Благословення сімей завдяки нашим завітам

Сестри, як прекрасно цього вечора бути з вами. Ви такі добрі жінки. Ви вірні, праведні доньки Бога, які намагаються робити все можливе, щоб дотримуватися завітів, що їх ви уклали з нашим Небесним Батьком.

Сподіваюся, що всі ви вже бачили плакат, який ми вибрали для свого гасла: «Ось я, пошли мене». Картина, що називається «Прибуття піонерів», була написана сестрою Мінервою Тічерт—матір’ю, дружиною та видатним митцем. Нам подобається ця картина. Подобається вираз обличчя жінки, яка йде зі своєю сім’єю. А особливо нам подобається її сумка. Хоч ми ніколи не дізнаємося, що в ній, ця сумка нагадує мені інші сумки, які бачу в церкві. У мене були такі, і, впевнена, у вас також. У моїй в різні часи там лежали Писання, матеріали для уроків, пляшечки, розфарбовки, папір та олівці.

Сестри, саме як носимо до церкви сумки, так і, образно кажучи, повинні брати з собою іншу сумку, куди б не йшли—сумку з нашим скарбом завітів, адже ми є жінками звіту. Я хотіла б поговорити з вами про те, як наші завіти можуть зміцнити праведні сім’ї.

Важливо розуміти, що праведні сім’ї не мають якогось шаблону. В деяких вірних сім’ях є обоє батьків, але інколи смерть або розлучення залишають в сім’ї тільки одного. В деяких праведних сім’ях багато дітей, а в деяких їх немає, принаймні поки що. Більшість членів Церкви живуть самі певну частину життя, але старійшина Мервін Дж. Ештон учив нас, що «Бог і людина є сім’єю»¹. В деяких праведних сім’ях тільки батько працює, а іноді доводиться працювати обом. Отже, хоч сім’ї можуть відрізнятися одна від одної, праведні сім’ї об’єднують завіти, які вони зберігають священними.

Одразу на згадку спадають завіти з євангельських законів: десятини, відвідання церковних зборів, Слова мудрості, наприклад. Сестри, немає потреби говорити вам, що якщо ми будемо зберігати ці завіти, наші сім’ї будуть благословенними. Це не означає, що нам не буде боляче, але зрештою прийде нагорода за дотримання обіцянь.

Інші завіти зобов’язують нас до моральної поведінки—ставлення одне до одного та до свого тіла. Ми повинні вчити дітей манерам: чесності, повазі, чемності, доброті у слові та вчинках. Ми випускаємо своїх дітей у світ, де ці норми похитнулися, але все ж мусимо вчити їх словом і, що важливіше, прикладом бути пристойними і доброчесними.

А як щодо норм ставлення до власного тіла? Сестри, ми повинні бути прикладом для дітей в тому, що очікуємо від них в одязі, вигляді та цнотливості. Два роки тому Президент Хінклі виступав на цих зборах і радив нам «навча[ти] дітей, поки вони ще малі, і ніколи не зупиня[тися]»². Всі ми розуміємо ці норми, але також знаємо, що шляхи світу вже надто часто стають нашими шляхами і шляхами наших дітей.

Якось я чула слова однієї матері про те, як їй довелося вибирати, з яким із згубних впливів, що опутали доньок, почати боротися. Тож вона вирішила не дорікати їм в нормах одягу. Але за скромність варто боротися, адже так часто вона впливає на більш серйозні питання моральності. Це не означає, що ми повинні примушувати дітей «зачохлити» себе від шиї до щиколоток, але нам слід допомогти їм одягатися так, щоб було видно, що вони—діти Божі. Сестри, ви—мудрі й прекрасні матері. Вам не потрібен посібник з прийнятного одягу. Йдіть за голосом Духа і ви з дітьми будете знати, що є правильним.

