зірвавши з Нього одяг і одягнувши на Нього пурпурну мантію!”².

Обдирання шкури з принесеної в жертву тварини також передрікало бичування Ісуса. Коли Його привели до римського правителя Понтія Пилата, то під час бичування в деяких місцях шкіра Ісуса відділилася від тіла (див. Maтвій 27:26). Мабуть, Петро мав на увазі це бичування або сліди від цвяхів на руках і зап’ястках Ісуса, коли писав що Ісус “тілом Своїм Сам підніс гріхи наші” (1 Петра 2:24). Ісая пророкував про бичування більш як за сім століть. Він писав про Спасителя: “Підставив Я спину Свою тим, хто б’є” (Iсая 50:6).

У кількох уривках Старого Завіту йдеться про особливу їжу, яка нагадувала хліб і яку їли люди, що приходили поклонятися у храм, або спалювали її на олтарі разом з жертвоприношеннями (див. Вихід 29:2; Левит 2:4; Числа 6:15). Гебрейською мовою цей хліб називається halah у множині halot), що має на увазі “проколений” хліб (від гебрейського кореня hll, “проколювати”). Усюди в Писаннях гебрейський корінь (hll) означає проколювання, особливо це стосується людини, яку проколюють мечем або стрілою (див. 1 Самуїлова 31:3; Плач Єремії 4:9).

Ми не знаємо, чому цей хліб було названо halah. Можливо, тісто проколювали або робили в ньому прорізи перед тим, як покласти в піч. Проколений хліб також міг бути прообразом Ісуса Христа, Якого називають “Хлібом життя” (Іван 6:35) і Якого було проколено, коли Він був на хресті (див. Іван 19:34). І Ісая, і псалмоспівець пророкували про те, що під час здійснення Спокути Ісуса буде проколено. “Він був ранений за наші гріхи” (Ісая 53:5). “Прокололи вони мої руки та ноги мої” (Псалми 21:17).

Так само, як проколений хліб був важливою складовою стародавнього ритуалу жертвоприношення, так і святі в ранню добу християнства і знову в наш час використовують поламаний хліб як нагадування про жертву Христа. Ми пам’ятаємо, що Ісус Сам поламав причасний хліб, передбачаючи понівечення Свого тіла. Матвій записав: “Як вони ж споживали, Ісус узяв хліб і поблагословив, поламав, і давав Своїм учням і сказав: “Прийміть, споживайте, це—тіло Моє” (Maтвій 26:26).

Те, що поламаний хліб символізує знівечене Ісусове тіло, стає зрозумілим завдяки висловлюванням сучасних пророків, у тому числі Президента Джона Тейлора (1808–1887): “Мені приносять задоволення зустрічі зі святими. Я люблю переломлювати з ними хліб на спомин про знівечене тіло нашого Господа і Спасителя Ісуса Христа, а також причащатися від чаші на спомин крові, яку Він пролив”³.

Стародавня традиція жертвоприношення мала певні правила щодо вживання товченої олії, тобто “олії, яку виготовляють шляхом збивання або подрібнення оливок у ступі”⁴. Наприклад, щоденні жертвоприношення у храмі включали: двох ягнят, литу жертву і борошно, змішане з товченою олією (див. Вихід 29:40; Числа 28:5–6). Ці три жертвоприношення—ягнята, лита жертва і борошно з олією—здійснювалися щодня, “завжди” (Числа 28:3).

Товчену олію також використовували у храмовій лампаді, щоб було освітлення для тих, хто працює у храмі. Бог заповідав Мойсею: “І ти накажеш ізраїлевим синам, і нехай вони приносять тобі оливу з оливок, чисту, товчену, для освітлення, щоб завжди горіла лямпада” (Вихід 27:20).

У Книзі Мормона Авінадій проголосив: “Він є світло і життя світу; так, світло, що є нескінченним, що ніколи не затьмариться” (Moсія 16:9). Тому єдине належне використання товченої олії—наливати її в лампаду для освітлення храму, так само як Христос освітлює весь світ.

