Справжні друзі

Щороку сотні тисяч дітей нашого Небесного Батька приходять до Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів. Для багатьох це велике випробування. Всі вони беруть на себе священний завіт з величними обіцяннями та урочистою клятвою вистояти до кінця. Цей завіт настільки важливий, що сам Небесний Батько описав пророку Нефію його благословення та випробування:

«І я чув голос від Батька, який казав: Так, слова мого Улюбленого істинні й вірні. Той, хто витерпить до кінця, саме той буде спасенний.

І ось, мої улюблені браття, я знаю через це, якщо людина не витерпить до кінця, наслідуючи приклад Сина Бога живого, то вона не може бути спасенною»¹.

Спаситель попереджає нас, що якщо ми ступимо на цю стежку, далеченько пройдемо нею, а тоді зійдемо і зречемося Його, то краще б нам було взагалі не ставати на неї².

Я думаю про це щоразу, коли зустрічаюся з новими членами Церкви. Мені часто вдається робити це, перебуваючи в різних куточках світу. Я бачу довіру в їхніх очах, і часто вони розповідають про випробування їхньої віри, а тоді стурбованим голосом шепочуть: «Будь ласка, моліться за мене». В такі хвилини я знов відчуваю всю серйозність заклику сучасного Господнього пророка до кожного з нас. А саме: дотримуватися обіцяння, яке ми дали у водах хрищення – «нести тягарі один одного»³. Це – бути другом.

Мене надихають ці слова Президента Хінклі: «Я сподіваюся, молюся, я благаю всіх вас, огорніть кожного нового члена Церкви. Станьте для нього другом. Тримайте їх»⁴.

Президент Хінклі не може бути близьким другом для кожного нового члена Церкви. Але ви можете бути ним хоча б для одного. Все, що треба, так це відчути те, що відчувають вони і що відчуває до них Спаситель. Спробуйте зро-зуміти почуття одного юнака, Нкосіябо Едді Лупала з Африки, який пише про свого друга.

«Два з половиною роки тому, ще до мого приєднання до Церкви у 1999 р., мене розшукав мій добрий друг Мбуті Йона. Ми дружили в школі, з 5 по 12 клас, а тоді втратили зв’язок і вступили до різних вузів.

Мбуті охристився у квітні 1999 р., і через 4 тижні він прийшов до мене додому і розповів про євангелію. Незважаючи на чутки про Церкву, мене вразили святі, які тепло привіталися в перший візит. Тієї ж неділі друг познайомив мене з місіонерами. Ми домовилися про навчання. Мій друг приходив на кожну бесіду і постійно запрошував на заходи. Мені дуже подобалося бути з людьми, які сповідують однакові цінності, інтереси, мають спільні норми та цілі. Саме тоді я почав ходити на інститут [релігії]. Все здавалося абсолютно нормальним: у четвер ввечері о 5:30 бесіда з місіонерами, а потім – інститут.

В інституті я багато чому навчився, а особливо мені сподобався курс підготовки до целестіального шлюбу. Перший семестр закінчився у травні, невдовзі після того, як я записався, і було таке відчуття, наче я щось загубив і не можу знайти. Але на щастя, я встиг побувати на заняттях курсу «Учення сучасних пророків». Навчаючись в інституті, я купив собі чотири Головні труди і надалі вчився і зростав духовно у Церкві, рядок за рядком, припис за приписом, тут трохи і там трохи. Я охристився 17 вересня 1999 року, а христив мене інший мій друг, з яким познайомився в інституті.

Я вдячний за програму інституту. Вона допомогла мені не тільки вдосконалитися, але й підготуватися до місії, на яку я став налаштовуватися через п’ять місяців після хрищення. До місії у мене було багато нагод служити і вчити.

Я вдячний Богові за свого друга. Сподіваюся, що він усвідомлює, що зробив для мене. Ми обидва відслужили на місії: я в місії в Дюрбані, ПАР, а він – в Кейптауні, ПАР. Все, що необхідно, аби в житті здійснилася така зміна, так це друг»⁵.

У цій історії, здавалося б, немає нічого надзвичайного. Але вона про диво мудрості, яка поза межами людської. Може через те, що сам був на такому шляху, а може через одкровення Мбуті знав, що потрібно його другові, щоб витерпіти до кінця. І він також знав, як підтримати й допомогти.

