Особиста гідність у застосуванні священства

Мої дорогі брати! Я б хотів сьогодні дуже відверто поговорити про те, що мене дуже непокоїть. Яке велике задоволення і хвилююче завдання – виступати перед вами! Яким великим братством ми є, ті, хто має дорогоцінне і чудове священство! Воно походить від Бога, Вічного Батька, який у цьому славетному розподілі разом зі Своїм Сином знову промовляв з небес. Вони послали Своїх уповноважених служителів наділити цією божественною владою людей.

Особиста гідність повинна стати нормою для тих, хто має право на отримання й застосування цієї священної сили. Саме про це я і хочу говорити сьогодні.

Спочатку я зачитаю з книги Учення і Завіти розділ 121.

«Права священства нерозривно пов’язані з силами небес і не можуть контролюватися й управлятися інакше, як тільки за принципами праведності.

Те, що їх може бути даровано нам, це правда; але якщо ми починаємо приховувати свої гріхи чи потурати своїй гордовитості, своєму суєтному честолюбству, чи контролювати душі дітей людських, чи панувати над ними, чи примушувати їх у будь-якій мірі неправедності, ось, небеса віддаляються; Дух Господа засмучується, а коли він віддалився, – амінь священству чи повноваженням того чоловіка» (див. УЗ 121:36–37).

Саме так сказав Господь про Його божественну силу. Який надзвичайний обов’язок це покладає на кожного з нас! Ми, носії священства Бога, повинні стояти над шляхами світу. Ми повинні дисциплінувати себе. Ми не можемо вважати, що є кращими за інших, але ми можемо і повинні бути скромними, гідними поваги чоловіками.

Наша поведінка на людях має бути бездоганною. Бездоганна поведінка в колі близьких є навіть більш важливою. Вона має бути відображенням стандартів, встановлених Господом. Ми не можемо ні потурати гріху, ні приховувати особисті гріхи. Ми не можемо задовольняти свою гордовитість. Ми не можемо плекати своє суєтне честолюбство. Ми не можемо контролювати, чи панувати, чи примушувати своїх дружин або дітей, або будь-кого іншого у будь-якій мірі неправедності.

Якщо ми робимо щось із згаданого, тоді сила небес забирається від нас. Дух Господа засмучується. Сама сила нашого священства зводиться до нуля. Її повноваження втрачаються.

Спосіб життя, який ми ведемо, слова, які вживаємо, наша щоденна поведінка впливають на нашу дієвість як чоловіків і юнаків, які є носіями священства.

П’яте уложення віри проголошує: «Ми віримо, що чоловік мусить бути покликаний Богом через пророцтво й рукопокладання тих, хто має повноваження, щоб проповідувати євангелію і виконувати її обряди».

Незважаючи на те, що нас висвячено покладанням рук тих, хто має повноваження, через свою поведінку ми можемо анулювати і втратити всяке право застосовувати цю божественну силу.

Далі у 121 розділі сказано: «Жодна влада чи жодний вплив не можуть і не повинні підтримуватися через священство, а тільки переконанням, довготерпінням, м’якістю, й лагідністю, й любов’ю нелицемірною;

Добротою і чистим знанням, що вельми звеличує душу без лицемірства і без підступності» (див. УЗ 121:41–42).

Отже, брати, такими є параметри, в межах яких священство повинно виявлятися. Це не мантія, яку ми одягаємо або знімаємо за бажанням. Це, якщо його застосовувати в праведності, є частиною нашого тіла, частиною самих нас завжди і за будь-яких умов.

А щодо вас, молоді чоловіки, які є носіями Ааронового священства, на вас покладено таку владу, яка тримає ключі служіння ангелів. Задумайтеся над цим на хвилинку.

Ви не можете дозволити собі вчинити щось таке, що поставить бар’єр між вами й служінням ангелів для вас.

Ви не можете бути аморальними. Ви не можете бути нечесними. Ви не можете шахраювати або брехати. Ви не можете називати ім’я Бога надаремно чи вживати брудну мову і при цьому мати право на служіння ангелів.

Я не хочу, щоб ви вважали себе кращими за інших. Я хочу, щоб ви були мужніми, енергійними, сильними і щасливими. Тим, хто займається спортом, я бажаю стати гарними спортсменами й намагатися стати чемпіонами. Але займаючись спортом, ви не повинні потурати непристойному поводженню або бути богохульними і вживати брудну мову.

Ви, молоді чоловіки, які прагнуть поїхати на місію, не затьмарюйте своє життя будь-чим, що може кинути тінь на вашу гідність як слуг живого Бога.

Ви не повинні, ви не можете за будь-яких обставин компрометувати божественну силу, носієм якої ви є як висвячені служителі євангелії.

Як попередження і застереження Перше Президентство і Кворум Дванадцятьох Апостолів звертаються до вас із наступним:

«Очікується, що як місіонери ви дотримуєтеся найвищих норм поведінки, зокрема неухильно слухняні закону цнотливості…

Ви ніколи не повинні залишатися з кимось наодинці: чоловіком або жінкою, дорослою людиною чи дитиною [окрім вашого напарника].

