«Блаженні миротворці»

Неспокійні часи, в які ми живемо, були описані в пророцтвах Писань. У них говориться, що в нашу добу будуть «пожежі, і бурі, і тумани з диму в чужих землях;… війни, чутки воєнні, і землетруси в різних місцях… великі забруднення на лиці землі;… і всілякі мерзоти»¹.

Це пророцтво з’являється і у більш ранніх записах за часів другого покоління людського життя² на землі: «І в ті дні Сатана мав велике владарювання серед людей і лютував у їхніх серцях; і звідти пішли війни й кровопролиття; і рука людська була проти свого брата,… прагнучи влади»³. З днів Каїна та Авеля⁴, Ісава та Якова⁵, а також Йосипа, проданого в Єгипет⁶, було запалено вогонь розбрату.

Ворожість між братами й ближніми перетворила священні міста на місця журби. Коли я думаю про те, що відбувається в тих містах, то згадую давню приповість: «Люди глузливі підбурюють місто, а мудрі втишують гнів»⁷.

Писання проливають світло і на причину людської ненависті, і на ліки від неї: «Бо тілесна людина є ворогом для Бога, і була від падіння Адама, і буде на віки вічні, доки вона не піддасться натхненню Духа Святого, і не скине з себе оболонку тілесної людини, і не стане святою через спокуту Христа»⁸.

Мир воцариться лише тоді, коли природна схильність до ворожнечі заміниться рішучістю перевести життя на вищій рівень. Прихід до Ісуса Христа, «Князя Миру»⁹, є дорогою до миру на землі й доброї волі у людях¹⁰. Він пообіцяв нам: «Блаженні миротворці, бо вони синами Божими стануть»¹¹.

Ісус учив людей, як жити поруч з іншими. Він проголосив дві величні заповіді: перша—«люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою»¹², а друга—«люби ближнього, як самого себе»¹³.

Потім він додав: «Любіть ворогів своїх, благословляйте тих, хто вас проклинає»¹⁴.

Він дав нам «золоте правило»: «Усе, чого тільки бажаєте, щоб чинили вам люди, те саме чиніть їм і ви»¹⁵. Цей принцип є доктриною майже всіх релігій. Його також проголошували інші: Конфуцій, Аристотель¹⁶. Зрештою ж євангелія не почалася з немовляти у Віфлеємі! Вона вічна! Із самого початку її виклали перед Адамом і Євою. Частини цієї євангелії збереглися в багатьох культурах. Навіть язичеська міфологія була збагачена часточками правди з попередніх часів.

Де б не з’являлося і як би не формулювалося, «золоте правило» окреслює моральний кодекс Божого царства. Воно не дасть одній людині втрутитися в права іншої. Воно б з однаковим успіхом зобов’язувало народи, спільноти і конкретних людей. Воно б замінювало співчуттям і терпінням ту реакцію у відповідь, що характеризується правилом «око за око і зуб за зуб»¹⁷. Якщо ми залишатимемося на цьому старому й безглуздому шляху, то залишимося сліпими й беззубими¹⁸.

Концепцію такого ставлення до інших, яке б ви хотіли мати до себе, зрозуміти легко. Вона підкреслює безцінну природу кожного Божого сина й кожної дочки¹⁹. Писання просять батьків вчити дітей, щоб вони не «билися і сварилися один з одним, і служили дияволові, який є хазяїном гріха». Натомість маємо «вчити їх любити один одного, і служити один одному»²⁰.

Ісус учив важливості примирення й вирішення суперечок на особистому рівні. Він казав:

«Кожен, хто гнівається на брата свого, підпадає вже судові…

Тому, коли принесеш ти до жертівника свого дара, та тут ізгадаєш, що брат твій щось має на тебе,—

залиши отут дара свого перед жертівником, і піди, примирись перше з братом своїм,—і тоді повертайся, і принось свого дара»²¹.

Найвищий Вчитель учив нас: «Прощайте, як маєте що проти кого, щоб і Отець ваш Небесний пробачив вам прогріхи ваші.

Коли ж не прощаєте ви, то й Отець ваш Небесний не простить вам прогріхів ваших»²².

Ісус проголосив, що прийде день суду. Усім доведеться звітувати про своє земне життя й те, як вони ставилися до інших людей²³.

Заповіді любити Бога та ближніх пов’язані між собою. Ми не можемо по-справжньому любити Бога, якщо не любимо ближніх. Ми не можемо по-справжньому любити ближніх, не люблячи Бога. Люди дійсно є братами, адже Бог дійсно є нашим Батьком. Однак Писання переповнені історіями суперечок і воєн. Вони суворо засуджують агресію, але підтримують обов’язок громадян захищати свої сім’ї і свободу²⁴. Оскільки «ми віримо у підлеглість монархам, президентам, правителям і урядовцям, дотримуючись закону, шануючи і підтримуючи його»²⁵, члени цієї Церкви різних країн будуть призиватися на військову службу. «Ми віримо, що уряди було запроваджено Богом на благо людини і що він покладає на людей відповідальність за їхні вчинки по відношенню до них, як у законотворчості, так і у нагляді за виконанням закону, заради блага і безпеки суспільства»²⁶.