Він познайомив свого друга з місіонерами. Він прослідкував, щоб його друг охристився й отримав дар Святого Духа. Він брав з собою свого друга, ще навіть до хрищення, туди, де той міг вивчати Писання й насичуватися добрим словом Бога. Ще до хрищення друга він відкрив йому це обіцяння: «Отже, я кажу вам, бенкетуйте словами Христа; бо ось, слова Христа скажуть вам усе, що вам треба робити»⁶. Ці слова, мабуть, надихнули його придбати Писання, що він і зробив.

Після хрищення брат Лупала отримав дар Святого Духа, який мав бути його незмінним супутником, поки він бажаний і поки заради нього живуть гідно. Це переконало його у ще одному обіцянні: «Бо ось, знову я кажу вам, якщо ви ввійдете цим шляхом, і отримаєте Святого Духа, це покаже вам усе, що вам слід робити»⁷. Святий Дух, мабуть, сказав йому почати підготовку до місії, що він і зробив.

Ми не знаємо, хто з друзів був із ним на причасних зборах до і після хрищення, але хтось сердечно вітав його, як це було в перший раз. Потім він поновлював свій завіт і пам’ятав Спасителя, щоб дотримуватися його заповідей і щоб обіцяння про напарництво Святого Духа знов справдилося для нього. Ми не знаємо, яку роль відіграли його друзі у наданні йому покликання та можливості вчити. Але можемо бути впевненими, що вони дякували йому і казали, що відчували Духа під час його служіння і його уроків.

Ми можемо дізнатися дещо з його особистого життя. Пам’ятаєте він написав, що продовжував учитися? Він писав, що «зростав у Церкві, рядок за рядком, припис за приписом, тут трохи і там трохи». Він сказав, що вдосконалився завдяки інституту Системи церковної освіти. З Писань ми знаємо, що спричинило в ньому такі зміни. Він, мабуть, молився з вірою у Спасителя. Він отримував через Духа свідчення та настанови. І тоді він не тільки робив те, на що був натхнений, але й просив Бога, щоб Спокута огортала його життя.

Нефій так описує диво переміни й те, до чого воно призводить:

«І ось, мої улюблені браття, я відчуваю, що ви все ще обдумуєте в серцях своїх; і це засмучує мене, що я повинен говорити про це. Бо якби ви прислухалися до Духа, який вчить людину молитися, ви б знали, що повинні молитися; тому що злий дух не вчить людину молитися, а вчить її, що вона не повинна молитися.

Але ось, я кажу вам, що ви повинні молитися завжди, і не слабнути; що ви не повинні робити жодної справи для Господа, щоб наперед не помолитися Батькові в ім’я Христа, щоб він освятив твої діла для тебе, щоб твої діла були на користь твоїй душі»⁸.

Святий Дух – Утішитель і провідник. Але він також і засіб для очищення. Ось чому так важливо витерпіти до кінця у служінні в царстві. Коли нас покликано служити, ми можемо молитися з переконаністю щодо успіху, щоб Святий Дух був нам за напарника. Коли ми просимо з вірою, то в нашому єстві може відбутися зміна, що піде на користь нашим душам і надасть міцності, щоб скласти всі іспити, з якими мусимо зустрітися.

Але є межі, в яких друзі можуть допомагати вистояти до кінця. Нові члени Церкви повинні вчитися молитися самі. Саме вони мусять покладатися на силу, що прийде у відповідь на молитву. Вони повинні самі з вірою вирішити, що хочуть христитися, довірившись своєму найкращому другові – Спасителеві. Саме вони повинні вирішити покаятися з вірою в нього, бути смиренними і впокореними.

Вони повинні захотіти отримати дар Святого Духа. Слова з конфірмації у члени Церкви є запрошенням: «Прийми Святого Духа». І таке рішення приймається не один раз, але щодня, щогодини, щохвилини. Навіть коли Святий Дух приходить до них і каже, що вони мусять робити, послухатися чи не послухатися – це вибір. І коли вони постійно читають Писання, «бенкетувати словами Христа» чи ні – це також вибір. Навіть «бенкет» не наситить без рішучості робити те, що кажуть робити слова Христа. Якщо віра і слухняність стають частиною життя, Святий Дух перебуває поруч як незмінний супутник, наше єство змінюється і тоді зійти зі шляху вже важче.

