Мирні речі царства

Брати і сестри, дозвольте мені також від імені всіх нас висловити подяку президентству Товариства допомоги та всьому правлінню, які так добре служили нам і тільки нещодавно були відкликані.

Знову ми наближаємося до завершення ще однієї Генеральної конференції, яка підносить і надихає. Я завжди відчуваю новий заряд енергії і знань протягом цих чудових днів навчання і свідчень. Я знаю, що більшість з вас мають такі ж почуття. Можливо, ми відчуваємо під час конференції подібне до того, що відчували перші учні Спасителя, коли йшли за Ним від місця до місця, щоб почути як Він навчає добрій новині Його євангелії.

З багатьох причин, то були для дітей Ізраїля дні, позбавлені впевненості. Важко працюючи під владою Римської імперії, вони прагнули свободи й миру. Вони очікували Месію; вони були впевнені, що Він прийде, щоб визволити їх від фізичного і політичного гніту. І деякі відгукнулися на євангелію щастя і миру Спасителя, хоча вони ще не повністю оцінили весь її духовний зміст.

Одного особливого дня, на початку земного служіння Господа, велика кількість людей пішла за Ним до моря Галілейського і щільно оточила Його, коли Він стояв на березі. «І… Він до човна на морі ввійшов і сидів, а народ був на землі покрай моря. І багато навчав Він їх притчами» (Марк 4:1–2).

Великим і чудовим речам навчав Спаситель того дня, включаючи притчу про сіяча (див. Марк 4:3–20). Наприкінці повного дня навчання і настанов Господь запропонував Своїм учням, щоб вони перейшли і дісталися протилежного берега моря Галілейського.

Поки вони пливли тієї ночі, «знялася ось буря велика, а хвилі вливалися в човен, аж човен водою вже був переповнився.

А Він спав на кормі на подушці … I вони розбудили Його та й сказали Йому: «Учителю, чи Тобі байдуже, що ми гинемо?»

Тоді Він устав, і вітрові заборонив, і до моря сказав: «Мовчи, перестань!» І вщухнув вітер, – і тиша велика настала» (Марк 4:37–39).

Чи можете ви собі уявити, що апостоли повинні були розмірковувати, коли спостерігали, як самі стихії – вітер, дощ і море – слухаються тихого наказу Учителя? Хоча їх тільки нещодавно було покликано на святе апостольство, вони знали і любили Його, й вірили в Нього. За відносно короткий проміжок часу вони почули, як Він навчав неймовірним речам, і вони бачили, як Він робив багато чудес. Але це було вище їхнього розуміння, і вирази їхніх облич повинні були показувати це.

«І сказав Він до них: «Чого ви такі полохливі? Чому віри не маєте?

А вони налякалися страхом великим, і говорили один до одного: «Хто ж це такий, що вітер і море слухняні Йому?» (Марк 4:40–41).

У неспокійні та, іноді, страшні часи обіцяння Спасителя щодо безмежного і вічного миру відгукується в нас з особливою силою, так само як Його спроможність заспокоїти бурхливі хвилі повинна була сильно вплинути на тих, хто був з Ним на морі Галілейському під час тієї бурі вночі багато років тому.

Як і ті, хто жив за часів Його смертного служіння, дехто з нас шукає фізичного миру і процвітання як ознак дивної сили Спасителя. Іноді ми не можемо зрозуміти, що вічний мир, який обіцяв Спаситель, є внутрішнім миром, що приходить через віру, скріплений свідченням, насичений любов’ю і висловлений через постійну слухняність і покаяння. Це мир духа, що відлунює в серці й душі. Якщо людина дійсно знає і відчуває цей внутрішній мир, тоді не буде страху від дисгармонії і розбрату, що існують у світі. Вона відчуває глибоко всередині, що все буде в порядку, якщо турбується про дійсно важливі справи.

Як Президент Хінклі навчав братів останнього вечора, в гріхові нема миру. В ньому може бути дозвілля, популярність, слава і навіть процвітання, але не мир. «Злочестивість ніколи не була щастям» (Алма 41:10). Ніхто не може жити у мирі, якщо живе життям, що не узгоджується з відкритою істиною. Немає миру в нечесності або бажанні сперечатися. Немає миру у вульгарності, безладді або вседозволеності. Немає миру у звичці до наркотиків, алкоголю або порнографії. Немає миру в жорстокому ставленні до інших у будь-якому вигляді, чи то емоційному, фізичному або сексуальному, бо ті, хто ображають, залишаються в розумовому і духовному безладді, доки не прийдуть до Христа з усією смиренністю і не прагнутимуть прощення через повне покаяння.