Під час Другої світової війни, коли члени Церкви були розведені по різні боки барикад, Перше Президентство підтвердило, що «за громадський контроль і порядок у країні, за політичний стан та за прийняття політичних рішень, внутрішніх чи міжнародних, відповідає сама країна. … Але сама по собі Церква не несе відповідальності за такі дії, окрім відповідальності за закликання своїх членів бути абсолютно… відданими країні»²⁷.

Оскільки ворожнеча вже добре вкоренилася на землі, багатьом здається, що на мир годі й сподіватися. Я не згоден. Мир можливий. Ми можемо навчитися любити таких, як ми, людей в усьому світі. Чи іудеї вони, чи мусульмани, чи брати-християни, чи індуїсти, чи буддисти, чи будь-хто ще—ми можемо співіснувати у взаємоповазі й любові, не відкидаючи своїх релігійних переконань. У нас більше спільного, ніж розбіжностей. Перш за все ми маємо прагнути миру. Старозавітні пророки зберігали віру, то ж і ми зберігаймо! Псаломщик сказав: «Бог для нас—охорона та сила, допомога в недолях»²⁸. «Аж до краю землі припиняє Він війни»²⁹.

Батька Авраама називали неординарним чином—«приятелем Бога»³⁰. Одним з найвищих пріоритетів Авраама був мир. Він хотів бути «князем миру»³¹. Його вплив міг би збільшитися в теперішньому прагненні миру. Його сини, Ізмаїл та Ісак, хоч і народилися від різних жінок, та, об’єднані спільною справою, подолали свої розбіжності. Коли батько помер, вони разом поховали смертні залишки «піднесеного батька»³². Їхні нащадки могли б також піти їхніми стопами.

Потомство Авраама мало божественно проголошений потенціал. Господь сказав, що Ізмаїл стане великою нацією³³, а сім’я Авраама, Ісака та Якова благословить всі земні народи³⁴.

Отже, нащадки Авраама, зодягнені у величні й могутні обіцяння, мають першочерговий обов’язок бути миротворцями. Вибрані Всемогутнім, вони можуть направити свій потужний потенціал на встановлення миру.

Розв’язання існуючих політичних проблем вимагатиме терпіння й довгих переговорів. Якби до цього підійти з молитвою, процес був би більш успішним.

Ісая пророкував про надію в наш час. Говорячи про збирання Ізраїля та відновлення Церкви через пророка Джозефа Сміта, Ісая писав:

«І станеться в день той, і знову подруге простягне Господь Свою руку, щоб набути останок народу Свого…

І поганам підійме Він прапора, і згромадить вигнанців Ізраїля, і розпорошення Юди збере з чотирьох країв світу»³⁵.

Ці пророцтва, що дають надію, могли б утілитися в життя, якби керівники й громадяни націй пройнялися вченням Ісуса Христа. Тоді була б нам доба незрівнянного миру й прогресу. Варварство минулих часів було б похованим. Війни із супутнім їм жахом було б пущено в непам’ять. Метою народів було б підтримувати один одного. Миротворці могли б розв’язувати суперечки, допомагати нужденним і давати надію тим, хто в розпачі. Таких патріотів вихваляли б майбутні покоління, а наш Вічний Батько судив би у славі.

Надія цього світу—Князь Миру, наш Творець, Спаситель, Єгова і Суддя. Він пропонує нам добре життя, життя насичене, життя вічне. Ті, хто наслідують його поради³⁶ і йдуть його шляхом до миру, заживуть мирним і навіть процвітаючим життям. Я проголошую це цілому світові.

Отже, чого від нас, членів Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів, очікує Господь? Як Церква ми повинні «заперечувати війну і проголошувати мир»³⁷. Як окремі особи—«пильнуймо про мир, та про те, що на збудування»³⁸. Ми маємо бути миротворцями в особистому житті. Жити в мирі в подружньому житті, сім’ями та з ближніми. Ми повинні жити за «золотим правилом». У нас є письмена нащадків Іуди, поєднані з письменами нащадків Єфрема³⁹. Слід застосовувати їх і поширювати коло тих, кого любимо, до всієї людської сім’ї. Ми повинні нести божественну любов та явлені вчення відновленої релігії сусідам і друзям. Ми повинні служити їм стільки, скільки можемо. Ми повинні тримати високими свої принципи і стояти за правду. Ми повинні продовжувати збирати розсіяний Ізраїль з чотирьох країв землі й пропонувати їм обряди і завіти, які навічно запечатують сім’ї. Ми повинні принести ці благословення всім народам землі.

Якщо житимемо так, Господар благословить нас. Він дав таке обіцяння: «Не бійся, з тобою бо Я, і не озирайсь, бо Я Бог твій! Зміцню Я тебе, і тобі поможу, і правицею правди Своєї тебе Я підтримаю»⁴⁰.

На нас лежить його неземна справа. Від нас залежить вічна слава всього людства. І як миротворців, нас назвуть синами Божими. Я свідчу про це в ім’я Ісуса Христа, амінь.