2010
Христос і культура Старого Завіту
Лютий 2010


Христос і культура Старого Завіту

Уважне вивчення цієї важливої частини Писань допоможе нам відчути більшу вдячність за Спасителя, Його вічну жертву і за тих, хто чекав на Його народження.

Беручись за вивчення Старого Завіту, багатьом з нас доведеться подолати традиційний підхід і не розглядати цю дорогоцінну частину Писань через призму нашої культури. Інакше накладення сучасних культурних понять на суспільство, що існувало тисячі років тому, перетворить Старий Завіт на щось дивне і незрозуміле.

Через існуючі культурні традиції ми можемо не розуміти, чому в біблійному суспільстві існував порядок, згідно з яким старша сестра мала виходити заміж раніше за молодшу (див. Буття 29:25–26), жінки носили воду та іншу ношу на плечах (див. Буття 21:14; 24:15), люди злізали з верблюда чи віслюка на знак поваги, коли вітали інших (див. Буття 24:64; 1 Самуїлова 25:23; 2 Царів 5:21), люди кланялися (див. Буття 18:2–3; 19:1; 23:7, 12; 42:6), батьки вибирали для сина наречену (див. Буття 24:4; 21:21; 38:6) або чому гості мили ноги, коли прибували в дім господаря (див. Буття 18:4; 19:2; 43:24).

Ми не можемо оцінити й зрозуміти Біблію, якщо відділимо її від її контексту й помістимо у свою сучасну культуру. Натомість нам слід змінити налаштування свого розуму, щоб краще зрозуміти давній спосіб життя.

Старий Завіт надає багато корисної та цікавої інформації стосовно культурного середовища, в якому жили стародавні пророки, народи і цивілізації. В ньому міститься інформація про їхню музику, мову, мистецтва, літературу, релігійний устрій, грошову систему, їжу, одяг, календар, укладання шлюбів тощо. Лише ця інформація могла б надати цікавий матеріал для вивчення культурного та історичного аспектів Старого Завіту, якби ця книга не пропонувала дослідникам її дивовижного змісту набагато більшої винагороди, яка може змінити їхнє життя—можливості прийти до Христа.

Старий Завіт—це перше свідчення про Спасителя. Він містить велику кількість культурних і релігійних звичаїв, які зосереджені—за типологією або пророцтвами—на Христі та Його Спокуті. П’ять прикладів зі Старого Завіту показують широке застосування релігійних традицій, які дають більш глибоке розуміння Ісуса Христа, Його Спокути і наших з Ним стосунків.

Як ягня на заколення

Після страждань Ісуса в Гефсиманії Його зустріли Юда і “відділ війська та служб[а] від первосвящеників і фарисеїв, [які] при[йшли] туди із смолоскипами, та ліхтарями, та зі зброєю” (Іван 18:3). Ісус підкорився приниженню, надавши можливість цим негідникам зв’язати Себе (див. Іван 18:12).

У свідченні Івана не вказується, як саме вони зв’язали Ісуса, однак старійшина Брюс Р. Мак-Конкі, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів (1915–1985), дав глибоке пояснення, коли сказав, що Ісуса “повели з мотузкою на шиї, як звичайного злочинця”1. Цієї подробиці ми не знайдемо в євангельських оповідях, тож її можна пояснити пророчим розумінням людини, яку було підтримано як пророка, провидця і одкровителя.

Мотузка на шиї Спасителя нагадує про загальноприйнятий порядок прив’язувати звичайних злочинців. Вона також нагадує про поширений на Святій землі звичай в наш час вести на заколення вівцю або козу, накинувши їй мотузку на шию. Цей звичай бере свій початок із старозавітних часів. Літописи Старого Завіту передрікали цю подію в житті Ісуса, коли Ісая пророкував, що Месія “гноблений був та понижуваний, але уст Своїх не відкривав. Як ягня був проваджений Він на заколення” (Ісая 53:7).

Обдирання шкури з тварини, принесеної в жертву

У книзі Левит описано релігійний звичай обдирати шкуру з тварини після її заколення. “І заріже він ягня перед Господнім лицем. …І здере він шкуру з жертви цілопалення” (Левит 1:5–6).