Зараз або пізніше, я вірю, що кожний буде прагнути «миру Божого, що вищий від усякого розуму» (Филип’янам 4:7). Той мир для наших стурбованих сердець приходить тільки тоді, коли ми йдемо за світлом Христа, яке «дано кожній людині, щоб вона відрізняла добро від зла» (Мороній 7:16), коли воно веде нас до покаяння в гріхах і прагнення прощення. У всіх є жадaння пізнати «мирні речі царства» (Див. УЗ 36:2), і відчути смак «плод[ів] правди», які «сіються творцями миру» (Якoвa 3:18). У кожному домі, дворі й громаді ми повинні прагнути до миру і ніколи не брати участь у підбуренні до суперечок або поділу.

Протягом історії писань Господь обіцяв мир Своїм послідовникам. Псалмоспівець писав, що «Господь подасть силу народу Своєму, Господь поблагословить миром народ Свій!» (Псалми 28:11). Ісая звертався до Спасителя як до «Князя миру» (Ісая 9:5). Також Нефій передбачив день для своїх нащадків, коли «Син Праведності з’явиться перед ними: і він зцілить їх, і вони матимуть спокій з ним» (2 Нефій 26:9).

За декілька годин до того як Він почав той славний, але жахливий процес Спокути, Господь Ісус Христос дав це видатне обіцяння Своїм апостолам: «Зоставляю вам мир, мир Свій вам даю!» (Іоанн 14:27).

Чи обіцяв Він Своїм улюбленим товаришам той вид миру, що визнає світ – безпеку, охорону, відсутність суперечок або турбот? Певно, що історичні записи запропонували б інше. Ті перші апостоли зазнали багато випробувань і переслідувань протягом решти свого життя, ось чому Господь, можливо, додав цю думку до Свого обіцяння: «Я даю вам не так, як дає світ. Серце ваше нехай не тривожиться, ані не лякається!» (Іоанн 14:27).

«Це Я вам розповів, щоб мали ви мир у Мені, – продовжив Він. – Страждання зазнаєте в світі, – але будьте відважні: Я світ переміг!» (Іоанн 16:33; курсив додано).

Мир – дійсний мир, який охоплює всю душу, проникаючи в кожну клітину єства – приходить тільки з вірою і через віру в Господа Ісуса Христа. Коли ця цінна істина відкривається і євангельські принципи розуміються і застосовуються, великий мир може перебувати в серцях і душах дітей нашого Небесного Батька. Спаситель сказав через Джозефа Сміта: «Той, хто чинить діяння праведності, отримає свою винагороду, саме мир у цьому світі і вічне життя у тому світі, що прийде (Див. УЗ 59:23).

Це щось дивовижне – бачити відмінність, яку приносить цей мир в життя тих, хто сприймає його. Коли я керував Канадською місією у Торонто багато років тому, наші місіонери почали навчати сім’ю, яка знаходилася в духовній темряві. Вони були бідними і неосвіченими, і їхній особистий вигляд відображав відсутність подяки або турботи щодо звичайної гігієни і зовнішності. Але вони були хорошими, чесними людьми – серед «добрих серцем», про яких ми завжди молимося, щоб їх знайшли місіонери – і вони відповіли духовно, коли вперше у своєму житті відчули мир, що пропонує євангелія.

Коли ми дізналися, що вони збираються христитися, сестра Баллард і я відвідали службу хрищення. Випадково я опинився біля єпископа приходу, коли прибула сім’я. Я повинен сказати вам з усією відвертістю, що вони мали трошки незвичний вигляд. Вони були не причесаними, брудними і трошки дивними. Через відсутність у місті протягом певного часу, єпископ ще не мав змоги познайомитися з новими членами свого приходу, тож його перше почуття було, чесно кажучи, невражаючим. Коли вони відійшли, я подумав, що міг би відчути, як його коліна почали згинатися.

Я поклав руку на плече цього хорошого єпископа, щоб виявити свою підтримку: як фізичну, так і духовну. Я відчув підказку сказати йому: «Єпископе, чи це не чудово? Ми зробимо з них хороших святих останніх днів!»

Він подивився на мене і посміхнувся. Я не міг сказати, чи то він посміхався тому, що погодився зі мною, чи то подумав, що я, можливо, ще один місіонер, переповнений ентузіазмом.

