Чи ж не десять очистилися?

Коли президент Томас С. Монсон попросив нових членів Кворуму сімдесятників і Генерального президентства Товариства молодих жінок вийти і зайняти свої місця в президії, я чітко пригадав квітень 1970 року, коли мене було покликано помічником Кворуму дванадцятьох, що було для мене несподіванкою. Мені стало відомо про це лише за кілька годин. Коли мене попросили сісти в одне з червоних крісел старої Скинії, хор почав співати «O Divine Redeemer» [«О, божественний Викупитель»]. Слухаючи цей благальний гімн з такою прекрасною музикою, я подумки попросив Спасителя прийняти мене, яким я є, і не пригадувати мені мої провини, недосконалості та гріхи (див. Псалми 25:7). Який це був прекрасний день! Саме ці спогади промайнули в моїй пам’яті, коли від президента Монсона пролунало сьогодні це запрошення.

Для мене велика честь знаходитися тут сьогодні, побути трохи з вами й поділитися моїм свідченням і моїми почуттями стосовно цієї прекрасної роботи.

Я сказав старійшині Нілу А. Максвеллу, що вийду сюди без своєї палиці. Він приготував її для мене, але я сказав: «Ні, я можу обійтися без неї. Я покажу вам, що маю віру, щоб іти сам». Чим старішим я стаю і чим швидше минають роки, я все більше ціную цю можливість, здатність і бажання стояти і свідчити вам про благословення євангелії, які прийшли в моє життя протягом цих останніх багатьох років. Я не знаю, чи є найстарший у цій великій залі зараз, але мені вже 97 років. Коли сьогодні вранці було оголошено, що це 172-га піврічна конференція Церкви, я подумав, що деяким молодим людям може здатися, що 172—це дуже, дуже багато. А я ще пригадую 100-ту річницю Церкви. Тоді Рубі і я одружилися. Це був 1930 рік. Тепер це 172-га річниця Церкви, і ми вже одружені 72 роки. Я кажу все це вам тільки для того, щоб ви, математики, могли запам’ятати цифру 172; тут нічого складного.

Мені б хотілося зараз віддати належне й висловити подяку моєму Небесному Батькові за благословення, які я отримував протягом усього життя—за те, що народився від порядних батьків і був вихований у порядній сім’ї. І мандруючи по країні з різними завданнями, я вдячний за можливість бути серед гарних людей. Гарні люди впливають на ваше життя й допомагають виплавляти вашу особистість і характер, допомагають вам співіснувати в суспільстві й жити так, як ви повинні жити. Вони допомагають вам втілювати гідні наміри, і зводять вас на вищий рівень. Отже, я вдячний Небесному Батькові за отримані благословення. Я свідчу про Нього, що знаю—Він є нашим Батьком, і що Ісус є Христос, Син живого Бога, Творець і Спаситель людства. Я вдячний за цю дивовижну роль, яку Він зіграв у Сотворінні та встановленні євангелії на землі, і за можливість, яку вона несе людству, якщо вони будуть слухати, щоб сприйняти і зрозуміти, а також отримати благословення небес, якщо заслуговуватимуть їх, і жити так, щоб євангелія стала основною складовою їхнього життя.

Я вдячний за своїх предків, які приєдналися до Церкви на самому її початку, які переселилися зі штату Нью-Йорк, щоб приєднатися до святих у Наву і залучитися до будівництва храму в Наву й подальшого виходу на Захід. Цього дня я вдячний за всі ці благословення, про які вам розповідаю.

Я не можу не згадати Президента Гордона Б. Хінклі. Він виступив з дивовижною промовою цього ранку, розкриваючи нам події останніх років, особливо ті, що стосуються Наву й відбудови цього дивовижного храму. Все, що мало місце там, стало благословенням для світу й для людства.

