Рятівна сила молитви

Цього ранку я свідчу про важливість молитви. Доступ до нашого Творця через нашого Спасителя є, безсумнівно, одним із великих привілеїв і благословень у житті. Якою великою є сила молитви, я переконався на власному досвіді незліченну кількість разів. Ніякі земні сили не можуть перервати наш прямий зв’язок з Творцем. Молитва не може дати механічного чи електричного збою. Немає обмежень щодо кількості молитов або їхньої тривалості протягом кожного дня. Не існує обмежень щодо потреб, з якими ми звертаємося в кожній молитві. Нам не потрібно запитувати дозволу в секретаря або призначити зустріч, щоб досягнути трону благодаті. Він досяжний у будь-який час і в будь-якому місці.

Коли Бог помістив чоловіка на землю, молитва стала рятівним зв’язком між людьми й Богом. Отже, ще покоління Адама почало «призивати Ймення Господнє»¹. З того часу протягом усіх поколінь молитвою сповнювалася кожна важлива людська потреба. Кожен з нас має проблеми, які не може вирішити, і слабкості, які не може подолати, не звернувшись через молитву до вищого джерела сили. Цим джерелом є Бог небес, якому ми молимося в ім’я Ісуса Христа². Під час молитви нам слід думати про Батька на небесах, який володіє усім знанням, розумінням, любов’ю і співчуттям.

Що таке молитва? Спаситель подав нам приклад у Господній молитві, коли молився: «Отче наш, що єси на небесах! Нехай святиться ім’я Твоє,

Нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі.

Хліба нашого насущного дай нам сьогодні.

І прости нам довги наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим.

І не введи нас у випробування, але визволи нас від лукавого. Бо Твоє є царство, і сила, і слава навіки. Амінь»³.

По-перше, молитва є смиренним визнанням того, що Бог є нашим Батьком, і що Господь Ісус Христос є нашим Спасителем і Викупителем. По-друге, вона є щирим визнанням гріха і провини і проханням про прощення. По-третє, вона є визнанням того, що нам потрібна допомога, яка перевищує наші власні здібності. По-четверте, вона є нагодою висловити вдячність і подяку нашу Творцеві. Важливо, щоб ми часто казали: «Ми дякуємо Тобі…», «Ми висловлюємо Тобі подяку за…», «Ми завдячуємо Тобі…» По-п’яте, молитва є можливістю просити у Божества про конкретні благословення.

Багато молитов промовляються, коли ми стоїмо навколішки. Спаситель ставав на коліна, коли молився до Батька в Гефсиманському саду⁴. Але мовчазні молитви серця також досягають небес. Ми співаємо: «Молитва – це щире бажання душі, виражене вголос або подумки»⁵. Щирі молитви йдуть із серця. Дійсно, щирість означає, що ми відбираємо найважливіші з почуттів нашого серця, коли молимося, й уникаємо марних повторень або пишномовних висловлювань, як ті, кого було засуджено Спасителем у притчі про фарисея і митника⁶. Тоді наші молитви стануть справжньою «піснею серця» і «молитвою»⁷, яка досягає не лише Бога, але й також зворушує серця інших.

Єремія радить нам молитися всім своїм серцем і душею⁸. Енош розповідає, як його душа жадала, і як він молився цілий день⁹. Молитви бувають різними за силою. Навіть Спаситель молився, «благаючи», у свою годину найбільшого болю¹⁰. Деякі молитви є простим висловлюванням вдячності і проханням про подальші благословення для близьких і для себе. Однак у годину великого особистого болю й потреби вимагається чогось більшого, ніж простого прохання. Господь сказав: «Ти вважав, що я дам це тобі, тоді як ти не взяв на думку нічого, крім того, щоб просити мене»¹¹. Здобуття благословень, яких прагнуть через молитву, іноді вимагає роботи, зусиль і старанності з нашого боку.

Наприклад, іноді піст може бути сильним доказом нашої щирості. Як свідчив Алма людям Зарагемлі: «Я постився і молився багато днів, щоб знати це самому. І ось, я знаю сам, що це істина; бо Господь Бог зробив так, що це явилося мені через його Святого Духа»¹². Коли ми молимося, то приводимо до смирення наші душі¹³, що допомагає нам налаштуватися на одну хвилю з Богом і Його святими цілями.