Служба хрищення відбулася, і сім’ю було охрищено. Наступного дня ми вирішили відвідати той приход, щоб переконатися, що сім’ю було добре сприйнято, коли вони прийшли на збори як нові члени Церкви.

Коли сім’я прийшла у каплицю на причасні збори, я сидів на сцені поруч з єпископом. На батькові була чиста біла сорочка. Вона була дещо замалою, щоб застібнути верхній ґудзик на шиї, і в нього була краватка, яку, наскільки пам’ятаю, я бачив на одному з моїх старійшин. Але його обличчя випромінювало радість і мир. Мати й дочки мали такий вигляд, немов їх було перетворено порівняно з минулим днем. Їхні сукні не були модними, але вони були чистими і гарними. На них також був особливий євангельський відблиск. Маленькі хлопчики вдягнули білі сорочки на декілька розмірів більші ніж треба, навіть з підгорнутими рукавами. І вони мали краватки, які спускалися майже до їхніх колін. Було зрозуміло, що місіонери одягли свої білі сорочки і краватки на цих маленьких хлопчиків, щоб ті змогли прийти на причасні збори відповідно вдягнутими.

Вони сіли зі своїми місіонерами, і буквально випромінювали світло євангелії. Алма описує це як «отрим[ання] образу [Бога] у виразі вашого обличчя» (Алма 5:14). Я нахилився до єпископа знову і сказав: «Бачиш, єпископе? Ми зробимо з них святих!»

Зрозуміло, що це фізичне перетворення, яке відбулося за одну ніч, було лише зовнішнім, порівняно з неймовірним духовним перетворенням, що відбулося в тій сім’ї, коли євангелія увійшла в їхні серця і життя. Через навчання місіонерів і наступне товаришування з хорошим єпископом і членами приходу уся ця сім’я вийшла з духовної темряви до євангельського світла й істини. У тому світлі сім’ю було зігріто, підкріплено і оживлено миром, що йде від знання того, що Господь, Ісус Христос, живий. Світло євангельських істин, відновлене на землі через пророка Джозефа Сміта, почало освітлювати цій сім’ї шлях до храму, де через рік вони отримали свої вічні благословення.

Знову, цитуючи пророцтва Ісаї: «Всі сини твої стануть за учнів Господніх, і спокій глибокий настане синам твоїм!» (Ісая 54:13).

Якщо одного разу ми відчули на смак солодкий плід миру Бога, ми, звичайно, схильні до того, щоб поділитися ним з іншими. Френсіс Ассиський був відомий як «улюбленець творіння», більшість свого життя він проповідував бідним і нужденним, які оточували його, включаючи тварин. Мир, який він знайшов у своєму служінні, надавав йому енергії і давав йому бажання охопити ним інших. Він писав:

Не один раз Господь спонукав Своїх послідовників бути «миротворцями», обіцяючи, що ті «синами Божими стануть» (Матвій 5:9). Ця концепція проходить червоною ниткою по всіх Писаннях, надаючи зразок, який підкреслює ідею миру з допомогою притч і проголошення:

• «Зо своїм супротивником швидко мирися» (Матвій 5:25);

• «Любіть ворогів своїх» (Матвій 5:44);

• «Не судіть» (Матвій 7:1);

• «Люби свого ближнього, як самого себе» (Матвій 22:39);

• «Не осуджуйте» (Лука 6:37);

• «Прощайте» (Лука 6:37);

• «Любіть один одного» (Іоанн 13:34);

Це лише декілька настанов з Писань, які чітко вказують, що мир Господа не треба зберігати тільки для себе. Навпаки, ним треба вільно ділитися з нашими сім’ями, нашими друзями і нашими громадами. Ним треба ділитися з Церквою в цілому, а також з тими, хто не є її членами. Поки ті, хто оточують нас, не обирають відчути смак радості й миру відновленої євангелії для себе, вони напевно будуть благословлені, бачачи це в нашому житті й відчуваючи мир євангелії у нашій присутності. Послання миру буде зростати і розповсюджуватися через наш приклад.

«Майте мир, – сказав апостол Павло, – і Бог любові та миру буде з вами!» (2 Коринтянам 13:11).

Я вдячний, що можу свідчити вам, що Ісус є Христос і Син Бога. Усі, хто піде за Ним з вірою і довірою, зможуть знайти приємний внутрішній мир, що пропонує нам євангелія, про щo так прекрасно навчали нас протягом цієї конференції. Про це я смиренно свідчу в ім’я Ісуса Христа, амінь.