Я б хотів, щоб Президент Хінклі знав, що я уважно спостерігав за ним з того часу, як він був покликаний як допоміжний радник Президента Спенсера В. Кімбола, і коли він прийняв свою роль у Першому Президентстві. Як же він виріс і досяг зрілості, будучи натхненним і скерованим у здійсненні всього того, чого ми з вами є свідками! Більшість з нас зіграли лише невеличку роль у видінні, що він мав про зростання, яке нещодавно відбулося в Церкві, в тому числі будівництво храмів, яких зараз—114 діючих. Усе це є результатом натхненного проводу Президента Хінклі. Нехай Господь благословить його за все, що він зробив, щоб допомогти Церкві поширитися, підвищити її авторитет і покращити ставлення до неї людей у всьому світі. Ми так вдячні за все, що він здійснив, за той ріст Церкви, який відбувається сьогодні, і за його провідництво.

Як записано від Луки, одного дня Спаситель увійшов до села, де було десять прокажених. Ті з нас, які живуть на світі не так вже й давно, мало що знають про прокажених. Колись давно проказа була жахливою, небезпечною хворобою. Ці десять прокажених підійшли до Спасителя й сказали: «Наставнику,—змилуйсь над нами; [змилуйсь над нами, хто має цю жахливу хворобу прокази]». І Він відповів цим десятьом прокаженим: «Підіть і покажіться священикам!» Так вони і зробили. Вони показалися священикам і були очищені, всі десятеро. Незабаром один з них повернувся до Спасителя, впав на своє обличчя, руки і коліна, дякуючи Спасителю за те, що Він благословив його і зцілив від цієї жахливої хвороби. А Спаситель промовив до цього чоловіка: «Чи не десять було вас? Що сталося з дев’ятьма іншими? Де ж вони?» (Див. Лука 17:11–19).

Перечитуючи цю історію знову і знову, я все більше відчуваю її силу. Хотілося б вам бути частиною «суспільства дев’ятьох»? Може й немає нічого поганого в тому, щоб бути зачисленими до тих, хто не повернувся і не подякував Спасителю за благословення, які Він їм дав? Тільки ж один повернувся.

Нам так легко в житті приймати благословення, а вони незліченні, і бачити події, які допомагають змінювати наше життя, покращувати його і привносити в нього Дух. Але іноді ми не цінуємо цього. Якими вдячними нам слід бути за благословення, які євангелія Ісуса Христа приносить у наші серця та душі. Я хотів би всім вам нагадати, що якщо ми вирішимо належним чином виявити свою вдячність Небесному Батькові, то повинні зробити це усім своїм серцем, могутністю, розумом і силою, тому що це Він дав нам життя і дихання. Він дав нам можливість жити такими, як ми є, мати євангелію в нашому житті, мати приклад гарних людей, таких, як Президент Хінклі, який веде сьогодні цю всесвітню Церкву. Ви, молоді люди, можете дивитися на нього з гордістю і вдячністю, як на справжнього провідника, який виглядає і поводить себе відповідним чином, та показує, що може Дух Христа принести в наше серце і душу. І коли ця вдячність збільшується, поглиблюється і розширюється, то вона здатна благословити наш розум і душу так, що зміцниться наше бажання продовжувати йти вперед і робити те, що нас просять.

Наша велика родина розкидана в принаймні 20 місцевостях Сполучених Штатів та Англії. Я запропонував їм, що коли вони матимуть можливість підтримати Генеральних авторитетів—особливо Президента Хінклі та його радників—якщо їм доведеться стояти біля радіо або в будь-якому іншому місці, щоб вони з ентузіазмом підняли руки і сказали собі: «І я підтримую провідників Церкви». Коли ми піднімали руки сьогодні, я уявляв собі малечу—дітей, яких ми любимо і якими пишаємося—що теж піднімали свої ручки в різних частинах світу. Ми сподіваємося, що разом з Духом Господа прищепимо їм бажання навчатися, дізнаватися, жити й належати до євангелії Ісуса Христа. Ми сподіваємося, що вони в повноті скористаються своїми можливостями розвинути власний характер і зможуть дотягнутися до сердець інших людей, надихаючи їх і допомагаючи їм змінитися.

Бог живе. Він наш Батько. Я свідчу вам, що Ісус є Христос, Син живого Бога, і що пророк Джозеф Сміт був пророком Відновлення. Президент Хінклі сьогодні є натхненним провідником цієї Церкви в усьому світі. Нехай Господь благословить його за все, що він робить, за його натхнення, одкровення та видіння в просуванні вперед цієї роботи. Я залишаю вам це свідчення в ім’я Ісуса Христа, амінь.