Нам також слід пильнувати, щоб діти розуміли, чого від них очікує Господь в плані статевих стосунків. Ця норма, яка зумовлює цнотливість, ніколи не змінювалася—діти повинні знати, де пролягає межа. Однак занадто часто ми бачимо, як вони виправдовують своє поводження, знаючи, що воно хибне, і наслідують у цьому світ. Ми мусимо відкинути сором чи незручність, щоб відверто поговорити зі своїми підлітками. Вони повинні конкретно розуміти, а не в загальних фразах, які стосунки між чоловіком і жінкою поза шлюбом є прийнятними. Якщо ми не вчитимемо їх нормам, то це зробить світ, а наслідки будуть нищівними.

Те ж саме стосується новітньої загрози—технології. Нажаль навіть найкращі існуючі інформаційні фільтри не можуть гарантувати, що нечестивість не ввійде в наші домівки. І хоч Інтернет—річ прекрасна, з ним та іншими носіями інформації в наших домах треба бути напоготові. Порнографії надто вже багато; вона проникає в життя святих, відвертаючи їхні серця від Божих норм.

Найважливіший завіт, що торкається сімей, є завіт вічного шлюбу. Ми знаємо, що «шлюб між чоловіком і жінкою висвячений Богом і що сім’я є основною частиною плану Творця для вічної долі Його дітей»³. Сім’ї є сферою нашої найбільшої відповідальності, а також найкращим благословенням.

Гасло цієї конференції—«Ось я, пошли мене». Ці слова є обіцянням Господу та виразом нашої готовності й бажання служити. Якщо ми дотримуємося завітів, то у відповідь отримуємо величні обіцяння. Президент Бойд К. Пекер писав:

«Відповідальні батьки доволі часто втрачають на деякий час когось зі своїх дітей через вплив, який вони не в силах контролювати. Вони ридають над неслухняними синами й доньками. Вони дивуються, чому вони такі безпорадні, якщо щосили прагнули зробити все від них залежне.

Я переконаний, що одного дня все це зло впаде…

Ми не здатні переоцінити значення храмового шлюбу, узи обряду запечатування та норми гідності, що вимагаються від батьків. Якщо вони зберігають укладені ними на олтарі храму завіти, діти навіки будуть прив’язаними до них»⁴.

Сестри, це обіцяння дуже обнадіює мене. Давайте з упевненістю долати свій шлях, міцно тримаючи в руках яскраві сумки, але давайте викинемо з них все, що нам не потрібно. Зайва вага тільки вповільнить нас. Позбудьмося «а якщо…» та «якби…» і «свого тягара» покладемо «на Господа»⁵! Разом з вами і мені це треба зробити. Давайте робити все, що можемо, кожного дня й довіримо Господу зробити решту. Це одне з обіцянь, які Він дав нам.

А тепер дозвольте розповісти про жінку, з якою я ніколи не зустрічалася, але яку дуже люблю, бо вона залишалася вірною своїм завітам. Моя прапрабабуся Шарлотта Гейлі Кларк була однією з останніх 295 чоловік, які уклали завіти у храмі в Наву перед тим, як почати величний перехід на захід. Храм був зачиненим, оскільки святих змушували піти, але не у всіх гідних була можливість отримати власний ендаумент. Моя прапрабабуся з чоловіком мали вести сім’ю на захід, тому вони хотіли укласти завіти перед подорожжю. Останні декілька місяців я дуже часто думала про неї. Я хочу сказати їй одного дня: «Бабусю, дякую за те, що зберегла свої завіти. Бути твоєю правнучкою—благословення для мене. Твоя вірність благословила мене і мою сім’ю, і надалі благословлятиме всіх нас на покоління вперед». Сестри, наші діти і внуки колись те ж саме говоритимуть нам і про нас. Колись вони подякують нам за те, що ми тримали «сумку» завітів і з їхньою допомогою благословляли життя сім’ї.

Нехай наш Небесний Батько благословляє нас, щоб ми дотримувалися завітів, щоб сім’ї були зміцнені і благословенні нашим праведним життям, в ім’я Ісуса Христа, амінь.