Утримання записів

Найголовніше завдання хранителів церковних матеріалів полягає у тому, щоб зберегти записи, тобто зупинити природний процес їхнього псування.

На четвертому поверсі Бібліотеки церковної історії у найсучаснішій лабораторії з консервування матеріалів хранителі виконують такі завдання, як накладення шару напівпрозорого японського паперу на маленькі клаптики ламких сторінок, яким уже багато десятків років, і рятують майже непридатні фотонегативи. Матеріали після процесу лагодження або зміцнення фактури повертаються на книжкові полиці для широкого доступу або поміщаються у найсучасніші сховища з постійним контролем вологості й температури повітря, де за ними постійно наглядають.

Усього за два квартали від Музею церковної історії вмілі руки створюють манекени, шліфують метал і дерево, шиють з клаптиків ковдри і створюють опори та кріплення експозицій. Багато їхніх робіт виставляють у музеї або відсилають до місць, де знаходяться пам’ятки, пов’язані з історією Церкви; інша ж частина цих матеріалів готується для зберігання.

“Утримувати [записи] означає “зберігати” їх,—каже хранитель церковних матеріалів Мак-Афі.— Це не означає просто писати історію, але зробити все можливе, щоб вона продовжувалася”.

Хранителів церковних матеріалів об’єднує відчуття того, що кожен матеріал—від щоденника пророка до особистих сімейних історій—має власну цінність.

“Гадаю, що якщо комусь було не байдуже і він вів записи, то і мені має бути не байдуже,—каже брат Мак-Афі. —Ми є хранителями цієї колекції”.

За його словами, те, що не задокументовано, може швидко забутися. Тому трагічною є втрата або пошкодження будь-якого з документів.

“Писання містять наказ вести історичні записи,—каже Дженніфер Хадлі, хранитель Музею церковної історії.— Це допомагає нам пам’ятати, що зробив Господь для Свого народу”.

До лабораторії зі зберігання надходять різні документи: книги, щоденники, газети, ілюстровані сімейні історії, фотоальбоми. Кожне надходження вимагає індивідуального підходу, який обумовлюється станом документу.

Цікаві інструменти й обладнання, серед яких різак, золота матриця, канальна машина для переплетення книг та ультразвуковий герметизатор—і це лише кілька з них—розташовані в просторій лабораторії та використовуються відповідно до потреби.

Часто доводиться знімати палітурку книги і чистити та лагодити її корінець. Розриви в документах підклеюються за допомогою високоякісного японського паперу, довгі волокна якого зміцнюють структуру паперу і в той же час зберігають його гнучкість. У якості клею хранителі використовують пасту, зроблену з пшеничного крохмалю і води. Це зміцнює існуючу структуру і робить більш чітким оригінальне зображення.

“Наше завдання не полягає в тому, щоб документ виглядав, як новий,—каже брат Мак-Афі.—Ми намагаємося зробити його цілісним. Усі методи, до яких ми вдаємося, є зворотними”.

Ще один метод зберігання документів—це омивання. Документи занурюють у ванночки з фільтрованою деіонізованою водою, а потім у лужну воду. Під час кожного омивання вода і хімічні елементи змивають бруд і нейтралізують кислоти в папері, таким чином уповільнюючи процес руйнації.

Хранителі також виконують завдання зі збереження предметів, пов’язаних з історією Церкви,—виробів з тканин, меблів, картин тощо.

“Усе має свою історію,—каже сестра Хадлі.—Усе, що в нас є, пов’язано зі святими по всій Церкві, яка є міжнародною”.

У музеї є багато одягу, книг, картин, макетів та інших предметів, що вже належать історії—сідел, інструментів і навіть макет Солт-Лейкської Скинії, де проводяться внутрішні роботи. Хранителі, які працюють з такими предметами, повинні бути винахідливими, бо робота над кожним новим предметом криє нові труднощі.

“Кожен предмет є неповторним, як і кожна людина,—каже сестра Хадлі.—Кожен має свої специфічні проблеми і специфічні способи їхнього вирішення”.

Кожен предмет ретельно вивчається. Часто хранителі радяться разом, щоб вирішити, до яких заходів вдатися заради збереження предмету. Більшість предметів проходять процес очистки й зміцнення структури матеріалу. Здійснюються будь-які заходи, необхідні для припинення процесу руйнації. Іноді це вимагає нейтралізації кислоти в предметі, зміцнення початкової структури матеріалу, нанесення захисного шару, щоб запобігти впливу довкілля, створення футляру, в якому предмет буде зберігатися, або створення опори чи кріплення, яке відповідатиме обрисам об’єкту й підтримуватиме його структуру. Іноді предмет просто потрібно протерти від пилу.

Так, для відновлення форми капелюшка піонерської доби, що втратив свою форму, було пошито просту круглу вставку. Крім того, сестра Хадлі поверх оригінальної шовкової тканини нашила маленькими стібками ідентичний клаптик шовку.

Джеймс Рейнс—“хранитель усякої всячини”, як він себе називає—працює з усіма предметами, які не входять до категорії документів, текстилю чи картин. Рукоятка шкіряного батога, наповнена свинцевим дробом, порвалася, перестала бути гнучкою і після втрати дробу користування нею стало небезпечним. Хранителі видалили залишки свинцевого дробу і вставили в ручку акриловий стержень, щоб відновити її початкову форму та гнучкість.

“Важливо, щоб артефакт мав такий самий вигляд, як і в ту історичну добу, коли його було створено,—каже сестра Хадлі.— Для мене збереження цих предметів є відчутним на дотик зв’язком з минулим”.