Навіть хибні звинувачення проти невинного місіонера можуть потягнути за собою цілі місяці розслідувань і переривання або передчасне завершення місіонерського служіння. Убережіть себе від подібних звинувачень, ніколи не віддаляючись від свого напарника, навіть під час візиту до домівок» (Заява Першого Президентства щодо поводження місіонерів від 22 березня 2002 року).

Вам не слід турбуватися про все це, якщо ви постійно будете дотримуватися правил місіонерського служіння. Чинячи так, ви матимете чудовий досвід і з честю повернетеся до тих, кого ви любите, не заплямувавши свою совість, не маючи підозр або каяття.

Коли ви повернетеся додому, ніколи не забувайте, що ви залишаєтеся старійшиною Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів.

Ви будете займатися пошуками вічного супутника. Ви захочете одружитися в домі Господа. Для вас не повинно існувати іншої альтернативи. Будьте обережними, щоб не втратити права на таке одруження. Я бажаю вам весело проводити час. Але під час побачень тримайте себе в рамках суворої самодисципліни. Господь передав нам права й обіцяння. Він сказав: «Нехай чеснота прикрашає твої думки безупинно». Потім слідує обіцяння, що «зміцніє твоя впевненість у присутності Бога; і… Святий Дух буде твоїм постійним супутником» (див. УЗ 121:45–46).

Дружина, яку ви оберете, буде мати рівні з вами права. Павло проголосив: «В Господі ані чоловік без жінки, ані жінка без чоловіка» (1 Коринтянам 11:11).

У шлюбних стосунках немає місця ні зверхньому ставленню, ні почуттям неповноцінності. Ні жінка не повинна панувати над чоловіком, ні чоловік над жінкою. Вони йдуть вічним шляхом пліч-о-пліч як син і донька Бога.

Вона не є вашою служницею чи рухомим майном, або чимось подібним до цього.

Як це трагічно й жахливо, коли з жінкою жорстоко поводяться. Будь-який чоловік, який жорстоко ставиться до дружини, принижує її, ображає її, який неправедно панує над нею, не є гідним, щоб бути носієм священства. Навіть якщо його було висвячено, небеса буде забрано, Дух Господа засмутиться, і амінь повноваженням священства того чоловіка.

Будь-який чоловік, який практикує жорстоке поводження, не є гідним отримання храмової перепустки.

Я з сумом повідомляю, що досить часто спостерігаю це жахливе явище. Є чоловіки, які б’ють своїх жінок не лише словами, але завдають їм фізичних ударів. Яка це трагедія, коли чоловік принижує матір своїх дітей.

Це правда, що є небагато жінок, які жорстоко ставляться до своїх чоловіків. Але сьогодні ввечері я промовляю не до них. Я промовляю до чоловіків цієї Церкви, чоловіків, яким Всевишній дарував Своє святе священство.

Мої браття, якщо сьогодні мене слухає той, хто винен у подібній поведінці, я закликаю вас покаятися. Станьте на коліна й просіть Господа простити вас. Моліться, щоб Він дав вам силу контролювати свою мову і важку руку. Просіть прощення у своєї дружини і дітей. Президент Маккей часто казав: «Жоден інший успіх не компенсує вашого провалу вдома» (quoting J. E. McCulloch, Home: The Savior of Civilization, p. 42; in Conference Report, Apr. 1935, 116). А Президент Лі казав: «Найважливіша частина Господньої роботи, яка на вас чекає, – це робота у стінах вашої домівки» (Harold B. Lee, Doing Right Things for the Right Reasons, Brigham Young University Speeches of the Year, [19 Apr. 1961], 5).

Я впевнений, що коли ми постанемо перед місцем суду Бога, тоді дуже мало означатиме, скільки багатства ми накопичили протягом життя, або яких почестей заслужили. Але там нам поставлять конкретні запитання стосовно наших сімейних стосунків. І я впевнений, що лише ті, хто пройшов життя, маючи любов, повагу і вдячність до свого супутника й дітей, почує від нашого вічного судді слова: «Гаразд, рабе добрий і вірний! . . Увійди до радощів пана свого» (Матвій 25:21).

Я зараз згадаю про ще один вид жорстокого поводження. Тепер стосовно літніх людей. Я думаю, що це не є поширеним явищем серед нас. Я сподіваюся, що ні. Я молюся, щоб так було.

Я думаю, що наші люди, майже всі з них, дотримуються древньої заповіді: «Шануй свого батька та матір свою, щоб довгі були твої дні на землі, яку Господь, Бог твій дає тобі!» (Вихід 20:12).

Але як це трагічно, абсолютно дико, коли жорстоко ставляться до літніх людей.