Член Церкви повинен сам приймати рішення, але друг – це важливо. Є змістовні способи того, як вам розділити важкі ноші з новими членами Церкви. Ми можемо любити їх, слухати їх, бути прикладом і свідчити.

По-перше, ми повинні любити їх. Саме це робить Спаситель. З ним і заради Нього і ми теж можемо це робити. Шлях до цього Він проклав нам під час свого земного служіння. Він навчав словом і прикладом, що ми повинні любити Його учнів.

«Оце Моя заповідь, – щоб любили один одного ви, як Я вас полюбив!

Ніхто більшої любови не має над ту, як хто свою душу поклав би за друзів своїх.

Ви друзі Мої, якщо чините все, що Я вам заповідую.

Я вже більше не буду рабами вас звати, бо не відає раб, що пан його чинить. А вас назвав друзями Я, бо Я вам об’явив усе те, що почув від Мого Отця»⁹.

Спаситель пильнує за збентеженими членами Церкви як за друзями. Він поклав своє життя заради всіх нас. Він любить нас і дасть нам за умови нашої вірності дар – відчувати частку Його любові до них. Час від часу Святий Дух давав мені можливість відчувати любов Спасителя до збентежених нових членів Церкви. Я на власному досвіді переконувався, що це можливо.

По-друге, ми повинні слухати нових членів Церкви з розумінням і співчуттям. Це також вимагає духовних дарів, адже наш досвід рідко коли співпадатиме з їхнім. Недостатньо буде сказати: «Так, я розумію, що ти відчуваєш», якщо в дійсності ми не розуміємо. Але Спаситель розуміє. Він готовий допомогти вам стати другом, який розуміє навіть ледь знайомих людей, якщо проситимете з вірою. Ще навіть до того, як він народився, пророки вже знали, що він зробить, аби допомогти вам стати йому другом:

«І він піде, зносячи муки, і страждання, і спокуси всякого роду; і це для того, щоб слово могло виповнитися, яке каже, що він візьме на себе муки і хвороби свого народу.

І він прийме смерть, щоб скинути пута смерті, які зв’язують його народ; і він візьме на себе їхні недуги, щоб його нутро сповнилося милості, будучи у плоті, щоб він міг знати, будучи у плоті, як допомогти своєму народові в його недугах»¹⁰.

По-третє, ми повинні бути прикладом для нових членів Церкви. Ми можемо бенкетувати словом Бога. Ми можемо просити про напарництво Святого Духа і жити гідно його. Ми можемо бути слухняними своїй вірі в Ісуса Христа. І з часом ми можемо стати взірцем учня, народженого знову завдяки Спокуті. Це, можливо, відбуватиметься поступово. Можливо, нам важко буде розібратися в собі. Але це реально. І це дасть надію новим членам Церкви і всім, з ким дружимо, ідучи дорогою до вічного життя.

По-четверте, ми повинні свід- чити новим членам Церкви про істину. Свідчення має бути щирим і простим. Найкраще, коли ми свідчимо про реальність та місію Спасителя, про любов Небесного Батька, дари й допомогу Святого Духа. І завжди необхідно свідчити, що Батько і Син явилися юному Джозефу Сміту і що повнота євангелії та істинна Церква були відновлені небесними посланниками. Святий Дух підтверджуватиме ці прості слова істини.

Новому членові Церкви будуть потрібні постійні підтвердження, навіть коли нас немає поруч, щоб свідчити. Якщо вони відмовляться від допомоги Святого Духа, на шляху їм не встояти. Але це стосується всіх нас, де б ми не були і якими б вірними не були. Усі з нас будуть випробувані. І кожному потрібні справжні друзі, які б любили нас, слухали нас, показували шлях і свідчили про істину, щоб ми зберігали присутність Святого Духа. Ви повинні бути такими справжніми друзями.

Я й досі пам’ятаю, наче це було тільки вчора, своїх друзів, які давним-давно по-доброму вплинули на моє життя. Їх немає, але згадка про їхню любов, приклад, віру та свідчення й тепер підтримує мене. І завдяки вашій дружбі навіть з одним новим членом Церкви сотні чи навіть тисячі їхніх предків та нащадків у цьому світі та світі прийдешньому благословлятимуть ваше ім’я.

Це – істинна Церква Ісуса Христа. Він живе. Він любить вас і любить тих, кому ви мусите служити і хто стане вашими друзями на віки вічні.

У святе ім’я Ісуса Христа, амінь.