Милосердя: сім’я за сім’єю, домівка за домівкою

Кілька років тому разом з чоловіком ми відвідали східну частину Берліна. Уламки того, що колись було стіною з ганебною славою, лежали на землі, збережені як пам’ятник перемозі свободи над неволею. На одному з уламків стіни чіткими, різного розміру червоними літерами були написані такі слова: «Багато маленьких людей у багатьох маленьких місцях, роблячи багато маленьких речей, можуть змінити лице землі». Для мене ця фраза говорить про те, що кожна з нас—як жінка завіту—може робити, щоб покращити життя, виходячи вперед, пропонуючи своє серце та руки Господу, надихаючи інших і виявляючи любов до них.

Немає значення, ми новонавернені, чи все життя в Церкві, одинокі, одружені, розлучені, чи вдови, багаті чи бідні, з освітою чи без неї, живемо в сучасному місті чи у найвіддаленішому селі в джунглях. Ми, як завітні жінки, присвятили себе справі Христа через завіт хрищення і храмові завіти. Ми можемо змінити лице землі, змінюючи сім’ю за сім’єю й домівку за домівкою, завдяки милосердю, нашим маленьким і простим виявам чистої любові.

Милосердя, чиста любов Спасителя, є «найвищим, найблагороднішим і найсильнішим видом любові»¹, і ми «мол[имося] Батькові з усією енергією нашого серця»², щоб мати її. Старійшина Даллін Х. Оукс навчає нас, що милосердя—«це не дія, а стан або суть існування»³. Наші щоденні пожертвування милосердям «написан[і] не чорнилом, але Духом Бога Живого… на тілесних таблицях [наших] сер[дець]»⁴. Мало-помалу наші милосердні вчинки змінюють нашу природу, визначають наш характер і, врешті-решт, роблять нас жінками, які, сміливо взявши на себе зобов’язання, кажуть Господу: «Ось я, пошли мене».

Будучи прикладом для нас, Спаситель показав, що означає милосердя, через власні вчинки. Крім того, що Ісус служив великій кількості людей, Він продемонстрував глибину Своєї любові й турботи до власної сім’ї. Навіть жахливо страждаючи в муках на хресті, Він подумав про свою матір та її потреби:

«Під хрестом же Ісуса стояла… Його мати…

Як побачив Ісус матір та учня, що стояв тут, якого любив, то каже до матері: «Оце, жоно, твій син!»

Потім каже до учня: «Оце мати твоя!» І з тієї години той учень узяв її до себе»⁵.

Дуже зворушливим є те, що в Писаннях показано глибину відданості Івана Марії через слова «узяв її до себе». Я вірю, що найважливіші вияви милосердя малі та прості за природою, вічні за наслідками й відбуваються в стінах наших домівок.

Коли ми намагаємося день у день з терпінням і любов’ю ставитися до неспокійних немовлят, складних підлітків, неприємних сусідів по кімнаті, неактивних супутників життя чи літніх, хворих батьків, то можемо запитати в себе: «Чи те, що я роблю є справді важливим? Чи має це значення, чи стає причиною змін?» Дорогі сестри, те, що ви робите у ваших сім’ях, має значення! Воно має дуже велике значення. Щодня кожна з нас знову і знову навчається в домі того, що милосердя, чиста любов Спасителя, ніколи не минає. Так багато сестер у Товаристві допомоги чинять велике добро, служачи у своїх сім’ях. Ці вірні жінки не отримують слави світу—вони й не прагнуть її,—але «до одних, хто вагається,… милостиві»⁶.

Хто ці жінки, які стають причиною змін? У Наву перші з сестер, які приєдналася до Товариства допомоги, будучи страшенно бідними, відкрили свої серця і радо вітали в своїх домівках багатьох новонавернених, які прибували в місто. Вони ділилися їжею, одягом і, що більш важливо, вони ділилися своєю вірою у викупительну любов Спасителя.

У наш час сестра Кнелл є жінкою завіту, яка стала причиною змін. Вона—вдова, якій понад 80 років і яка має 47-річного сина, хворого з дитинства фізично і розумово. Кілька років тому ця мила сестра вирішила зробити те, що іншим здавалося неможливим—навчити свого сина Кейта читати. Навчитися читати було найбільшим його бажанням, але лікарі сказали Кейту, що він неспроможний читати. З вірою у своєму серці й бажанням благословити життя свого сина ця смиренна вдова сказала синові: «Я знаю, що Небесний Батько благословить тебе, і ти зможеш читати Книгу Мормона».

Сестра Кнелл написала ось що: «Кейту було дуже важко й мені також було не легко. На початку були невдалі дні, тому що я засмучувалася. Це була довга боротьба за кожне слово. Я сідала поруч з ним кожного ранку. Я вказувала на кожне слово олівцем, щоб допомогти йому зосередитися. Через сім довгих років і один місяць Кейт врешті закінчив читати Книгу Мормона». Його мати сказала: «Слухати, як він читає вірш без сторонньої допомоги—це така радість, яку важко виразити словами». Вона свідчила: «Я знаю, що чудеса дійсно відбуваються, коли ми покладаємося на Господа»⁷.

По всьому світі в Африці, Азії, на Тихоокеанських островах, у Північній та Південній Америці, в Європі милосердні жінки разом зі своїми сім’ями також можуть стати причиною змін у своїх громадах. На невеличкому острові Тринідад сестра Рамоутар, дійовий президент Товариства допомоги філії, разом зі своєю сім’єю допомагає сусідським дітям. Сім’я Рамоутар живе в селі, яке є місцем, що «кишить наркотиками», де багато батьків і дорослих людей страждають від алкоголізму або займаються торгівлею наркотиків. Діти знаходяться у великій небезпеці й часто залишаються без нагляду. Багато з них не ходять до школи.

Щочетверга ввечері близько 30 дітей віком від 3 до 19 років сідають навколо дому сім’ї Рамоутар і стають активними учасниками групи, яку називають «Наша єдина велика щаслива сім’я». Молитви, гімни, веселі пісні та розповіді про гарні вчинки, які діти робили протягом тижня, є частиною цього заходу. Іноді лікарі, поліцейські, вчителі або наші місіонери проводять корисні уроки, зокрема, присвячені шість «Б», про які говорив Президент Гордон Б. Хінклі. Сім’я Рамоутар рятує дітей через свої маленькі та прості вияви милосердя. Внаслідок того, що вони діляться євангелією у своїй «Єдиній великій щасливій сім’ї», люди приєднуються до Церкви.

Дорогі сестри Товариства допомоги, я знаю, що де б ми не жили, за яких би обставин не знаходилися, як завітні жінки, об’єднані у праведності, ми можемо змінити лице землі. Я свідчу, як свідчив Алма, що «через мале і просте відбувається велике»⁸. У наших домівках ті малі й прості речі—наші щоденні вияви милосердя—є проголошенням нашого переконання: «Ось я, пошли мене».

Я залишаю своє свідчення про те, що найбільшим виявом милосердя у цьому житті й у вічності була Спокута Ісуса Христа. Він добровільно віддав Своє життя, щоб спокутувати мої гріхи й ваші. Я виражаю свою відданість Його справі й бажання служити Йому завжди, куди б Він не покликав мене, в ім’я Ісуса Христа, амінь.