Всесвітня Церква, яку благословляє голос пророків

Яка радість, який привілей належати до цієї всесвітньої Церкви та навчатися й отримувати натхнення від пророків, провидців і носіїв одкровень! Ця конференція транслюється до 68 країн і перекладається 55 мовами. Це справді всесвітня Церква, члени якої є серед усіх народів землі. Всі ми є дітьми живого і люблячого Бога, нашого Небесного Батька. Я висловлюю вам свою любов, дорогі брати й сестри.

Усього три місяці тому ми, під натхненним проводом Президента Гордона Б. Хінклі, об’єдналися, спостерігаючи освячення відбудованого храму в Наву. Ця подія повернула нас до часів пророка Джозефа і освіжила наші спогади про перших святих, їхні жертви, смуток і сльози, але також і про їхню сміливість, віру й уміння покладатися на Господа. У мене немає предків серед піонерів ХІХ століття. Однак з перших днів перебування в Церкві я відчував близьку спорідненість з тими першими піонерами, які пересікали рівнини. Вони—мої духовні предки, так само, як і для кожного члена Церкви, незалежно від національності, мови чи культури. Вони заснували не лише безпечне місце на Заході, але й духовний фундамент для побудови царства Божого серед усіх народів світу.

Оскільки послання відновленої євангелії Ісуса Христа зараз поширюється по всьому світі, всі ми є піонерами у своїй сфері і своїх обставинах. Моя сім’я вперше дізналася про Церкву Ісуса Христа Святих Останніх Днів у неспокійній повоєнній Німеччині після Другої світової війни. У той час Президентом Церкви був Джордж Альберт Сміт. Я був тоді ще маленьким хлопчиком і ми двічі втрачали все своє майно протягом семи років. Ми були біженцями з непевним майбутнім. Однак протягом саме тих семи років ми набули більше, ніж можна було б купити за будь-які гроші. Ми знайшли божественний прихисток, місце захисту від розпачу—відновлену євангелію Ісуса Христа і Його Церкву, якою керував живий пророк.

У цей час мого дитинства я грався у зруйнованих бомбардуваннями будинках і зростав серед руїн, які були наслідком програної війни, з постійною думкою про те, що моя країна завдала страшного болю багатьом народам під час жахливої Другої світової війни.

Добра новина про те, що Ісус Христос здійснив досконалу Спокуту для людства, викупивши всіх від могили й винагороджуючи кожну людину відповідно до її вчинків, була зцілюючою силою, яка повернула надію і спокій у моє життя.

Якими б не були життєві випробування, наші тягарі можуть стати легкими, якщо ми не лише віримо в Христа, але також у Його владу очищувати й полегшувати наше життя і приймаємо Його мир.

Президент Девід О. Маккей був пророком у мої підліткові роки. Мені здавалося, що я знаю його особисто: я міг відчувати його любов, доброту і гідність; він дав впевненість і сміливість у моєму молодому житті. Незважаючи на те, що я зростав за тисячі миль, у Європі, я відчував його довіру і не хотів розчаровувати його.

Ще одним джерелом сили був лист, написаний апостолом Павлом із в’язниці до Тимофія, його найбільш довіреного помічника і друга. Павло писав:

«Бо не дав нам Бог духа страху, але сили, і любови, і здорового розуму.

Тож, не соромся засвідчення Господа нашого» (2 Тимофію 1:7–8).

Ці слова одного з древніх апостолів нашого Спасителя означали для мене так само багато як у той повоєнний час, так і сьогодні. Однак як багато з нас дозволяють страхам взяти верх над собою у цей час міжнародної напруженості, економічної та політичної нестабільності й особистих випробувань.

Голос Бога до нас звучить незмінно. Бог буде працювати з усією людською сім’єю однаково. Ми можемо бути у великому приході чи в маленькій філії, клімат і рослинність можуть бути різними, культурні традиції та мова можуть відрізнятися, і колір шкіри може бути зовсім різним. Але всеохоплююча сила і благословення відновленої євангелії—доступні для всіх, незалежно від культури, національності, політичної системи, традицій, мови, економічного стану чи освіти.

