Євангелія в нашому житті

Колись мені сподобалася карикатура в газеті, на якій один священик розмовляє з подружньою парою-хіпі, що сидять верхи на мотоциклі. «Ми прихожани, – каже хтось із цієї пари священикові. – Ми йдемо до церкви вже багато років, але просто іще не прийшли»¹.

Багато наших родичів і друзів також ще не прийшли до Церкви. Можливо, вони час від часу заходять, але поки що не насолоджуються повнотою благословень від активності в Церкві та служіння. Інші можуть приходити постійно, але вони бояться зобов’язань і прагнення духовного переродження, що відбувається, коли ми віддаємо серця Богові. Ці дві групи людей втрачають неповторні благословення в цьому житті. Й обидві ставлять під загрозу найславетніші благословення у житті прийдешньому.

Павло вчив, що Господь дав пророків і апостолів, «щоб приготувати святих[,] на діло служби [та] для збудування тіла Христового» (Ефесянам 4:12). Ті люди, які не повністю беруть участь в діяльності Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів і в той же час прагнуть особистого духовного навернення, втрачають необхідний за божественно встановленим Великим планом щастя досвід. Учення та робота Церкви є незамінними для здійснення життя вічного людини (див. Мойсей 1:39).

Я молюся, щоб усі, хто чує мій голос, здобули духовне свідчення про важливість місії Церкви: навчати й підносити духовно дітей Божих. Я особливо молюся, щоб ті, хто ще не насолоджується благословеннями від повної активності в Церкві, служіння та зобов’язання, прагнули і здобували це свідчення і діяли, виходячи з нього.

Років десять тому, коли я був на конференції одного колу в Сполучених Штатах, мені представили члена Церкви, який вже багато років не брав участі в житті Церкви. «Навіщо мені повертатися до активності в Церкві?» – запитував він мене. Я відповів, що з огляду на все, що для нас зробив Спаситель, мабуть, неважко надати служіння Йому та ближнім. Мій співрозмовник на мить замислився над цією думкою, а тоді поставив це приголомшливе запитання-відповідь: «А що він зробив для мене?»

Ця вражаюча відповідь змусила мене замислитися, чого ж люди очікують від нашого Спасителя, Ісуса Христа, від його євангелії та від участі в житті Церкви. Я згадав інших людей, які причину неактивності в Церкві бачили в тому, що «вона не задовольняла їхні потреби». Які потреби повинна задовольняти Церква? Якщо людям просто хочеться гарно поспілкуватися, вони можуть розчаруватися, потрапивши в якийсь приход або філію, і їм доведеться шукати інші можливості спілкування. Приємно спілкуватися можна в багатьох організаціях. Якщо вони просто хочуть зрозуміти євангелію, на те є безліч книжок, з яких про це можна дізнатися. Чи це головні цілі існування Церкви? Чи це все, що ми можемо отримати від євангелії Ісуса Христа?

Хтось сказав: те, що ми отримуємо, залежить від того, чого ми прагнемо. Люди, які приходять до Церкви для того, щоб лише одержати щось мирське, можуть бути розчаровані. Апостол Павло говорив принизливо про людей, які «не служать Господові нашому, Ісусу Христу, але власному череву» (Римлянам 16:18). Люди, які приходять до Церкви, щоб віддавати ближнім і служити Господу, навряд чи будуть розчаровані. Спаситель пообіцяв, що «хто ж за Мене погубить душу свою, – той знайде її» (Матвій 10:39).

Церква дає нам можливість служити Господу і ближнім. Це служіння належним чином і з належних причин винагородить набагато більше, якщо порівнювати з тим, що віддали. Мільйони людей безкорисливо й успішно служать, відповідаючи за щось і навчаючи в церковних організаціях, переживаючи навернення, описане пророком, який благав нас прийти до Христа і вдосконалюватися в ньому (див. Мороній 10:32).

Усе своє життя я, на щастя, був членом Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів і брав участь в її житті. Я не можу описати тут усе, як Церква благословила моє життя і життя близьких мені людей. Все ж я наведу кілька прикладів, сподіваючись, що це додасть особистої переконливості принципам, яких уже торкнувся.