Товчена олія має ще одне відношення до Ісуса Христа. Про товчену олію сказано, що вона “очищена й дорога”⁵, тому її високо цінували, більше ніж оливну олію, виготовлену іншими способами, наприклад, за допомогою оливного преса. Товчену олію використовували тому, що вона є великим подвійним символом Спасителя: по-перше, Він є Помазаником, тобто Тим, Кого було помазано оливною олією. Як грецькою, так і гебрейською мовами Він називається Христом і Месією, що означає Помазаний (оливною олією). По-друге, товчена (збита) олія символізує те, що пережив Ісус Христос за кілька годин до Своєї смерті на хресті: Його також били. Матвій, Марк і Лука свідчать про це:

“Тоді стали плювати на обличчя Йому, та бити по щоках Його, інші ж киями били” (Maтвій 26:67).

“Тоді деякі стали плювати на Нього, і закривати обличчя Йому, і бити Його… Служба теж Його била по щоках” (Марк 14:65).

“А люди, які ув’язнили Ісуса, знущалися з Нього та били.

І закривши Його, вони били Його по обличчі, і питали Його, приговорюючи: “Пророкуй, хто вдарив Тебе?” (Лука 22:63–64).

Президент Кімбол написав про це: “Він стояв зі спокійним, стриманим, божественним достоїнством, коли вони плювали Йому в обличчя. Він залишався спокійним. Жодне гнівне слово не злетіло з Його вуст. Вони били Його по обличчю, осипали ударами тіло. Однак Він стояв твердо і безстрашно”⁶.

За сім століть до того Ісая пророкував про таке жорстоке поводження з Ісусом Христом: “Підставив Я спину Свою тим, хто б’є, а щоки Свої—щипачам, обличчя Свого не сховав від ганьби й плювання” (Ісая 50:6).

Покладання рук на голову тварини, яку приносили в жертву, було важливою частиною стародавнього обряду жертвоприношення. У покладанні рук брали участь різні люди, серед них:

• Окремі ізраїльтяни: “Коли хто з вас принесе жертву для Господа, …покладе він руку свою на голову цілопалення,—і буде йому дано вподобання на очищення від гріхів його” (Левит 1:2, 4).

• Старійшини: “А старші громади покладуть свої руки на голову бичка перед Господнім лицем” (Левит 4:15).

• Начальники: Начальник “покладе свою руку на голову того козла” (Левит 4:24).

• Члени громади: “Яка душа з народу… покладе свою руку на голову жертви за гріх” (Левит 4:27, 29).

• Первосвященики: “Покладе Аарон обидві руки свої на голову живого козла” (Левит 16:21).

• Левити: “А Левити покладуть свої руки на голову телят,… щоб очистити Левитів” (Числа 8:12).

Господь наказував покладати руки на голову тварин для різних видів жертвоприношень, у тому числі для цілопалення, мирної жертви і жертви за гріх (див. Левит 1:4; 3:1–2; 4:3–4; 24:10–16).

Дія покладання рук на тварину, призначену для жертви, навчає закону про повірника, тобто силу одного діяти заради іншого. У цьому випадку—це символічне перенесення гріхів людей на голову тварини. Або, як сказав один з дослідників Біблії, покладання рук “ототожнює грішника з жертвоприношенням, щоб убита тварина символізувала принесення в жертву його (грішника) життя”⁷. Символізм покладання рук у контексті жертвоприношення, виражено в Левит 16:21–22, де первосвященик переносить гріхи та беззаконня Ізраїля на голову козла:

“І покладе Аарон обидві руки свої на голову живого козла, і визнає над ним усі гріхи Ізраїлевих синів та всі їхні провини через усі їхні гріхи, і складе їх на голову козла. …

І понесе той козел на собі всі їхні гріхи”.

Звичайно ж, тварини для жертвоприношення були прообразом Ісуса Христа, Який поніс наші гріхи і провини до Своєї смерті на хресті.

Розуміння культури Старого Завіту може допомогти нам повною мірою зрозуміти писання, що містяться у Старому Завіті. Це особливо стосується тих аспектів, що вказують на Ісуса Христа і зосереджені на Ньому. Ретельне вивчення цієї важливої книги Писань допоможе нам відчути більшу вдячність за Нього, Його вічну жертву і за тих, хто чекав на Його народження.