Очевидно, що слово “здирати”, тут означає знімати шкуру з тварини. Після того як тварину, яку приносили в жертву, заколювали, один з тих, хто приносив жертву, або хтось із священиків здирав з неї шкуру. Гебрейське слово psht, перекладене як “здирати шкуру”, як правило означає “здирати, стягати або знімати одяг” (див. Буття 37:23; 1 Самуїлова 19:24; Єзекіїль 16:39; 44:19).

Принесені в жертву тварини, з яких здерли шкуру—це символ Ісуса Христа. З Ісуса перед Розп’яттям безцеремонно зняли вбрання—Його одіж і “хітон”:

“Розп’явши ж Ісуса, вояки взяли одіж Його, та й поділили на чотири частини, по частині для кожного вояка, теж і хітона. А хітон був не шитий, а витканий цілий від верху.

Тож сказали один до одного: “Не будемо дерти його, але жереба киньмо на нього,—кому припаде”. Щоб збулося Писання: “Поділили одежу Мою між собою, і метнули про шату Мою жеребка” (Іван 19:23–24).

Президент Спенсер В. Кімбол (1895–1985) писав: “Як Він, імовірно, страждав, коли [солдати] не залишили Йому нічого особистого, зірвавши з Нього одяг і одягнувши на Нього пурпурну мантію!”2.

Обдирання шкури з принесеної в жертву тварини також передрікало бичування Ісуса. Коли Його привели до римського правителя Понтія Пилата, то під час бичування в деяких місцях шкіра Ісуса відділилася від тіла (див. Maтвій 27:26). Мабуть, Петро мав на увазі це бичування або сліди від цвяхів на руках і зап’ястках Ісуса, коли писав що Ісус “тілом Своїм Сам підніс гріхи наші” (1 Петра 2:24). Ісая пророкував про бичування більш як за сім століть. Він писав про Спасителя: “Підставив Я спину Свою тим, хто б’є” (Iсая 50:6).

Проколений хліб

У кількох уривках Старого Завіту йдеться про особливу їжу, яка нагадувала хліб і яку їли люди, що приходили поклонятися у храм, або спалювали її на олтарі разом з жертвоприношеннями (див. Вихід 29:2; Левит 2:4; Числа 6:15). Гебрейською мовою цей хліб називається halah у множині halot), що має на увазі “проколений” хліб (від гебрейського кореня hll, “проколювати”). Усюди в Писаннях гебрейський корінь (hll) означає проколювання, особливо це стосується людини, яку проколюють мечем або стрілою (див. 1 Самуїлова 31:3; Плач Єремії 4:9).

Ми не знаємо, чому цей хліб було названо halah. Можливо, тісто проколювали або робили в ньому прорізи перед тим, як покласти в піч. Проколений хліб також міг бути прообразом Ісуса Христа, Якого називають “Хлібом життя” (Іван 6:35) і Якого було проколено, коли Він був на хресті (див. Іван 19:34). І Ісая, і псалмоспівець пророкували про те, що під час здійснення Спокути Ісуса буде проколено. “Він був ранений за наші гріхи” (Ісая 53:5). “Прокололи вони мої руки та ноги мої” (Псалми 21:17).

Так само, як проколений хліб був важливою складовою стародавнього ритуалу жертвоприношення, так і святі в ранню добу християнства і знову в наш час використовують поламаний хліб як нагадування про жертву Христа. Ми пам’ятаємо, що Ісус Сам поламав причасний хліб, передбачаючи понівечення Свого тіла. Матвій записав: “Як вони ж споживали, Ісус узяв хліб і поблагословив, поламав, і давав Своїм учням і сказав: “Прийміть, споживайте, це—тіло Моє” (Maтвій 26:26).

Те, що поламаний хліб символізує знівечене Ісусове тіло, стає зрозумілим завдяки висловлюванням сучасних пророків, у тому числі Президента Джона Тейлора (1808–1887): “Мені приносять задоволення зустрічі зі святими. Я люблю переломлювати з ними хліб на спомин про знівечене тіло нашого Господа і Спасителя Ісуса Христа, а також причащатися від чаші на спомин крові, яку Він пролив”3.