Приходячи до Церкви щонеділі ми можемо причащатися, як нам це заповідав Господь (див. УЗ 59:9). Якщо робимо це, правильно підготувавшись і налаштувавшись, причастя поновлює очищувальну силу хрищення і робить нас гідними обіцяння, що Його Дух завжди буде з нами. Місія цього Духа, Святого Духа, – свідчити про Батька і Сина і вести нас до істини (див. Іоанн 14:26; 2 Нефій 31:18). Свідчення та істина, необхідні для особистого навернення, є найкращим плодом щотижневого поновлення наших завітів. Я насолоджувався здійсненням цього обіцяння у буденному прийнятті рішень та під час особистого духовного росту.

Мені шкода, коли святі останніх днів не розуміють безцінних благословень, що проливаються від дотримання заповіді приносити жертви кожного Суботнього дня. Що в житті – чи на озерах або річках, місцях відпочинку або в читанні вдома недільної газети – може зрівнятися з цими благословеннями? Ніякий відпочинок не може стати на одну сходинку з очищенням, духовним проводом та зростанням, обіцяним Богом для тих, хто праведно причащається і вшановує Його кожного Суботнього дня. Я підношу подяку за здійснення тих обіцянь у моєму житті, і підтверджую всім їхню доступність.

Коли я досяг віку підзвітності, зрозумів і відчув на собі наслідки особистого гріха, вчення євангелії Ісуса Христа вселили у мене спокій та мужність жити далі, знаючи, що гріхи можуть бути прощені і що недосконалих завжди огортає надія та милість.

Коли я переживав смерть близьких, зокрема батька, матері та дружини, заспокійливі одкровення Святого Духа дали мені силу знести все це. Дух підтверджує, що в земних випробуваннях є мета, і запевняє у реальності воскресіння та вічних сімейних стосунків.

Усе моє життя благословлялося доктринами й ученнями євангелії Ісуса Христа. Як цього навчають Писання та провідники і вчителі цієї Церкви, євангелія була світлом на моїй стежці та рушійною силою для мирського і духовного прогресу. Бригам Янг учив, що євангельські закони «вчать людей бути правдивими, чесними, цнотливими, тверезими, працьовитими, бережливими, вчать любити, бути чеснотними в мові й роботі, … вони підносять й облагороджують людину, і якщо їх повністю дотримуватися, вони дадуть здоров’я і сили тілу, тверезості сприйняттю і сили інтелектуальним здібностям, а також спасіння душі»².

З-поміж багатьох благословень, які я отримав завдяки вченням євангелії, є ті, що обіцяні за дотримання Слова Мудрості. Для мене це здоров’я, знання і здатність «бігти – і не втомлюватися, йти – і не слабшати», а також справдження обіцяння, що «ангел знищення пройде повз них, як повз дітей Ізраїля, і не вб’є їх» (див. УЗ 89:18–21).

Євангелія навчає нас сплачувати десятину й пожертвування і гарантує за це благословення. Я свідчу про справдження цих обіцянь у своєму житті. Я бачив, як заради мене відчинялися отвори небесні, щоб пролити незліченні благословення. Серед них здатність бачити відносну безглуздість меркантильності, гордості, слави та людської влади в контексті вічності. Наскільки я вдячний за те бачення і спокій, які здобуваються розумінням мети життя та його вічних наслідків з точки зору євангелії!

І в перші роки життя, і у шкільні роки, у шлюбі, у зрілому житті й відтоді надалі Церква завжди давала мені можливість спілкуватися з найкращими у світі людьми. Вчителі й однокласники в Недільній школі та Початковому товаристві, у скаутстві й інших заходах для молоді, на заходах кворуму, приходу і колу були для мене найкращими взірцями й друзями. Звісно, Церква не є монополістом щодо хороших людей, але тут їхня концентрація надзвичайно висока. Досвід спілкування в організаціях Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів дав мені основу, завдяки якій я можу відкривати, цінувати й поширювати спілкування з хорошими людьми з інших церков й організацій.