Ми маємо привілей молитися щодня стосовно маленьких і великих проблем нашого життя. Поміркуйте над словами Амулека, який наставляв нас молитися на полях за всі наші отари; в домівках за наших домочадців вранці, вдень і ввечері; молитися проти сили наших ворогів і диявола; волати до Нього за врожаї; виливати душу у таємних місцях і в пустині. Коли ж ми не волаємо до Бога, то повинні спрямовувати наші серця в молитві до Нього постійно¹⁴.

Порада Амулека в наші дні може бути сердечною молитвою дружини: «Благослови Джейсона і збережи його на службі нашій країні в цей час, коли йде війна». Молитвою матері: «Будь ласка, благослови любу Джейн, щоб вона робила правильний вибір». Молитвою батька: «Небесний Батьку, будь ласка, благослови Джоні в його місіонерській роботі, щоб двері для нього відчинялися, щоб він знайшов чесних серцем». Шепелявою, простою молитвою дитини, «щоб я не був сьогодні неслухняним» або «щоб у всіх було багато їжі», або «щоб мама скоро видужала». Такими є піднесені молитви, які відлунюють у вічних оселях на небесах. Бог знає наші потреби краще, ніж ми можемо сформулювати їх¹⁵, але Він хоче, щоб ми наблизилися до Нього у вірі, щоб попросили благословень, захисту й утішення.

Раніше я вже згадував про випадок, який стався зі мною під час Другої світової війни. Поспішаю сказати, що не був героєм. Я просто виконував свій обов’язок. Я витерпів і вижив. Мене було призначено на британський корабель, який плив із Сан-Франциско до Суецу. Я перебував на тому кораблі 83 дні поспіль, за виключенням невеликої зупинки в Окленді, Нова Зеландія. На борту цього корабля я був єдиним, хто сповідував нашу віру. Кожної неділі я ходив один на ніс корабля з моїм невеликим похідним комплектом Писань і книгою гімнів. Під шум вітру я читав Писання, молився і співав абсолютно один. Я не торгувався з Господом, але просто щиро молився про те, що якщо зможу вижити у війні й повернутися додому до своєї дружини й сім’ї, я буду щиро з усіх сил намагатися, щоб залишитися вірним священним завітам, у які я вступив під час хрищення, клятві і завітам священства і своїм храмовим обітницям.

Одним із завдань нашого рейсу на цьому невеликому вантажному судні було буксирування нафтового танкера, який постраждав від пожежі, до Оукленду, Нова Зеландія. Двигун танкера не діяв, і судно безпорадно гойдалося на океанських хвилях. Хоча ми їх ніколи не бачили, але знали, що підводні човни супротивника таємно слідкують за нами. Поки тягнули той корабель, ми потрапили в сильний шторм, який, як ми дізналися пізніше, потопив багато суден. Через вантаж, який ми тягнули, у нас не було досить потужності, щоб проходити через великі хвилі, й наш корабель кидало збоку в бік біля підошви хвиль вируючих вод. Я охав і стогнав, і перекочувався з одного боку в інший, майже перевертаючись під час кожного нахилу. Звичайно, я молився, як, на мою думку, робили, й інші. Через якийсь час шторм припинився. Я вдячний за підтримуючий вплив і заспокоєння, яке дали мені молитви того разу й багато інших разів пізніше, коли я потрапляв у скруту.

Спаситель сказав нам: «Моліться в своїх сім’ях Батькові, завжди в моє ім’я, щоб ваші жінки і ваші діти могли бути благословенні»¹⁶. У наші дні Церква закликає нас проводити сімейну молитву кожного вечора і кожного ранку.

Якось я почув, як учителька Початкового товариства запитала маленького хлопчика, чи він молиться щовечора.

«Так», – відповів хлопчик.

«А чи ти завжди молишся також і вранці?», – запитала вчителька Початкового товариства.

«Ні, – відповів хлопчик. – Вдень мені не страшно»¹⁷.

Страх перед темрявою не повинен бути єдиним мотивом для молитви – ранкової чи вечірньої.

Сімейна молитва має потужний і підтримуючий вплив. У похмурі часи Другої світової війни 500-фунтова бомба впала біля маленького будиночка брата Петі, молодого батька з Ліверпуля, Англія, але вона не вибухнула. Його дружина померла, отже, він сам виховував п’ятьох дітей. Він зібрав їх разом у цей дуже тривожний час для сімейної молитви. Вони «всі молилися… гаряче, і коли молитва закінчилася, діти сказали: «Тату, з нами все буде гаразд. З нами все буде гаразд у нашому домі цієї ночі».