Людський вік стає дедалі довшим завдяки досягненням сучасної науки й медичної практики. Але з віком приходить погіршення фізичних можливостей, а іноді й розумових можливостей. Я раніше говорив про своє відкриття: у роках, які називають золотими, є багато свинцю. Я глибоко вдячний за любов і турботу своїх дітей до їхньої матері й батька. Яка це чудова картина: син чи донька, які залишають усі свої справи, щоб допомогти з добротою, бажанням і любов’ю комусь із літніх батьків.

Зараз я хотів би згадати ще один вид жорстокого поводження, про який часто йдеться в засобах масової інформації. Це брудне, жахливе розбещення дітей дорослими, як правило, чоловіками. Такий вид жорстокого поводження не новий. Своїм корінням він простягається в глибину віків. Це наймерзенніша, найтрагічніша і найжахливіша річ. Я з сумом повідомляю, що, хоча і в дуже обмеженій кількості, але ми спостерігаємо прояви цього потворного зла серед нас. Ми не можемо ставитися до цього зі співчуттям або поблажливістю. Сам Господь сказав: «Хто ж спокусить одне з цих малих, що вірують в Мене, то краще б такому було, коли б жорно млинове на шию йому почепити, – і його потопити в морській глибині» (Матвій 18:6).

Ці слова, які використовує Князь Миру, Син Бога, звучать дуже суворо.

Я цитую зі Збірника інструкцій Церкви: «Позиція Церкви полягає в тому, що насильство у будь-якій формі не може дозволятися. Ті, хто виявляють насильство чи жорстокість, … підлягають церковному покаранню. Їм не можна давати церковне покликання, і вони не можуть мати храмової перепустки. Навіть якщо людина, яка виявила насильство до дитини, сексуальне або фізичне, отримує церковне покарання і пізніше її було відновлено у повному товаришуванні або її було відновлено в членстві в Церкві через хрищення, провідники не повинні давати їй покликання на будь-яку посаду, пов’язану з роботою з дітьми або молоддю, доки Перше Президентство не дозволить скасувати примітку в записі про членство цієї людини.

У випадках насильства першим обов’язком Церкви є допомогти тим, над ким вчинили насильство, і захистити тих, хто може зазнати наступного насильства» (Збірник інструкцій Церкви, с. 158).

Ми працюємо над цією проблемою протягом довгого часу. Ми спонукаємо єпископів, президентів колів та інших з теплотою поставитися до жертв, утішити їх, зміцнити, дати зрозуміти, що те, що сталося, є неправильним, вони в цьому не є винними й це більше ніколи не повториться.

У нас є друковані видання, встановлено телефонну лінію, за допомогою якої церковні чини можуть отримати пораду стосовно того, що їм робити в подібних випадках. Їм також пропонується професійна допомога через Службу сім’ї святих останніх днів.

Подібні випадки є злочинними за своєю природою. Вони караються законом. Лінія допомоги пропонує пораду спеціалістів, у тому числі адвокатів і соціальних працівників, єпископам і президентам колів стосовно їх обов’язків за подібних обставин. Ті, хто живуть у інших країнах, мають звертатися до президентства своєї території.

Ми знаємо, що робота Церкви є роботою спасіння. Це робота щодо спасіння душ. Ми бажаємо допомогти як жертві, так і кривднику. Нам потрібно серцем дотягнутися до жертви і ми повинні зробити все, щоб допомогти їй. Нам потрібно серцем дотягнутися до кривдника, але ми не можемо поблажливо ставитися до гріха, який він учинив. Там, де є порушення, є покарання. Цивільний закон працюватиме в своєму напрямку. А церковний закон працюватиме у своєму, і часто наслідком цього є відлучення від Церкви. Це дуже делікатна і серйозна справа.

Однак ми визнаємо, і ми повинні визнати, що коли ціну за гріх сплачено і вимоги справедливості задовільнено, повинна з’явитися тепла, добра рука, щоб надати допомогу. Можуть бути тривалі обмеження, але повинна бути також і доброта.

Отже, брати, я думаю, що мій виступ мав негативний відтінок, коли я звертався до вас сьогодні. Я не хотів цього. Але те, чого я хотів – піднести голос попередження до священства цієї Церкви в усьому світі.

Бог наділив вас найціннішим і найчудеснішим з дарів. Цей дар містить владу управляти Церквою, влаштовувати її справи, промовляти з повноваженням в ім’я Господа Ісуса Христа, діяти як Його висвячені служителі, благословляти хворих, благословляти наші сім’ї та багатьох інших. Цей дар служить путівником, який скеровує наше життя. У своїй повноті, сила цього дару простягається поза завісу смерті у вічність, що лежить попереду.

Ніщо не може зрівнятися з ним у цьому світі. Оберігайте його, плекайте його, любіть його, живіть так, щоб бути гідними цього дару.

«Отак ваше світло нехай світить перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла, та прославляли Отця вашого, що на небі» (Матвій 5:16). Про це моя смиренна молитва, з якою я залишаю вам своє благословення і любов. В ім’я Ісуса Христа, амінь.