Товчена олія

Стародавня традиція жертвоприношення мала певні правила щодо вживання товченої олії, тобто “олії, яку виготовляють шляхом збивання або подрібнення оливок у ступі”4. Наприклад, щоденні жертвоприношення у храмі включали: двох ягнят, литу жертву і борошно, змішане з товченою олією (див. Вихід 29:40; Числа 28:5–6). Ці три жертвоприношення—ягнята, лита жертва і борошно з олією—здійснювалися щодня, “завжди” (Числа 28:3).

Товчену олію також використовували у храмовій лампаді, щоб було освітлення для тих, хто працює у храмі. Бог заповідав Мойсею: “І ти накажеш ізраїлевим синам, і нехай вони приносять тобі оливу з оливок, чисту, товчену, для освітлення, щоб завжди горіла лямпада” (Вихід 27:20).

У Книзі Мормона Авінадій проголосив: “Він є світло і життя світу; так, світло, що є нескінченним, що ніколи не затьмариться” (Moсія 16:9). Тому єдине належне використання товченої олії—наливати її в лампаду для освітлення храму, так само як Христос освітлює весь світ.

Товчена олія має ще одне відношення до Ісуса Христа. Про товчену олію сказано, що вона “очищена й дорога”5, тому її високо цінували, більше ніж оливну олію, виготовлену іншими способами, наприклад, за допомогою оливного преса. Товчену олію використовували тому, що вона є великим подвійним символом Спасителя: по-перше, Він є Помазаником, тобто Тим, Кого було помазано оливною олією. Як грецькою, так і гебрейською мовами Він називається Христом і Месією, що означає Помазаний (оливною олією). По-друге, товчена (збита) олія символізує те, що пережив Ісус Христос за кілька годин до Своєї смерті на хресті: Його також били. Матвій, Марк і Лука свідчать про це:

“Тоді стали плювати на обличчя Йому, та бити по щоках Його, інші ж киями били” (Maтвій 26:67).

“Тоді деякі стали плювати на Нього, і закривати обличчя Йому, і бити Його… Служба теж Його била по щоках” (Марк 14:65).

“А люди, які ув’язнили Ісуса, знущалися з Нього та били.

І закривши Його, вони били Його по обличчі, і питали Його, приговорюючи: “Пророкуй, хто вдарив Тебе?” (Лука 22:63–64).

Президент Кімбол написав про це: “Він стояв зі спокійним, стриманим, божественним достоїнством, коли вони плювали Йому в обличчя. Він залишався спокійним. Жодне гнівне слово не злетіло з Його вуст. Вони били Його по обличчю, осипали ударами тіло. Однак Він стояв твердо і безстрашно”6.

За сім століть до того Ісая пророкував про таке жорстоке поводження з Ісусом Христом: “Підставив Я спину Свою тим, хто б’є, а щоки Свої—щипачам, обличчя Свого не сховав від ганьби й плювання” (Ісая 50:6).

Покладання рук

Покладання рук на голову тварини, яку приносили в жертву, було важливою частиною стародавнього обряду жертвоприношення. У покладанні рук брали участь різні люди, серед них:

  • Окремі ізраїльтяни: “Коли хто з вас принесе жертву для Господа, …покладе він руку свою на голову цілопалення,—і буде йому дано вподобання на очищення від гріхів його” (Левит 1:2, 4).

  • Старійшини: “А старші громади покладуть свої руки на голову бичка перед Господнім лицем” (Левит 4:15).

  • Начальники: Начальник “покладе свою руку на голову того козла” (Левит 4:24).

  • Члени громади: “Яка душа з народу… покладе свою руку на голову жертви за гріх” (Левит 4:27, 29).

  • Первосвященики: “Покладе Аарон обидві руки свої на голову живого козла” (Левит 16:21).

  • Левити: “А Левити покладуть свої руки на голову телят,… щоб очистити Левитів” (Числа 8:12).

Господь наказував покладати руки на голову тварин для різних видів жертвоприношень, у тому числі для цілопалення, мирної жертви і жертви за гріх (див. Левит 1:4; 3:1–2; 4:3–4; 24:10–16).

