Одна лижа

Я й досі пам’ятаю першу лижну прогулянку зі своєю сім’єю. Разом з батьками, братами і сестрами я завантажив лижне спорядження у наш багатомісний автомобіль, і ми вирушили в гори, де збиралися провести весь день. Коли ми прибули на місце, я побачив, що через поквапливість залишив одну лижу вдома. Але що гірше, я забув обидві лижні палки.

Не було й мови про те, щоб повернутися додому за забутим спорядженням. Мій батько, дуже прагматична людина, сказав, що мені доведеться обходитися тим, що є. На щастя, моя старша сестра зжалилася наді мною і дала одну свою лижну палку.

Оскільки я ніколи не катався на лижах, то й не думав, що наявність усього однієї лижі буде великою проблемою. Я радше був у захопленні, ніж у розпачі. Зрештою, я був достатньо дорослий, щоб взяти участь у найулюбленішому сімейному заході.

Один за одним мої брати і сестри одягнули лижі й попрямували до рівнини з невеличким пагорбом, з якого було весело з’їжджати вниз. Але я не міг зрушити ні на сантиметр! Нога без лижі глибоко провалилася в сніг. Ногу в лижі також неможливо було зрушити, бо сніг налип на стару дерев’яну лижу і вона стала надто важкою.

І чому мені так не пощастило? Чим більше я старався, тим глибше загрузав, і тим більше псувався мій настрій. Мені стало ще важче, коли я побачив, як віддаляються батько і брати. Вони вже дісталися рівнини, і з усього було видно, що їм подобається сходити на пагорб і з’їжджати вниз.

Батько кілька разів повертався, щоб подивитися, як у мене справи, і завжди підбадьорював. “Іди вперед! Ти вже майже дістався цілі”. Але мені було ще дуже далеко. В дійсності, до кінця того дня я навіть не дійшов до рівнини. Моя перша лижна прогулянка принесла мені велике розчарування.

Коли я подорослішав, то зрозумів, що у кожного з нас бувають часи, коли нам здається, що ми пересуваємося лише на одній лижі—недолугій дерев’яній лижі. Всі ми долаємо випробування, розчарування, почуття неповноцінності. Дещо з цього ми вигадуємо самі, а дещо притаманне нам в силу того, що ми живемо в занепалому світі. Деякі з цих труднощів є тимчасовими, а з деякими будемо боротися все життя.

Ми дуже швидко починаємо розуміти, наскільки непристосовані до умов. Ми відчуваємо свою невідповідність. Наш біль ще більше посилюється, коли ми бачимо інших людей, у яких, як здається, взагалі немає проблем. Потрапивши в таку ситуацію, ми розуміємо, що не вирішимо її власними зусиллями.

На щастя, наші життєві пригоди не обов’язково мають завершуватися так, як моя перша лижна прогулянка. Я докладав усіх зусиль, однак не досягнув успіху. Проте у житті ми можемо докладати найкращих зусиль, а потім довіритися Богові. Його сила і благодать дають нам змогу робити те, що ми не здатні зробити, покладаючись на власні сили.

Я також зрозумів, що нам не потрібно приховувати свої негаразди від люблячого Небесного Батька. Наші недоліки допомагають нам краще зрозуміти Його почуття до нас і ким насправді є ми, Його діти. Саме з любові до нас Він послав Свого Сина.

Якщо ми приходимо до Христа, наші слабкості дають нам можливість відчути Спасителеву благодать і милість, коли Він працює з нами. Наприклад, були часи, коли я, образно кажучи, подумки промовляв: “Подивись, у мене лише одна лижа. І навіть якби у мене було дві лижі, я абсолютно впевнений, що з мене був би нікудишній лижник. Тож не переймайся мною”.

Але у Своїй доброті Спаситель все одно допомагає мені. Він знає, що у мене є випробування і просить лише, щоб я докладав усіх зусиль: “Це Його благодаттю ми спасенні після всього, що ми можемо зробити” (2 Нефій 25:23). Вияв благодаті не обов’язково означає, що я отримаю пару новеньких лиж і повинен буду діставатися до пункту призначення самотужки. Турбота Спасителя більш особистісна і дбайлива. Він починає працювати зі мною в тій ситуації, в якій я знаходжуся, з таким, який я є, а потім допомагає зростати і ставати більше схожим на Нього і Небесного Батька. Я впевнений, що вони задоволені моїми найкращими зусиллями, якими б незначними вони не здавалися. І я знаю, що Вони люблять мене у такий спосіб, який дає мені змогу більше довіряти Їм і покладатися на Них.

Я не перестав кататися на лижах, незважаючи на той невдалий досвід. Я не раз повертався у те місце зі своєю сім’єю і навіть відвідував заняття з лижного спорту в коледжі. Зараз це одна з моїх найулюбленіших розваг. Я вдячний, що не перестав займатися лижами.

Я також вічно вдячний за те, що Небесний Батько й Ісус Христос не відмовляються від нас. Бог не залишив нас наодинці з нашими незначними силами. Завдяки Його безмежній любові до Своїх дітей, Він послав Спасителя, щоб приготувати дорогу назад, у Його присутність. Я знаю, що коли ми покладаємо свою довіру на Них, то всі зможемо просуватися вперед у своєму житті.