Захист від неочікуваного

Після 61-годинної подорожі автобусом наша група прибула до Манільського Філіппінського храму. На відзначення 20-ї річниці храму молодь колу Давао готувалася до цієї подорожі 9 місяців, відвідуючи заняття з сімейної історії, беручи активну участь у церковних заходах, досліджуючи та готуючи родинні імена й заощаджуючи гроші на подорож. Усі 63 пасажири відчули радісне збудження, коли вийшли з автобуса ввечері того понеділка. У храмовому готелі ми провели довгий сімейний вечір з музичними номерами й духовними виступами, а потім постаралися заснути.

Упродовж наступних двох днів молодь брала участь у хрищеннях та конфірмаціях за більш ніж 2000 своїх предків, даючи їм можливість прийняти відновлену євангелію. Ми не відчували ні голоду, ні втоми, година за годиною працюючи в храмі. Дух був дуже сильний. У декого з молодих людей сяяли обличчя, у інших від радості по щоках котилися сльози.

Дуже швидко настав час їхати додому. Наша спокійна подорож тривала лише кілька хвилин, як її було перервано сиренами поліцейських машин. Ззовні нас оточили патрульні машини, змусивши автобус зупинитися. Потім ми побачили навколо себе поліцейських снайперів, які цілилися кудись вперед. У той напружений момент ми дізналися, що пасажирів автобуса, який був за кілька футів перед нами, взяли в заручники, а поліція використовувала наш автобус, як щит!

Ми, провідники, робили все можливе, щоб усіх заспокоїти, але дехто почав панікувати. Серед усього того збентеження поліція наказала нам лягти на підлогу. Минуло кілька страшних хвилин, і ми почули, як якийсь чоловік голосно наказав нам евакуюватися з автобуса. Виконуючи наказ, ми поспіхом вийшли й попрямували до найближчого незаселеного будинку.

Близько години ми сиділи в темній будівлі, молилися й слухали перестрілку. Тоді нарешті нам сказали, що ми можемо повернутися в автобус. Перестрілка закінчилася, двоє заручників і двоє бандитів було вбито.

Подорож продовжилася, але всі ми відчували сильне потрясіння. Однак, коли напруження зменшилося, ми зрозуміли, що знаходилися під захистом. Ніхто з нас не постраждав, і ми знали, що рука Господа була над нами. Ми відчували божественну присутність і гадали, що, можливо, хтось із тих, за кого ми христилися, був поруч.

Я згадав вірш з Писань, у якому сказано: “Я, Господь, зв’язаний Своїм обіцянням, коли ви робите те, що Я кажу” (УЗ 82:10), і я був радий, що Господь дотримується Своїх обіцянь. Якщо ми дотримуємося заповідей та з вірою виконуємо обов’язки, у тому числі й храмову та сімейно-історичну роботу, то будемо гідні Господніх благословень—у тому числі і Його захисту, коли ми його найбільше потребуватимемо.