Дія покладання рук на тварину, призначену для жертви, навчає закону про повірника, тобто силу одного діяти заради іншого. У цьому випадку—це символічне перенесення гріхів людей на голову тварини. Або, як сказав один з дослідників Біблії, покладання рук “ототожнює грішника з жертвоприношенням, щоб убита тварина символізувала принесення в жертву його (грішника) життя”7. Символізм покладання рук у контексті жертвоприношення, виражено в Левит 16:21–22, де первосвященик переносить гріхи та беззаконня Ізраїля на голову козла:

“І покладе Аарон обидві руки свої на голову живого козла, і визнає над ним усі гріхи Ізраїлевих синів та всі їхні провини через усі їхні гріхи, і складе їх на голову козла. …

І понесе той козел на собі всі їхні гріхи”.

Звичайно ж, тварини для жертвоприношення були прообразом Ісуса Христа, Який поніс наші гріхи і провини до Своєї смерті на хресті.

Розуміння культури Старого Завіту може допомогти нам повною мірою зрозуміти писання, що містяться у Старому Завіті. Це особливо стосується тих аспектів, що вказують на Ісуса Христа і зосереджені на Ньому. Ретельне вивчення цієї важливої книги Писань допоможе нам відчути більшу вдячність за Нього, Його вічну жертву і за тих, хто чекав на Його народження.

Посилання

  1. Bruce R. McConkie, “The Purifying Power of Gethsemane,” Ensign, May 1985, 9.

  2. Spencer W. Kimball, “Jesus of Nazareth,” Tambuli, Apr. 1985, 1.

  3. Учення Президентів Церкви: Джон Тейлор, (2001), с. 39.

  4. Francis Brown and others, eds., Hebrew and English Lexicon of the Old Testament, trans. Edward Robinson (1977), 510.

  5. Hebrew and English Lexicon of the Old Testament, 510.

  6. Tambuli, Apr. 1985, 1.

  7. Theological Dictionary of the Old Testament, ed. G. Johannes Botterweck and others (1995), 15 vols., 7:295.

ФОТОГРАФІЯ ДЖЕДА КЛАРКА; ОБРАЗ ХРИСТА, ХУДОЖНИК ГЕНРІХ ГОФМАНН, З ЛЮБ’ЯЗНОГО ДОЗВОЛУ C. HARRISON CONROY CO., КОПІЮВАННЯ ЗАБОРОНЕНО

ЗЛІВА: ЮДА ЗРАДЖУЄ ХРИСТА,ХУДОЖНИК ТЕД ГЕННІНГЕР; ІЛЮСТРАЦІЯ ДЕВІДА МЕЛЕНА; СПРАВА: ФАРАОНОВА ДОЧКА ЗНАЙШЛА МОЙСЕЯ В ОЧЕРЕТІ, ХУДОЖНИК ДЖОРДЖ СОПЕР; ГОСПОДЬ ПОКЛИКАВ ХЛОПЧИКА САМУЇЛА, ХУДОЖНИК ГЕРРІ АНДЕРСОН; ДАНИЇЛ ПЕРЕД ЦАРЕМ НАВУХОДОНОСОРОМ, ХУДОЖНИК СИМОН ВЕДДЕР, ЛЮБ’ЯЗНО НАДАНО МУЗЕЄМ ЦЕРКОВНОЇ ІСТОРІЇ

ЗЛІВА: ФРАГМЕНТ З КАРТИНИ РОЗП’ЯТТЯ, ХУДОЖНИК ГЕНРІХ БЛОХ; ІЛЮСТРАЦІЯ ДЕВІДА МЕЛЕНА; СПРАВА: ЙОСИП ВИКРИВАЄ СЕБЕ СВОЇМ БРАТАМ, ХУДОЖНИК ТЕД ГЕННІНГЕР; РУТ ЗБИРАЄ КОЛОССЯ НА ПОЛІ, ХУДОЖНИК ДЖУДІТ МЕР, КОПІЮВАННЯ ЗАБОРОНЕНО; ІЛЮСТРАЦІЯ ДЕНА БЕРРА

ЗЛІВА: ІЛЮСТРАЦІЇ ДЕНА БЕРРА І ДЕВІДА МЕЛЕНА; СПРАВА: АННА ЗНАЙОМИТЬ ІЛІЮ ЗІ СВОЇМ СИНОМ САМУЇЛОМ, ХУДОЖНИК РОБЕРТ Т. БАРРЕТ