Переріж вірьовку!

Одного холодного суботнього ранку, коли мені було 12 років, тато попросив мене завести трактор, щоб ми могли відвезти сіно голодним коням. Було так холодно, що після кількох секунд роботи двигун трактора заглух, бо сів акумулятор. Коли я сказав про це батькові, він наказав мені осідлати Блу і до сідла прив’язати сани, щоб ми могли привезти пару тюків сіна для коней. Так вони зможуть протриматися, поки ми не заведемо трактор.

Блу, чистокровний племінний жеребець, був ще молодим конем. Він був гарною сильною твариною. Я пам’ятаю, як він гарцював того ранку у передчутті хорошої прогулянки.

Ми поклали два 40-кілограмові тюки з сіном на сани, тато сів верхи на Блу, й ми вирушили. Я ішов за санями, щоб врівноважувати їх. Невдовзі ми під’їхали до вузької дороги, яка виводила нас на зимове пасовисько.

Усе йшло добре, поки ми не пройшли десь третину цієї вузької дороги. Сніг був дуже глибоким, і я побачив, що він нагромаджується перед саньми. Коли підпруги натягнулися навколо грудей Блу, йому стало важко дихати. Раптом він почав упиратися.

Блу крутонув два чи три рази, намагаючись ослабити тиск підпруг на грудях. Батько спробував швидко злізти з коня, але внаслідок цього заплутався й повис збоку. Ситуація ускладнилася ще й тим, що Блу загубив підкову на льоду під снігом, і через це упав на бік, придавивши батька.

Втрачаючи свідомість, батько прокричав мені бігти й просити допомоги у дядька Карла. Це означало, що мені доведеться перелізти через дві огорожі й перебігти велике пасовисько, перш ніж я дістануся допомоги.

Коли я вже повернувся, щоб бігти, то почув голос, який сказав мені: “Не біжи. Переріж вірьовку!”

Я швидко послухався і вийняв з кишені свій скаутський ніж. Я почав перерізати вірьовку, якою був прив’язаний кінь, як раптом Блу підхопився на ноги й побіг. Вірьовка тріснула і мій батько вивільнився, інакше кінь міг би його поволокти, що призвело б до смерті. Я підбіг до батька.

Він прийшов до тями, встав і запевнив мене, що з ним усе гаразд. Потім ми пішли шукати Блу, розчистили дорогу для саней, зв’язали вірьовку і знову попрямували на пасовисько. Нагодувавши коней, ми повернулися додому.

Як правило, я без зайвих запитань слухаюся батька, тому був готовий бігти 10 хвилин до свого дядька і просити про допомогу. Але ця допомога могла надійти надто пізно. Однак того дня голос Духа надійшов якраз вчасно.