І вони полягали спати, уявіть собі, а біля самісіньких дверей лежала та жахлива бомба, наполовину занурена в землю. Якби вона вибухнула, то зруйнувала б біля сорока або п’ятдесяти будинків і вбила дві або три тисячі людей…

Наступного ранку усіх, хто жив поблизу, було евакуйовано на сорок вісім годин, а бомбу нарешті знешкодили…

Повертаючись назад брат Петі запитав командира загону протиповітряної оборони: «То що ж ви знайшли?»

«Пане Петі, ми знайшли бомбу біля ваших дверей, готову вибухнути в будь-який момент. З нею все було в порядку. Ми здивовані, що вона не вибухнула»¹⁸. Дивовижні речі відбуваються, коли сім’ї моляться разом.

Спаситель радив, що нам слід молитися за тих, хто жорстоко до нас ставиться¹⁹. Цей принцип часто нехтується в наших молитвах. Пророк Джозеф Сміт це добре розумів. Його прохання були гарячими, його наміри – чистими, а благословення з небес – постійними.

Деніел Тайлер, товариш пророка, згадує важливий випадок: «У той час, коли Вільям Сміт та інші повстали проти пророка в Кертленді, я був присутній на зборах, … де головував Джозеф. Увійшовши в приміщення школи майже перед самим початком зборів і пильно придивившись до Божого чоловіка, я помітив сум на його обличчі й сльози, які текли по щоках. Через кілька хвилин проспівали гімн і він відкрив збори молитвою. Однак замість того, щоб повернутися обличчям до присутніх, він повернувся спиною і став на коліна, повернувшись до стіни. Я думаю, що він зробив це, щоб приховати смуток і сльози.

Я чув, як моляться чоловіки й жінки – особливо чоловіки – як ті, які не мають ні освіти, ні видатних розумових здібностей, так і ті, які є дуже освіченими і красномовними, але ніколи до того часу я не чув, щоб людина зверталася до свого Творця так, нібито Він був присутнім і слухав подібно до того, як добрий батько слухає слухняного сина, який розповідає про свої негаразди. Джозеф у той час був неосвіченим, але молитва, яка в значній мірі лунала від імені людей, які звинувачували його у відході від істинного шляху й у гріху, була про те, щоб Господь простив їх і відкрив їхні очі, щоб вони могли бачити правильно. Молитва, про яку я розповідаю, на мою скромну точку зору, містила небесні знання й красномовність. В ній не було вихваляння, ні гучного голосу, сповненого ентузіазму, але то був спокійний тон розмови, ніби людина звертається до присутнього друга. Мені здалося, ніби в ту мить зникла завіса, і я міг бачити Господа, який стояв лицем до найсмиреннішого з Його служителів, яких я тільки бачив. Це була найдовершенніша з усіх молитов, які я коли-небудь чув»²⁰.

Коли наближався час Спасителевої смерті й Воскресіння, він промовив свою велику Заступницьку молитву. Похваливши Своїх апостолів перед Батьком і помолившись за них, Він потім молився за всіх тих, хто повірить у Нього через їхні слова, і благав Батька за всіх нас. Він молився, щоб усі ми були, як єдине, як єдиним є Він з Небесним Батьком, і щоб світ повірив, що Його було послано Батьком²¹.

Ніколи не підносилося більш проникливої молитви за ту, яку промовив Сам Спаситель у Гефсиманському саду. Він відіслав апостолів, став на коліна й молився: «Отче, як волієш, – пронеси мимо мене цю чашу! Та проте – не Моя, а Твоя нехай станеться воля!»²² Було б добре, якби всі ми у своїх молитвах наслідували взірець, даний у молитві в Гефсиманії: «Не Моя, а Твоя нехай станеться воля». Отже, цим ми визнаємо свою відданість і покору першочерговим цілям Господа в нашому житті. Як Він сказав: «Коли ж у Мені перебувати ви будете, а слова Мої позостануться в вас, то просіть чого хочете, – і станеться вам»²³. Яким славетним для кожного з нас буде день, коли ми будемо молитися з упевненістю, що «коли чого попросимо згідно волі Його, то він слухає нас»²⁴.

Я щиро сподіваюся, що коли ми промовляємо наші щоденні молитви, то не забуваємо просити, щоб Господні благословення постійно перебували з нашим улюбленим провідником, Президентом Гордоном Б. Хінклі. Ніхто з нас до кінця не знає, навіть його радники, якими важкими є його тягарі, і якою великою відповідальність. Я свідчу про це в ім’я Ісуса Христа, амінь.