Моя мета у футболі

Я люблю грати у футбол. Зараз мені 14 років, а у футбол я граю з 5-ти. Спорт навчив мене дотримуватися високих норм і цінностей, які я встановив для себе, навіть коли прийняття рішень часом буває нелегкою справою. Одне з таких важких рішень стосувалося того, чи грати у футбол по неділях.

Коли мені було 9 років, я дуже любив і поважав свого тренера—тренера Хашема. Однак я хотів грати в одній команді зі шкільним другом, тож спробував перейти до іншої команди. Це була дуже сильна команда, і я знав, що якщо мене приймуть, мені доведеться присвятити їй усього себе і грати якнайкраще. Багато хлопців хотіли грати в цій команді, але мені поталанило, оскільки кілька гравців відсіялося.

Настав день останніх відбіркових ігор. Я грав якнайкраще, і був собою задоволений. Після того до нас з мамою підійшов тренер і сказав, що хотів би бачити мене у своїй команді. Я був у захваті. Але потім він запитав: “Ти можеш грати по неділях? Мені потрібно буде возити команду на турніри, а це означає, що іноді ми гратимемо в неділю”.

Мама дала мені відповісти на це запитання.

“Ні, пане, я не граю по неділях”. Я знав, що та відповідь була вірною, але це, ймовірно, означало, що мене в команду не візьмуть.

Того вечора я так і не дочекався дзвінка, який би означав, що мене прийняли в команду. Я був дуже розчарований.

Замість того мене прийняли до команди, що тренувалася по сусідству, в якій було багато моїх друзів. Перший рік був чудовим, ми досягли значного успіху, але другого року команда долала труднощі й іноді взагалі не була зосереджена на грі. Мене це пригнічувало. Я грав якнайкраще під час кожної гри, але майже завжди ми програвали.

Після однієї дуже невдалої гри до мене підійшов на футбольному полі тренер Хашем, команда якого грала добре. Він запитав, як у мене йдуть справи. Я відповів: “Не дуже добре”. Я сказав, що сумую за товаришами по команді. Хашем був дуже вмілим тренером і, здавалося, завжди міг добиватися від гравців найкращої гри.

“Ти б хотів бути запрошеним гравцем до нашої команди, коли ми поїдемо на наступний турнір?”—запитав Хашем.

“Я б дуже хотів!”—відповів я із захватом.

“Чудово!—відповів Хашем, усміхаючись.—Однак мені потрібно поставити тобі одне запитання. Чи можеш ти грати по неділях?” Я відчув як напружилися м’язи живота. Мені раптом стало недобре. Я згадав, що сталося, коли востаннє мене про це запитували.

Я подивився на маму. Я подивився на тата. Вони також чекали на мою відповідь. Я подивився на Хашема.

“Вибачте, ні. Я не граю по неділях,—сказав я.—Чи має це значення?”

Якусь мить Хашем просто стояв. Він побачив, як надія, що раптом з’явилася на моєму обличчі, раптово зникла, коли я відповів на це запитання.

“Ні, нічого,—відповів Хашем.—Ймовірно ми не дійдемо до недільних фінальних ігор. Ми б хотіли, щоб ти грав з нами”.

Невдовзі я почав тренуватися в команді Хашема. Його команда грала дуже енергійно, моєму поверненню всі були раді. І мені подобалося з ними грати.

Ми не вигравали всі ігри турніру, однак всі докладали найкращих зусиль, тому отримували задоволення. Невдовзі я став постійним гравцем команди Хашема. І хоча всі знали, що я не граю по неділях, мене цінували за мій вклад у команду під час ігор в інші дні.

Зараз я учитель в Аароновому священстві. Я й досі беру участь у футбольних змаганнях, але приймаю рішення не грати по неділях. Це не викликало проблем у мене і в командах, за які я граю. Я вірю в те, що потрібно святити Суботній день. Для мене це означає не грати в спортивні ігри по неділях.