Ставити сім’ю на перше місце

Починався новий тиждень, а я з тривогою дивилася на сімейний календар. Як же ми зможемо виконати все, що намітили?

Я занурилася у справи, намагаючись з усіх сил виконувати волонтерські доручення в школах, возити дітей на усілякі спортивні секції та в клуби, незважаючи на все щільніший графік намагатися нагодувати всіх та готуватися до щоденних ранкових уроків семінарії. Мій чоловік завжди поспішав на роботу та на церковні збори, відвідував членів Церкви й проводив тренування з футболу. Ми докладали всіх зусиль, щоб наповнити своє життя добрими справами й бути активними в Церкві, але чогось не вистачало. Хоча багатьом сім’ям вдається брати участь у численних заходах, однак ми з цим не справлялися: напружений графік негативно позначався на нашій сім’ї.

Коли я думала над цією проблемою, то почала помічати, як часто ми мусили відмовляти своїм дітям, коли вони до нас зверталися зі своїми потребами. Це мене непокоїло, і я почала думати, як можна виправити ситуацію.

Я звернулася до Писань. Читаючи Книгу Мормона, я дійшла до проповіді царя Веніямина, в якій Він сказав: “І стежте за тим, щоб усе це робилося з мудрістю і за порядком; бо не обов’язково, щоб людина бігла швидше, ніж їй під силу. Але ще, необхідно, щоб вона була старанною, щоб таким чином вона могла здобути винагороду; отже, все повинно робитися за порядком” (Moсія 4:27).

Нагорода, якої ми прагнули—більш щаслива і згуртована сім’я. Нам хотілося менше стресів і більше щастя, але здавалося, що ми явно не були на тому шляху, який веде до такої винагороди.

Ми були старанними, але бігали по колу. Ми готували все , але не робили потрібного. Я молилася про цю ситуацію та спочатку не отримувала відповіді.

Життя ішло як завжди. Покликання вимагали уваги, я бачила, що посуд треба було мити і всіх потрібно було відвезти на їхні заходи. Однак під час щоденної підготовки до уроків семінарії я почала знаходити необхідні відповіді, звертаючись до мудрості сучасних пророків і провідників. Мені потрапив на очі виступ Президента Спенсера В. Кімбола (1895–1985), в якому він заохочував святих проводити домашні сімейні вечори. Він сказав: “Але Господь застосував нову форму для старої програми і дає обіцяння повернути світ до здорового життя, до справжніх сімейних цінностей, до сімейного спілкування. Це означає повернути батькові його законне право головувати в сім’ї, повернути матір додому від громадської діяльності та роботи поза домом, а дітей від неперервних розваг та веселощів”¹.

Я зрозуміла, що в нашому напруженому житті ми забули про регулярне проведення домашніх сімейних вечорів. Невдовзі після цього наш єпископ під час причасних зборів зачитав листа від Першого Президентства, де нагадувалося про те, що ми маємо мудро вибирати заходи і не дозволяти хорошим речам ставати перепоною для проведення домашнього сімейного вечора.

Коли ми з чоловіком обговорювали цю пораду, то зрозуміли, що багато заходів приносять нам радість, але не є необхідними, тому нам корисніше буде відмовитися від надлишкових справ. Ми зробили список наших заходів і розділили їх на категорії: “потрібні”, “непотрібні” і “потребують вдосконалення”.

Коли ми вивчали свій список, то хвилювалися, як поставляться до цього діти. Вони були залучені до більшості заходів, які ми хотіли “урізати”—спортивні секції та клуби. Ми вирішили провести домашній сімейний вечір і обговорити все з дітьми. Коли ми розмовляли з ними про цю проблему, то були здивовані, побачивши, що вони з більшим задоволенням проведуть час з нами, замість того, щоб ми тренували їхні команди або очолювали клуби.

Коли ми це зрозуміли, то започаткували свій “Сімейний клуб”.

Ми з повною відповідальністю ставилися до тих заходів, в яких брали участь, але не долучалися до нових. У ті вечори, коли нам не потрібно було виконувати церковних обов’язків, мій чоловік приходив додому з роботи і оголошував: “Сьогодні проводимо Сімейний клуб”! Діти поспішали закінчити домашнє завдання і хатню роботу, щоб ми могли провести час разом.

Нашим дітям подобається виконувати якісь особливі завдання, особливо за участю татуся. Одного вечора вони склали комп’ютер із окремих деталей. Іноді кожен брав інструменти й лагодив щось у домі. Важливим було те, що ми мали час, сили і бажання бути разом.

У мене також є більше часу, щоб проводити його з дітьми і готувати поживнішу їжу для сім’ї. Для проведення Сімейного клубу не потрібно нікуди їхати, розривати сім’ю між заходами або їсти поза домом. Схоже, що ніхто не сумує за метушнею, в якій ми жили, і за фаст-фудом. Час, проведений разом, приносить нам стільки радості, що дітям більше не хочеться брати участь у додаткових заходах.

Ми відновили домашній сімейний вечір і щоденну сімейну молитву. Ми також прибираємо в домі, не забуваємо про самостійне вивчення Писань і проводимо розважальні сімейні заходи. Ми розуміємо, що коли діти подорослішають, вони, звичайно ж, братимуть участь у більшій кількості заходів. Ми додамо їх, коли виникне потреба, але до того часу ми отримуємо задоволення від кожної хвилини, проведеної у нашому Сімейному клубі.