Оскільки мій батько помер ще до того, як мені виповнилося 8, у мене з дитинства була причина замислюватися, чому Господь позбавляє мене стосунків, якими насолоджуються інші хлопчики і сприймають їх за належне. Як і в багатьох інших земних випробуваннях, розуміння євангелії Ісуса Христа заповнило цю порожнину. Наскільки я вдячний, що ми з братом і сестрою були виховані овдовілою матір’ю, яка завдяки вірі й розумінню суті храмового шлюбу з батьком прагнула зробити так, щоб ми щодня відчували присутність батька. У нас не було причин вважати себе безбатченками. У нас був батько, але з якоїсь причини його не було поруч. У цьому житті небагато важливішого, ніж знання свого місця в безсмерті та усвідомлення свого вічного потенціалу. Запечатані навічно в Господньому храмі шлюби дають кожній дитині й кожному дорослому можливість такого майбутнього.

З роками активність у Церкві дозволила отримувати поради й натхнення від провідників Церкви щодо того, що я повинен робити як чоловік, як батько, як учитель і провідник в сім’ї. Раз за разом: на конференціях колів та Генеральних конференціях, на кворумах священства й заняттях Недільної школи мене навчали й надихали прекрасні й досвідчені батьки, матері й прабатьки. Я прагнув жити за цими вченнями, щоб удосконалитися у зв’язках, які існуватимуть вічно. Ось один приклад: я навчився силі благословення священства – не лише благословення на здоров’я, але благословення втіхи й проводу, яке може дати батько, носій Мелхиседекового священства, членам своєї сім’ї. Засвоєння та застосування цього принципу в житті благословило мене і моїх близьких радістю та тісними стосунками, що приходять завдяки розумінню важливості священства Бога у вічній сім’ї.

Я також вдячний за попередження Писань та церковних керівників щодо того, чого треба уникати. Наслідуючи їхні поради, я зміг уникнути пасток, в яких міг застрягти і залишитися. Спиртне, тютюн, наркотики, порнографія та азартні ігри – ось лише кілька прикладів тих шкідливих речовин і речей, яких нас закликають уникати і які забирають в полон. Я закликаю вас, особливо молодь, послухати й почути слова чоловіків і жінок, яких Бог покликав бути вашими провідниками і вчителями. Ви будете благословенними, якщо не поставите свою мудрість і бажання над заповідями Творця й застереженнями Його слуг.

Писання кажуть нам убратися в «повну зброю» Божу, щоб «протистояти злому дню». Вони обіцяють, що «нагрудник праведності» та «щит віри» зможуть «погасити всі вогненні стріли злочестивих» (див. УЗ 27:15–17). Я закликаю вас послухатися цих учень й прагнути цих благословень. З ними ми зможемо бути духовно наверненими – переживемо «сильну зміну… в наших серцях» (Мосія 5:2) – завдяки чому станемо такими, якими нас бажає бачити Небесний Батько.

Провідники цієї Церкви кажуть, як казав Спаситель: «Наука Моя – не Моя, а Того, Хто послав Мене. Коли хоче хто волю чинити Його, той довідається про науку, чи від Бога вона, чи від Себе Самого кажу» (Іоанн 7:16–17).

Ваші провідники в унісон з царем Веніямином твердять: «Я б хотів, щоб ви зважали на благословенний і щасливий стан тих, хто виконує заповіді Бога. Бо знайте, вони благословенні в усьому, як у тлінному, так і в духовному; і якщо вони вистоять вірними до кінця, їх приймуть на небеса, щоб завдяки цьому вони могли жити з Богом у стані нескінченного щастя» (Мосія 2:41).

У сучасному одкровенні Господь проголосив: «Я, Господь, зв’язаний своїм обіцянням, коли ви робите те, що я кажу; але коли ви не робите того, що я кажу, ви не маєте обіцяння» (див. УЗ 82:10).

Що для нас зробив Спаситель? Він подарував нам свою Спокуту, свою євангелію і свою Церкву – священний набір, який забезпечує нам безсмертя і дає шанс на вічне життя. Я свідчу, що це істина, і свідчу про Бога-Батька, Творця плану, та його Сина, Ісуса Христа, Спокутаря, завдяки якому все це стало можливим, в ім’я Ісуса Христа, амінь.