Сьогодні ми знову маємо апостолів, провидців та носіїв одкровень, які є спостерігачами на башті, посланцями божественної, зцілюючої істини. Бог промовляє до нас через них. Вони добре знають про те, в яких різних обставинах ми, члени Церкви, живемо сьогодні. Вони в цьому світі, але не від цього світу.

У нас є живий пророк на лиці землі, саме Президент Гордон Б. Хінклі. Він знає наші випробування і страхи. Він має натхненні відповіді. Рік тому він навчав нас у свій оптимістичний і ясний спосіб. Він сказав:

«Немає потреби боятися. Ми можемо мати мир в наших серцях і мир у наших домівках. Ми можемо приносити добро у цей світ, кожен з нас.

…Наша безпека знаходиться в покаянні. Наша сила йде від послуху заповідям Бога». («Час, в який ми живемо», Ліягона, січень 2002, с.86).

Пророк промовляє до нас від імені Господа і висловлюється просто. Як підтверджує Книга Мормона: «Бо Господь Бог дає світло для розуміння; бо він розмовляє з людьми їхньою мовою, за їхнім розумінням» (2 Нефій 31:3).

Наша відповідальність не лише слухати Господа, але також діяти згідно з Його словом, щоб ми могли заявити права на благословення обрядів і завітів відновленої євангелії. Він сказав: «Я, Господь, зобов’язаний, коли ви робите те, що я кажу, але коли ви не робите те, що я кажу, ви не маєте обіцяння» (див. УЗ 82:10).

Бувають моменти, коли ми відчуваємо розгубленість, біль, а то й відчай, намагаючись бути досконалими членами Церкви. Будьте впевнені, є бальзам в Гілеаді. Давайте слухати пророків наших днів, коли вони допомагають нам зосередитися на тому, що є головним у плані Творця щодо вічної долі Його дітей. Господь знає нас, Він любить нас, Він хоче, щоб ми досягли мети, Він підбадьорює нас, кажучи:

«І стежте за тим, щоб усе це робилося з мудрістю і за порядком; бо не обов’язково, щоб [чоловік чи жінка] бігл[и] швише, ніж [їм] під силу. Але ще, необхідно, щоб [вони] були старанн[ими]» (Мосія 4:27).

Чи старанні ми в тому, щоб жити за заповідями Бога і в той же час не бігти швидше, ніж нам під силу? А може ми так собі неквапливо прогулюємося. Чи мудро ми використовуємо свій час, таланти і те, що маємо? Чи зосереджені ми на тому, що має найбільше значення? Чи прислухаємося ми до натхненних порад пророків?

Ось приклад великого значення, яке має для людства зміцнення наших власних сімей. Принцип домашніх сімейних вечорів був даний нам у 1915 році. Президент Маккей знову нагадав батькам у 1964 році, що «ніякий успіх не замінить невдачі в домі» (процитовано з J. E. McCulloch, Home: The Savior of Civilization [1924], 42; in Сonference Report, Apr. 1964, 5). У 1995 році пророки наших днів закликали весь світ зміцнювати сім’ю як основну одиницю суспільства. А всього три роки тому Перше Президентство і Кворум Дванадцятьох Апостолів з любов’ю проголосили: «Ми радимо батькам і дітям ставити на перше місце сімейну молитву, домашній сімейний вечір, вивчення євангелії та навчання їй, а також корисні сімейні заходи. Однак якщо інші потреби чи заходи можуть бути достойними та прийнятними, проте вони не повинні стояти на заваді обов’язкам, які призначені Богом і які можуть виконуватися відповідно лише батьками чи сім’ями» («Лист від Першого Президентства», Ліягона, січень 2002, с. 83)

Давайте зі смиренням і вірою поновлювати свою відданість і зобов’язання, щоб старанно йти за пророками, провидцями й носіями одкровень. Давайте слухати, й отримувати настанови й повчання від тих, хто тримає всі ключі царства. Нехай після цієї конференції наші серця зміняться, наповняться більшим бажанням чинити добро (див. Алма 19:33), щоб ми були піонерами у розбудові духовних засад, які стануть фундаментом Церкви в нашій частині світу. В ім’я Ісуса Христа, амінь.